Тетяна Курманова
В Україні 20 лютого відзначили День героїв Небесної сотні ‒ в пам’ять про загиблих під час Революції гідності в Києві. 20 лютого 2014 року були убиті 47 протестувальників, серед яких був і кримчанин із Керчі Сергій Кемський. Також смертельних поранень того дня зазнали 11 співробітників силових структур.
За інформацією слідства, в перші хвилини від куль стрільців у формі бійців спецпідрозділу «Беркут» на вулиці Інститутській загинули сім людей, а потім рахунок пішов на десятки. Цьому передували кілька днів активного протистояння між учасниками Євромайдану та силовиками.
Кримська правозахисниця, голова правління організації «Схід-SOS» Олександра Дворецька в лютому 2014 року перебувала в Києві, а тим часом на півострові транслювали ролики з її фотографією та закликами виганяти таких «зрадників».
«Я чергувала в київській лікарні «швидкої допомоги», адже вважала, що там я буду найбільш ефективною. Майдан же ‒ це не тільки одна площа, а й активісти, волонтери, які виконували якісь завдання по всьому місту. Тобто в ці самі дні я не була в центрі Києва, але бачила поранених людей, яких привозили до лікарні. Ми підтримували зв’язок із кримчанами ‒ Олегом Сенцовим та іншими ‒ і, звісно ж, нам було цікаво, що відбувається в Криму. Але головне ‒ що ми будемо робити, коли повернемося до Криму. Тоді вже почала надходити інформація про пересування російських військ на півострові, але активісти ‒ не СБУ, ми багато чого не знали. Мені здавалося, що найстрашніше, що може статися з Кримом, ‒ це те, що всі представники Партії регіонів залишаться на своїх місцях у владі», – пригадує Олександра Дворецька.
Радіослухачі з Криму сперечаються щодо різних сценаріїв подальшого розвитку подій:
«Я з Сімферополя. Коли Росія звільнить Україну від американської окупації і влади цієї хунти, то всі кримські татари на мітингах будуть кричати «Росії слава!»
«Вітаю. Я з Криму. Я просто хочу відповісти тому слухачу попередньому з Криму, який так з нетерпінням чекає, коли Росія звільнить від американців Україну. Я хочу сказати, що коли українська армія звільнить від росіян Крим, він перший побіжить, розмахуючи українським прапором і вигукуючи «Слава Україні». Ось такі, як він, будуть бігати під будь-якими прапорами й під будь-якими гаслами».
Керівник управління з питань Криму та Севастополя Міністерства з питань окупованих територій Сергій Мокренюк згадує, як зустрічав кримчан у Києві.
Євромайдани у Криму стали місцем знайомства для проєвропейських однодумцівСергій Мокренюк
«Із початку кримського Євромайдану, в період з листопада до лютого, я був змушений бути в Києві два з половиною місяці. Я розміщував приїжджих кримчан, показував їм, що відбувається. Фактично кожен день починався з того, що мені дзвонили або Андрій Щекун, або Ісмаїл Ісмаїлов і повідомляли про чергову групу. Я вводив новоприбулих у курс справи, така в мене була робота. Щоправда, сказати, скільки саме кримчан брали участь у протестах, складно. Можливо, це пов’язане з тим, що активна частина жителів півострова не знала один одного й ніколи не об’єднувалася до 2013–2014 років. Євромайдани у Криму стали місцем знайомства для проєвропейських однодумців», – розповідає Сергій Мокренюк.
Координатор руху «Євромайдан-Крим» Сергій Ковальський вважає, що у Росії зовсім не було сильної підтримки на півострові.
У Росії явно не було такої підтримки, яку вона собі приписуєСергій Ковальський
«У ці дні чотири роки тому ми майже всі були в Києві, а до Криму почали повертатися вже з 21 лютого, тому що там уже тхнуло смаженим. 23 лютого за Верховною радою Криму вже готували та озброювали так звану самооборону. Відбувалася мобілізація цих людей у спортклубах. На Євромайдан, до пам’ятника Тарасу Шевченку кримчани виходили за покликом серця, а «тітушок» до Сімферополя звозили на провладні мітинги ‒ і то їх було не більше, ніж нас. Зрозуміло, що справжню підтримку тієї чи іншої сили в Криму оцінити зараз неможливо. Однак я добре пам’ятаю слова Ігоря Стрєлкова, який був тими днями на півострові й розповідав потім, як під дулами автоматів зганяв депутатів на голосування 27 лютого. Це говорить про те, що у Росії явно не було такої підтримки, яку вона собі приписує», – звертає увагу Сергій Ковальський.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
