Російський політик Леонід Гозман в статті для аналітичного центру Atlantic Council пише про те, що кінець правління російського президента Володимира Путіна настане вже дуже скоро. В публікації австралійсько-британського інтернет-видання The Conversation йдеться про міжнародні інтереси в конфлікті в Україні. А аналітичний центр The Jamestown Foundation розмірковує над позитивним значенням розширення програми виробництва ракет в Україні.
Російський політик та президент загальноросійського громадського руху «Союз правих сил» Леонід Гозман у статті для аналітичного центру Atlantic Council пише про те, що кінець правління російського президента Володимира Путіна настане вже дуже скоро.
Він нагадує, що 18 березня в Росії відбудуться президентські вибори, результати яких уже відомі всім. Але автор наголошує, що в Росії багато хто вже давно відчував, що ера наближається до кінця, але «зараз ми знаємо точні дати».
Після свого останнього президентського терміну, який закінчиться у 2024 році, Путін матиме всього чотири основні варіанти. Наприклад, він може спробувати змінити конституцію таким чином, щоб вона не забороняла переобрання президента більше ніж на два терміни поспіль. Але, на думку Гозмана, встановити монархію в Росії сьогодні вже не так просто, адже вже не 2008 рік, коли він робив, що хотів.
Іншим варіантом Путіна є призначення «виконувача обов’язків президента», так само, як він вже робив к 2008 році, коли «помінявся місцями» з Дмитром Медведєвим. Але тут слід взяти до уваги те, що у 2030 році Путіну вже буде 78 років: «Це вже не стільки справа фізичної підготовки, скільки думка людей про те, що він зайде надто далеко».
Третім варіантом Путіна буде дозволити в Росії «справжні вибори», але тоді йому довелося б багато за що відповісти. І навіть у разі, якщо йому гарантуватимуть імунітет, в нього також є й «внутрішнє коло», якому навряд чи нададуть такі привілеї, мовиться у статті.
Четвертою можливістю буде знайти наступника і вдатися до адмінресурсу, щоб забезпечити його перемогу. Але знайти «правильного» кандидата набагато складніше, ніж здається, пише автор.
Тим часом політично активні росіяни навряд чи просто спостерігатимуть за подіями – вони можуть захотіти використати нагоду ймовірного в майбутньому відходу Путіна для справжніх перетворень у державі, мовиться у статті. Тому вже після 18 березня можуть почати з’являтися політичні лідери, які намагатимуться критикувати еру Путіна.
Автор також вважає, що «можна очікувати створення нових партій, контрольованих Кремлем, і спроб заманити в них людей, які мають політичний потенціал, але в той самий час ми також можемо очікувати більшого залякування та репресій». Він також зауважує, що «можливо, Росія потребуватиме нової війни», і додає: «Я дійсно сподіваюсь бути неправим у цьому».
В публікації австралійсько-британського інтернет-видання The Conversation йдеться про те, що боротьба України за контроль над своїм майбутнім все ще триває.
Автори статті, професор з міжнародної безпеки Бірмінгемського університету Штефан Вольф та професорка Національного університету «Одеська юридична академія» Тетяна Маляренко звертають увагу на те, що договори про перемир’я на Донбасі постійно порушують, у той час як страждають мільйони людей, а «проект конституційних та інституційних реформ, який має вирішити проблеми країни, залишається під тиском в умовах корупції, поганої прозорості та громадського розчарування», мовиться у статті.
Автори називають ситуацію в Україні «мішаним конфліктом», в якому беруть участь кілька акторів, структур та інших факторів на місцевому, національному, регіональному та глобальному рівнях. Сторонні сили при цьому значно ускладнюють ситуацію.
Динаміка гри в Україні, на думку професорів, є результатом трьох взаємопов’язаних чинників: «надмірна самовпевненість» Заходу після закінчення Холодної війни, рішучість Росії переосмислити себе як глобальну наддержаву, а також нездатність і небажання України реформувати державу таким чином, щоб не допустити зовнішнього втручання.
Посилаючись на результати своїх досліджень, професори зауважують, що допоки Україна лишатиметься «значним призом» для обох сторін, – а саме мова йде про Росію та Захід, – нестабільний статус-кво, ймовірно, збережеться.
«Пропозиції «великої угоди» між США та Росією, що включатимуть Крим та низку інших питань, наприклад Сирію, навряд чи можуть до чогось призвести», – вважають автори. «Мінськ-2» тим часом, принаймні у своїх політичних та конституційних вимірах, залишиться неможливим для виконання, мовиться у статті.
«В Україні сторони внутрішніх конфліктів та їхні зовнішні союзники працюють над закріпленням нинішньої ситуації, яка забезпечує їм хоча б певний ступінь контролю над частинами України і не дозволяє країні в цілому повністю перейти на орбіту Росії або Заходу», – зауважують професори.
Аналітичний центр The Jamestown Foundation публікує статтю про позитивне значення розширення програми виробництва ракет в Україні.
На даний час українська оборонна промисловість реалізує два важливі ракетні проекти – крилатої ракети «Нептун» та реактивної системи залпового вогню «Вільха». До 2014 року уряд України здебільшого ігнорував розробку ракетної зброї, та анексія Криму та російська агресія на Донбасі «змінили оборонне мислення Києва і зробили ракетні системи одним із пріоритетів у зміцненні оборонного потенціалу України», мовиться у статті.
Важливість цих проектів складно переоцінити: «вперше після незалежності українська армія отримає ефективний засіб для стримування ворога», і у той же самий час, враховуючи обмежені фінансові ресурси держави, «крилаті ракети є оптимальним рішенням відповідно до «економічно ефективних» критеріїв», зауважує автор.
Ці проекти автор вважає «своєчасним рішенням, яке цілком відповідає сучасній політиці безпеки та оборони Києва». Більш того, згідно із українською військовою доктриною, відмовившись від свого ядерного арсеналу, Україна отримала право покладатися на підтримку міжнародного співтовариства для зміцнення своїх неядерних оборонних можливостей, а сама тим часом «використовуватиме свої військові можливості та резерви для гарантування державного суверенітету та територіальної цілісності», наголошує автор.
Сучасні системи озброєнь не тільки суттєво підвищать загальну оборонну спроможність держави, але й служитимуть фактором стримування та демонструватимуть військовий потенціал держави, мовиться у статті.
