Нинішні події на Донбасі визначатимуть майбутнє України – Жадан

Відомий український поет, письменник, перекладач, громадський активіст і учасник Євромайдану Сергій Жадан – про війну та її вплив на розвиток України та української культури.

– В Україні зараз відбуваються дуже важливі і серйозні трансформації і зміни. І вони якраз не завершилися. Це відкритий процес, і він продовжиться. І тому ще рано говорити, коли ми зможемо побачити всі результати. Думаю, про це можна було б поговорити через кілька років.

– Чим займається Благодійний фонд Сергія Жадана?

– Ми підтримуємо дитячі, навчальні, культурні установи на сході України, школи, садочки, гуртожитки, бібліотеки, будинки культури.

– Ви часто там буваєте?

– Я на сході народився, це моя батьківщина. Регулярно туди повертаюся. Там багато моїх друзів, знайомих, і, власне кажучи, там сьогодні відбуваються надзвичайно трагічні, драматичні події, які і визначатимуть майбутнє нашої країни.

Там четвертий рік триває війна. Це максимальне наближення до зони ураження. Це постійна присутність смерті в повітрі. Це постійна небезпека, це життя в екстремальних умовах. Це спроба в таких екстремальних умовах далі займатися собою, родиною, близькими людьми, займатися якимись загальними справами. Врешті, ходити на роботу і так далі. Це якісь зрушені акценти людського життя, людського спілкування.

– Коли, на вашу думку, закінчиться війна і чим вона закінчиться?

– Коли закінчиться, не знаю. А скінчиться тим, що Україна повернеться до контролю над державним кордоном, поверне собі окуповані території, і ми будемо далі займатися розвитком своєї країни.

– Війна – тема ваших творів, але про неї і раніше багато писали. Що нового ви могли, на ваш погляд, сказати про війну?

– Мені важко сказати, наскільки написане мною про війну нове і невідоме. Людина, яка насправді цікавиться подіями на Донбасі, давно для себе все побачила, зрозуміла і вирішила. Я пишу про це, бо для мене це важливо. Є речі, які я не можу замовчувати, на які я не можу не реагувати. Я просто пишу про те, що бачу сам. Якщо це комусь важливо і це знаходить якийсь резонанс – то для мене це щось означає.

– Ви говорите, що війна всіх змінює. Як вона змінила вас?

– Війна змінює людей, що мають до мене стосунок, яких я бачив і з якими зустрічався. Чи поміняла мене? Певною мірою так, безперечно. Змінилася інтонація і точка зору на такі важливі речі, як відповідальність, взаємна підтримка, довіра, надія, віра. Такі речі, про які ми мало замислюємося, які ми мало проговорюємо в нормальних, спокійних умовах. Під час війни вони набувають первинного звучання, ваги, і про такі речі ти починаєш думати.

– На окуповану територію ви поїхати не зможете, але читачі ваші там є?

– Є, я з ними контактую.

– Чи можна говорити про культурну революцію в Україні?

– Я б не вживав такого терміну, як культурна революція. Але те, що всі ці події, громадські, політичні катаклізми останніх років, народили нову художню хвилю, це так. Зараз у нас надзвичайно важливі речі відбуваються в суспільстві, і так само в культурі.

– Виходить, що поки не вдалося захистити територію України, але вдалося захистити культуру?

– Я думаю, що з культурою відбувається дуже ретельне переформатування. Перш за все, культурного та інформаційного простору. Фактично протягом останніх чотирьох років Україна переформатується як держава. Ми фактично починаємо з нуля.

У 2014 році ми раптово для себе виявили, що наша незалежність, наша свобода цілком реально може зникнути, що ми її можемо втратити. І суспільство почало саме відновлювати Україну з початку, складати цеглинку до цеглинки. Камінь до каменя вибудовувати свою незалежність знову. Культури це стосується так само, як Збройних сил, або правоохоронних органів, або політичної системи.

– Заборона російських телеканалів, серіалів, видань допомагає в цьому?

– Якщо на якихось телеканалах або в серіалі йдуть відкриті, прямі антиукраїнські меседжі, то очевидно, що заборона таких каналів і програм є цілком логічною в умовах війни. Допомагає? Ну, мабуть, так, адже у нас інформаційна війна – важлива складова гібридної війни.

– Питання про російськомовних письменників в Україні. Їх зараз теж приєднують до української літератури? Чи вирішене це питання і яка ваша позиція?

– Українська література – це не якась секта або гетто, або якась закрита система, щоб когось виштовхувати або приєднувати. В Україні є велика кількість письменників, які пишуть російською. І, по-моєму, вони себе тут чудово почувають.

– Ви писали, що війна в Україні стала випробуванням для письменників. Що Ви маєте на увазі?

– Я маю на увазі, що культура і література – це невід’ємна частина суспільного життя. Це випробування для всієї країни, для всього суспільства, і, зокрема, для культури. Ну, якщо говорити не так загально, а більш конкретно – я маю на увазі, що ми проходимо в Україні тест на дорослішання, на відповідальність, і літератури це теж стосується. Кожен для себе сьогодні робить вибір – помічати війну чи ні, реагувати на неї чи ні, або вдавати, що її немає і що ти не цікавишся політикою і що вона тебе не стосується.

Я вважаю, що війна сьогодні стосується всіх і, в принципі, в окопах може опинитися будь-хто, і снаряд може влучити в будь-яку будівлю. І що це твоя країна, твоє суспільство, і що за тебе ніхто не буде вирішувати твої проблеми. Тобто я маю на увазі такі очевидні речі, але очевидність не для всіх є очевидною.

Ті речі, які відбуваються в Україні, нагадують, що не можна ставитися легковажно до своєї свободи, своєї незалежності, того, що у нас є. Треба самим формувати свій власний простір, культурний і політичний. Тоді не буде такої небезпеки втратити незалежність, свободу, інші важливі речі.

Матеріал повністю – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода