Гуманітарна криза на сході України є тривалою та складною, а фінансування на її подолання критично не вистачає, при цьому сам конфлікт почасти ігнорується міжнародною спільнотою – такого сумного висновку дійшли допомогові організації, які наприкінці минулого року зібралися, щоб оцінити потреби у гуманітарній допомозі Україні. Адже кількість жертв збройного конфлікту на сході України досягла майже 4,5 мільйона людей, з яких майже 3,5 мільйона потребують гуманітарної допомоги та захисту. Серед понад 1,5 мільйонів переселенців унаслідок конфлікту, половина з яких є людьми похилого віку, змушені робити неможливий вибір між їжею, медикаментами, притулком, опаленням або освітою для власних дітей. Серед тих, хто допомагає Україні сьогодні, – всесвітня благодійна організація «Карітас», а серед найбільших його партнерів – німецькі організації, фонди та державні програми. Докладніше про це Радіо Свобода говорило з віце-президентом «Карітас Європи» та президентом «Карітас України» Андрієм Васьковичем.
– Німеччина сьогодні належить до тих країн, які найбільше допомагають Україні у гуманітарній кризі, а також у тих розвиткових проектах, які сьогодні потрібні для відновлення життя, наприклад, на сході України – там, де воно було знижено внаслідок війни, – але також у таких проектах, які скеровані на допомогу людям для того, щоб вони могли адаптуватися в нових обставинах життя, а також – і це дуже важливий момент, – щоб вони могли побороти негативні наслідки і травми, які вони пережили через війну.
Тут є різні програми. Цікава програма є також, що ми, «Карітас», робимо проекти, які скеровані на «миробудування». Це означає, що сьогодні ми дискутуємо про те, що треба зробити, щоб дезінтеграція суспільства, щоб протистояння у суспільстві не посилювалися, щоб протидіяти тенденціям конфронтації у суспільстві, щоб примирювати суспільство, виявляти порозуміння щодо тих людей, які у суспільстві мають іншу думку, щоби зрозуміти їх, і щоб разом знаходити спільну мову для подолання всіх негараздів.
– Якщо говорити про допомогу у розвитку – тобто для тих людей, які не потребують негайно даху над головою чи їжі, а тих, які опинившись у нових умовах, хочуть бачити свою перспективу, перспективу, можливо, на новому місці або на тому місці, яке відроджується після війни, – то наскільки великою допомогою є допомога німців у цих питаннях?
– Наша співпраця із німецькими партнерами не є дуже кількісною, але є якісною. Тому що ми маємо двох великих партнерів в Німеччині – це дві організації, пов’язані з німецькою католицькою церквою.
Це Renovabis, організація, яка створена для того, щоб виявити солідарність німецького народу з християнами на сході Європи. І ця організація майже з часу розвалу Радянського Союзу і розвалу соціалістичної системи почала допомагати дуже багатьом країнам, дуже багато допомогла і також Україні. Другий партнер – це є німецький «Карітас», який з нами розробляв дуже великі програми і проекти. І там співпраця була в двох площинах.
«Карітас Німеччини» допомагав нам знаходити кошти, щоб ми могли розвивати наші допомогові акції, а також допомагав нам у передачі знань, підходів, як працювати з людьми, які потребують допомоги
Із одного боку, «Карітас» допомагав нам знаходити кошти, щоб ми могли розвивати наші допомогові акції. А друге – «Карітас Німеччини» також допомагав нам у передачі знань, підходів, як працювати з людьми, які потребують допомоги. Це була та співпраця, яку ми мали перед 2014 роком, перед тим, коли почалася війна.
Після того, як почалася війна, окупація, а потім анексія Криму, як почали внутрішньо переселені покидати свої домівки, виїжджати в інші міста, наші партнери допомагали нам знову. По-перше: системно і швидко допомагати всім тим людям, які тепер потрапили дуже зненацька у велику потребу, йдеться про внутрішньо переселених осіб. І починаючи з 2014 року, ми разом з «Карітасом Німеччини», зокрема, зробили великі програми для людей, які були змушені втікати із регіонів, де відбувалися бойові дії.
Ми також розробили програми за підтримки німецьких організацій, а також німецького уряду, Міністерства закордонних справ Німеччини, які надавали гуманітарну допомогу для України, а також німецького Міністерства розвитку і співробітництва, які допомагали, підгримували розвиткові соціальні проекти, зокрема у буферній зоні, в тій зоні, де люди найбільше страждали від наслідків війни і де до сьогодні відбуваються обстріли, де люди живуть під постійним страхом тих обстрілів, де люди живуть в злиднях, тому що ситуація із постачанням продуктів, із доступом медицини, із доступом освіти для дітей не влаштована, і люди дуже страждають. Саме в тих ситуаціях «Карітас України» за допомогою німецького уряду, за допомогою німецьких партнерів, а їх дуже багато, – допомагали і до сьогодні допомагають.
Ми намагаємося пов’язувати гуманітарну допомогу, допомогу на виживання із соціальними проектами, які дають людям перспективу
Ми намагаємося пов’язувати гуманітарну допомогу, допомогу на виживання із соціальними проектами, які дають людям перспективу, тобто для людей, які були змушені покинути свої домівки, для внутрішньо переселених осіб запропонувати програми, щоби вони могли знайти знову роботу, щоби вони могли бути знову задіяні і забезпечувати себе самі. Це є навчальні програми, які створюють перспективи для людей. Це було одним з наших намагань.
– За якою допомогою ви зараз звертаєтесь до міжнародних донорів?
– «Карітас України» є у системі гуманітарної групи в Україні і разом із представниками Організації Об’єднаних Націй і всіх представників донорських міжнародних структур, було розроблено ще наприкінці минулого року так звану «Відповідь на гуманітарну кризу в Україні». І цей план передбачає десятки мільйонів євро для потреб людей, які у тих ситуаціях, в яких ці люди нині перебувають. Це ті потреби, які не можуть бути покриті сьогодні із державного бюджету, тому що державний бюджет не має достатньо коштів на ці потреби.
Українці самі були перші, хто прийшов на допомогу своїм співвітчизникам. Вони надали першу і найбільшу допомогу, ще до того, як підключилися міжнародні організації
Українці самі були перші, хто прийшов на допомогу своїм співвітчизникам. Вони надали першу і найбільшу допомогу, ще до того, як підключилися міжнародні організації. Коли почався рух внутрішніх переселених осіб, самі громадяни допомагали тим, хто потрапив у потребу. Люди виходили на вокзал і пропонували свою допомогу, щоби втікачі із тих зон могли вижити, вони нагодували їх, дали житло. Це був надзвичайно великий вияв солідарності, і та солідарність до сьогодні існує. Очевидно, після чотирьох років війни ця солідарність і людські ресурси вичерпуються, вичерпується також спроможність людей боротися самостійно боротися з цією ситуацією. І тут потрібна міжнародна допомога Україні.