Ще одного українця в окупованому Росією українському Криму затримали представники ФСБ Росії. Звинувачують у шпигунстві. Правозахисники кажуть, що таких затримань буде дедалі більше, особливо Криму. Обвинуваченнями у шпигунстві обмінялися Україна і Білорусь: судові засідання у справі цих громадян відбулися в один день. В світі є приклади успішного обміну в таких випадках, та чи спрацюють вони щодо України?
Костянтин Давиденко, якого російські спецслужби звинувачують у шпигунстві в окупованому Криму, московський суд заарештував на два місяці. Чоловік є працівником «Донецького східного брокерського торгового дому» і в соціальних мережах часто ділився світлинами з родинними прогулянками різними місцями Криму.
Із батьком Костянтина вдалося зв’язатися, він каже, що син проживав у Харкові і поїхав у Крим по роботі, бо працює оцінщиком. Сам батько є засновником фірми і живе на окупованій території Донбасу.
«Звісно, жодним шпигунством він не займається. Це – маячня повна. Не проходив він жодної шпигунської підготовки. Навіть в армії не служив. Не має звання… І взагалі жодного стосунку до цього», – каже батько затриманого Олександр Давиденко в коментарі Радіо Свобода.
Служба безпеки України затримання українця не коментувала.
Білоруський контекст
Цього самого дня відбуваються засідання: в українському Чернігові у справі білоруса Юрія Політики, затриманого торік через підозру у шпигунстві на користь іноземної держави, в Білорусі – над українським журналістом Павлом Шаройком, якого теж звинуватили у шпигунстві, але пізніше. Українські експерти вважають, що такою була білоруська відповідь-помста, а от у КДБ Білорусі це спростовують.
В Білорусі засідання відбулося в закритому режимі, в Україні – були присутні журналісти, але засідання перенесли: підсудний попросив перекладу білоруською.
Білорусь зіграла жахливу роль і у долі українця Павла Гриба. У серпні 2017 року він зник у білоруському Гомелі, пізніше його знайшли у СІЗО у російському Краснодарі. Йому інкримінують вчинення злочину за статтею про тероризм.
У хлопця – серйозні проблеми зі здоров’ям, але до нього не допускають українських лікарів, не передають йому їжі та ліків від рідних та тримають в повній ізоляції.
«Цинізм Росії: коли йому стає погано, приходить медичний працівник, кладуть його на кушетку, на голову – якусь мокру хустинку і дають якусь пігулку. Яку? Бог його знає…», – розповідає батько Павла Ігор Гриб.
Стратегія і тактика
«Естонія домовилася з Росією і відбувся обмін двох «шпигунів». Росія засудила двох громадян Естонії за шпигунство, а Естонія двох громадян Росії. Чомусь вони обміняли… і двох на двох, і так швидко, і маленька Естонія… А ми – велика Україна, і можливостей у нас більше, але ми чомусь не можемо це зробити», – обурюється Ігор Котелянець, брат Євгена Панова, якого незаконно утримують в Криму і звинувачують у диверсії.
Ніхто не знає, що стояло за тими домовленостями і проводити таких паралелей не варто, каже президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар. Він розповідає про тактику обрання жертв спецслужбами Росії: вони вишукують факти у біографії та контакти людини, до яких можна прив’язати деталі сфабрикованої справи.
«Справа того ж Валентина Вигівського, про якого мало хто пам’ятає, затримали його 2014 року, його захоплення було пов’язане з авіацією. Він їздив у Крим на міжнародні тусовки з цього приводу, там і росіяни були. І от його там і беруть «під білі рученята», – згадує Михайло Гончар.
Єдиний вихід, який бачать правозахисники – це залучити світових лідерів до процесу звільнення політичних бранців Кремля. Для цього відправили звернення до канцлера Німеччини та президента Франції та готуються до акцій під час зустрічей «нормандського формату». Михайло Гончар обіцяє чимало сюрпризів для російської сторони.
У листі до Ангели Меркель родичі бранців Кремля та правозахисники закликали західних політиків ігнорувати Чемпіонат світу 2018 з футболу в Росії.
Найважча ситуація залишається в Криму через те, що немає жодного міжнародного майданчика, на якому б домовлялися про обмін, кажуть правозахисники.
Кількість політв’язнів зростатиме – правозахисники
Втім, кількість політичних в’язнів буде лише зростати, прогнозують правозахисники. Після звільнення Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова за кілька місяців кількість арештантів зросла більше ніж на половину: звільнили двох – заарештували понад 20 осіб, констатує Гончар.
Тож важливу роль у звільненні політв’язнів покладають саме на українську владу: на її активність на міжнародній арені, у законодавчому визначенні статусу таких осіб, наданні фінансової підтримки у сплаті юридичних послуг, а також в інформуванні рідних.
Під особливим ризиком перебувають журналісти – вони можуть бути оголошені в Росії шпигунами через свою роботу і критичні публікації. Роман Сущенко, кореспондент «Укрінформу», понад рік ув’язнений в Росії за таким звинуваченням. Петро Порошенко в одному з інтерв’ю заявив, що Україна готова його обміняти на російських військових.
