(Рубрика «Точка зору»)
Те, що режим Путіна вже себе вичерпав, стає все більше очевидним. Економіка Росії перебуває у занепаді, з розвиненими країнами Заходу Москва увійшла в конфронтацію, соціальна напруга в середині країни зростає. Але Путін з усіх сил намагається утримувати ілюзорну стабільність до закінчення президентських виборів 2018 року. Які стануть своєрідним «Рубіконом» у довготривалому путінському правлінні.
У Путіна є план дій після цих «виборів», але він його ретельно приховує, видаючи себе то за такого собі монархіста-державника, який регулярно з’являється на імперсько-патріотичних заходах на кшталт відкриття пам’ятників царям і білогвардійським генералам, за того, хто повертає втрачені Росією чужі землі, які вона після деколонізації їх ніяк не хоче визнати не своїми.
Але в Путіна психологія шпигуна – він лукавий й лицемірний за своєю природою, і завжди секретить свої справжні наміри. Тому від нього можна чекати небезпечних сюрпризів.
Та часу у Путіна залишається не так вже і багато, а старість, він і сам це розуміє, не додасть йому сил.
У Росії можливі великі зміни
Росія перебуває майже в стані краху, і якщо він не почне діяти після виборів, то на нього чекає ганебний кінець.
І тоді ті, хто впритул не бачили «альтернативи» Путіну, коли в магазинах зникнуть елементарні продукти харчування і предмети широкого вжитку, самі його зметуть із обжитого ним президентського «трону».
Любов до нього виборців триватиме лише доти, доки їх будуть підгодовувати. У них, у загальній їхній масі, немає принципів та ідеалів – вони живуть тільки інстинктами.
А всі запевнення Путіна, що від західних санкцій Росія стане лише сильнішою, а девальвація рубля піде тільки на користь російській фінансовій системі, виявляться цілковитим блефом.
Однак те, що Путін пішов на президентські вибори 2018 року як самовисуванець, мало б дуже насторожити російський істеблішмент та олігархію.
Адже це є явною ознакою того, що на систему управління Росією після виборів чекають великі зміни.
Щоб пояснити росіянам провали на міжнародній арені і в російській економіці, він мусить терміново знайти винних. І зрозуміло, що в путінських очах це буде зовсім не він.
А тим часом кількість викликів Путіну все більше накопичується. І серед них продовження відтоку капіталів із Росії, останні санкції Заходу, злидні і постійне недоїдання десятків мільйонів людей, майбутній суд над винуватцями збиття «Боїнга» рейсу МН-17, можливі позови України і Балтійських країн за російську окупацію, Польщі за катастрофу літака ТУ-154 та загибель її вищого керівництва в 2010 році під Смоленськом і початок серйозної боротьби західного світу з пропагандою Кремля.
А з огляду на безперервні «наїзди» Путіна на олігархів і його намагання апелювати до «плебсу», шукаючи в нього підтримки своїм діям, це неминуче призведе до конфлікту Путіна з елітами.
Які тепер почнуть сумніватися в тому, чи відповідає їхнім стратегічним інтересам путінське перебування ще 6 років на президентській посаді.
І в цьому випадку в ролі новітніх «опричників» виступатимуть вихідці з ФСБ-КГБ та інших силових структур, які «зачищатимуть» тих, хто не вписуватиметься в новий виток чергового президенства Путіна.
По-суті, Путін готується до того, що хотів зробити Сталін в останні роки свого перебування при владі, але не встиг через свій поважний вік і поінформованість про ці плани його соратника Берії, – до заміни вищих еліт.
Путін усе це буде враховувати. Тому до його подальших планів, скоріше за все, не буде входити участь у чергових президентських виборах у 2024 році.
Від президента – до верховного лідера Росії
Можна припустити, що після обрання Путін почне підготовку до переходу на незмінну посаду, яка не буде більше вимагати від нього участі у виборах. Щось на зразок верховного лідера Росії і голови Ради вищих експертів.
Йому потрібна зміна структури влади. За якої, хоча посади президента і прем’єр-міністра зберігаються, але всі важливі рішення в Російській Федерації ухвалюються лише після узгодження з Радою вищих експертів та остаточного затвердження верховним лідером Росії Путіним.
Таким чином Путін ухвалюватиме рішення сам, а президент і прем’єр-міністр фактично отримають статус виконавчих директорів, на яких повністю буде покладена вся відповідальність за те, що відбувається в Росії.
Щось на зразок реалізації влади режимом мулл в Ірані, де форма правління, за якої фактичним керівником країни є не обраний президент, а аятола Хаменеї, виявилась досить стійкою.
При цьому одним із позитивних чинників для нинішньої російської влади є те, що так усувається необхідність кожних наступних 6 років імітувати всенародне обрання незмінного лідера.
А враховуючи той факт, що зазомбоване у своїй більшості російське населення дуже інертне, Державна дума Росії цілком може ухвалити закон, що виконавчого президента для Путіна вибиратиме саме вона.
Сам же верховний лідер Росії Путін отримує майже абсолютну владу: матиме прямий чи непрямий контроль над виконавчою, законодавчою та судовою гілками влади, а також військовими, спецслужбами та засобами масової інформації, вирішуватиме, кого призначати і знімати на ключових посадах в уряді, прийматиме остаточні рішення щодо економіки, соціальної сфери, зовнішньої політики, освіти, національного планування. І під його повним контролем перебуватиме Рада вищих експертів.
І хоча роль верховного лідера Росії він виконував і раніше, однак після внесення ймовірних змін до російської конституції та призначення Путіна на посаду голови Ради вищих експертів, ця роль легітимізується.
А сама Рада вищих експертів отримує негласний статус такого собі умовного Політбюро, де конкуруючі кандидати на владу після Путіна змагатимуться між собою за можливе правонаступництво.
Путін стає схожим на старіючого лева
Довічний лідер Росії стає все більше схожим на старіючого лева, який ще має достатньо їжі, але втомився, щоб щось радикально змінювати у своєму прайді.
Водночас Путін, якщо він хоче насолоджуватися дивідендами від свого президенства, мусить прикладати достатньо сил, щоб запобігти в майбутньому арешту або вилученню свого майна і фінансових надбань.
Хоча російське суспільство та економіка гостро потребують оновлення, президента це не цікавить. Для нього головне зберегти свій режим, і тому всі зміни стосуватимуться лише укріплення путінської влади.
Російський соціум працюватиме на низькій енергії – ймовірно, до того моменту, коли підйом нової хвилі народних протестів режим вже не буде здатен придушити.
А поки що росіяни живуть в ілюзорному світі, який вживлювало в їхню свідомість путінське пропагандистське телебачення.
Вони мріють про повернення минулої «величі» Росії, чіпляються за міраж відновлення «національної гордості».
Чого Путін домігся за свій третій термін? Поставив Росію на межу війни із Заходом і отримав санкції проти Росії. «Опустив» економіку і соціальну сферу.
Розпочав війну в Україні, лише за офіційними даними понад 10 тисяч убитих. І все заради чого?
І можна тільки собі уявити, що чекає на Російську Федерацію під час його четвертого президентського терміну…
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
