(Рубрика «Точка зору»)
Здавалося б, після «щедрої» пропозиції російського прем’єра Володимира Путіна про повернення Україні вкраденої окупантами в Криму військової техніки Кремль має просто поблажливо очікувати, коли українське керівництво повідомить про свою готовність прийняти дар «видатного миротворця». Однак реакція путінського прес-секретаря Дмитра Пєскова, який підкреслив, що в Москві поки що не дочекалися «субстантивної» реакції з Києва, демонструє, що в поверненні кораблів зацікавлені саме в Кремлі. Але чому? А тому, що напередодні президентських виборів у Росії Путін і його оточення, здається, сконструювали для себе нову реальність.
Якщо спробувати описати цю реальність одним реченням, то вона звучатиме приблизно так: треба все змінити, нічого не змінюючи. Простіше кажучи, Путін, схоже, не збирається йти з окупованих ним територій Донбасу та Криму. Але водночас він хоче, щоб Захід скасував або хоча б полегшив санкції, які починають вже не тільки позначатися на стані російської економіки, а й бити по безпосередніх інтересах путінського оточення.
Путін, схоже, не збирається йти з окупованих ним територій Донбасу та Криму. Але водночас він хоче, щоб Захід скасував або хоча б полегшив санкції
Як цього досягти, не знає ніхто. І сам Путін, ймовірно, теж не знає. Ось і починають вигадувати ходи, що мають, на думку російського президента, продемонструвати його «миротворчість», але разом з тим не посіяти серед путінського електорату сумнівів, що вождь сильний, впевнений у собі й нічим не поступиться ні українцям, ні Заходові.
Чому б у зв’язку з цим не розповісти про миротворців ‒ раз обстріли на Донбасі все одно тривають, і жодна міжнародна організація не пошле в зону конфлікту свій контингент? Чому не запропонувати Україні забрати вкрадені кораблі ‒ раз самій Росії вони все одно не потрібні, натомість стануть символом українського визнання російського суверенітету над Кримом? Чому не поговорити про покращення відносин з Україною ‒ якщо це «покращення» сприймається в Кремлі як капітуляція, як визнання російського суверенітету в Криму та російського контролю на Донбасі? Ось Кремль і грає в миротворця ‒ як маленька дитина, переконана, що варто їй заплющити очі, як весь навколишній світ зануриться в рятівну темряву, й справжнього змісту її вчинків ніхто ніколи не побачить.
Як на мене, краще Путіну не кораблі повертати. Краще повернути Крим
Але реальність відрізняється від уяви Путіна хоча б тим, що існує. Українська реакція на пропозицію про повернення кораблів ‒ і політиків, і громадської думки ‒ не залишає сумнівів у тому, що «кримська вистава» не вдалася, й виступати в ролі щедрого дарувальника чужого майна Путін не буде. Російському президентові був запропонований простий варіант: кораблі мають бути повернуті разом із вкраденою територією.
Насправді, по-моєму, це ‒ найкращий вихід. І для самого Путіна, який отримає можливість завершити президентство не в розвалюваній, а у відновлюваній країні. І для населення Росії, якому буде надана можливість повернення з середньовіччя в цивілізований світ. І для населення Криму, яке перестане жити в умовах анексії, санкцій і самоуправства окупаційного режиму.
Але схоже на те, що Путін ‒ втім, як і прихильники російського правителя, ‒ звичайно ж, не хоче визнавати, що, крім грубої сили й логіки чекістських спецоперацій, існує елементарний здоровий глузд. Саме цей здоровий глузд ‒ а не авантюри політиків і маневри армій ‒ і визначає долі народів та держав.
Як на мене, краще Путіну не кораблі повертати. Краще повернути Крим.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
