22 січня, коли в центрі Одеси відзначали День соборності України, біля пам'ятника Дюку де Рішельє з'явився плакат «Свободу Дмитру Попову». Історія цієї людини, яка вже три роки перебуває в СІЗО Новосибірська, схожа на детективний роман.
Дмитру Попову 34 роки, і значну частину свого життя він провів за ґратами – в тюрмах і таборах України. Його звинувачували в крадіжках і розбійних нападах. У 2014 році Попова разом зі спільниками затримали у Сибіру за пограбування банкоматів «Сбербанка» та інші подібні злочини. На його батьківщині відбувається революція, починаються зіткнення на Донбасі, а 2 травня 2014 року гинуть люди в одеському Будинку профспілок. Російське телебачення щодня лякає глядачів розповідями про дії угруповання «Правий сектор». Сибірські чекісти вирішують, що арешт одеського грабіжника – хороший привід для розкрутки політичного справи.
Дмитро Попов абсолютно байдужий до політики, але це не заважає співробітникам ФСБ розробити версію про те, що він нібито планував передати вкрадені зі «Сбербанка» гроші на потреби «Правого сектора». Залишається тільки вибити зізнання. Дмитра Попова б'ють і катують, змушуючи зізнатися, що він «фашист». Йому одягали на голову поліетиленовий пакет і душили, підключали до геніталій струм, підвішували, били ногами в живіт. Але Дмитро Попов нічого не підписав, і політична частина його справи розвалюється. У залі суду Попов розповідає про тортури і побиття, але його свідчення ігноруються. Суд засуджує його до 9 років ув'язнення.
18 квітня 2017 року конвой виводить підсудних із залу Коченевсього райсуду, не підозрюючи, що Дмитро Попов і його спільник Віталій Георгієв запланували втечу. На вулиці вже чекає автомобіль з водієм. Георгієва хапають, Попов встигає сісти в машину. Два тижні він переховується, сподівається пробратися до України, але справа перебуває на контролі очільника МВС Колокольцева, і Попова ловлять. 27 квітня телеканал «Росія» показує репортаж про його затримання.
Є одна особливість: на відеозаписі не видно обличчя затриманого. Це тому, що під час затримання Дмитро Попов був жорстоко побитий. «Я думав, що свавілля в Україні, – розповідає він, – але насправді гестапо в Росії. Тут мені говорили: «Ми тебе вб'ємо. Ти ніхто, а ми – машина, на нашому боці закон». За втечу до його дев'ятирічного терміну додають ще півтора року.
Єдине бажання Дмитра Попова – повернутися на батьківщину, де у нього залишилися неповнолітні діти, і відбувати покарання в Україні. Одесит Станіслав Огоровий заснував у «Фейсбуці» групу «Допомога ув’язненому Попову». У цій групі – заступник міністра юстиції України Денис Чернишов, правозахисник і дисидент Мирослав Маринович та інші відомі люди.
Станіслав Огоровий впевнений, що в нинішній ситуації, коли стосунки України і Росії залишаються складними, українські в'язні повинні бути повернуті на батьківщину. Усім відомі історії кінорежисера Олега Сенцова та інших заарештованих за політичними справам, але в російських в'язницях і таборах перебуває, за даними омбудсмена Валерії Лутковської, понад 5 тисяч українців. У міністерства юстиції цифри більш вражаючі. За даними на 2014 рік, які наводить Денис Чернишов, в пенітенціарній системі Росії перебували майже 19 тисяч українців.
Буває, що людей відправляють відбувати покарання в Україні. Але російська сторона докладає всіх зусиль, щоб затягнути розгляд, не вирішити питання відразуДіана Іванова
Про тих, хто відбуває покарання в Сибіру, намагається піклуватися консул України в Новосибірську Діана Іванова. Вона вже срямувала два запити до УФСІН Новосибірської області і ФСВП Російської Федерації на зустрічі з Дмитром Поповим, але дозволу не отримала.
«Буває, що людей відправляють відбувати покарання в Україні. Але російська сторона докладає всіх зусиль, щоб затягнути розгляд, не вирішити питання відразу. За деякими статтями, особливо 228 (наркотики), справи про передачу засуджених розглядаються 2-3 роки, російська сторона завжди намагається, щоб людина половину або дві третини терміну відбула в Росії», – говорить Діана Іванова.
Найбільша група ув'язнених – наркокур'єри мимоволі. Вони шукають роботу, отримують нечітку пропозицію з Росії, їм оплачують квитки, проживання, дають добові, а потім відбирають паспорти і шантажем змушують відпрацьовувати, розвозячи наркотики.
«У незнайомому місті без документів нікуди не втечеш. Зараз у нас в Кемерово в СІЗО №1 сидить подружня пара, 25 і 29 років, у них залишилася в Україні 4-річна дитина. Дівчина взагалі не знала, яку роботу запропонували її чоловікові, просто поїхала з ним за компанію подивитися Росію. Їх заарештували ще в липні, але справа досі не передана до суду, а на мої запити про причини затримки не відповідають», – розповідає Діана Іванова.
Повідомлення про про затримання наших громадян приходять в консульство з великим запізненням, хоча це має відбуватися протягом 72 годин. На питання російська сторона в 95 відсотках випадків взагалі не дає відповідейДіана Іванова
До українського консула представники ФСВП часто ставляться зневажливо: «Повідомлення про те, що наші громадяни затримуються, приходять в консульство з великим запізненням, хоча за правилами це має відбуватися протягом 72 годин. Іноді ми отримуємо інформацію тільки від родичів. Консульство покриває два федеральні округи – Сибірський і Далекосхідний, але повідомлення надсилають відразу до Москви, поштою Росії, причому листи іноді приходять через 3-5 місяців. На питання російська сторона в 95 відсотках випадків взагалі не дає відповідей».
До жовтня 2017 року у регіоні, за який відповідає Діана Іванова, знаходився найвідоміший український політв'язень – Олег Сенцов. Тепер його перевели з Якутська до виправної колонії суворого режиму № 8 в місті Лабитнангі, що славиться важкими умовами утримання. У Сибірському окрузі, в селищі Уптар Магаданської області, знаходиться тільки один політв'язень-українець Сергій Литвинов. Слідство стверджувало, що він у складі українського добровольчого батальйону «Дніпро-1» «вбив кілька десятків мирних жителів Луганської області». У 2016 році звинувачення в масових вбивствах з Литвинова були зняті, проте одночасно з цим щодо нього було порушено справу про грабіж, і громадянина України засудили до восьми з половиною років позбавлення волі. Як і Дмитро Попов, Сергій Литвинов скаржився на тортури і побиття.
Діана Іванова каже, що, незважаючи на всі запити, їй не дозволяють зустрітися Литвиновим з березня 2017 року, ігноруючи міжнародні угоди. «Вимагають, щоб ми надали погодження на зустріч від Литвинова, замість того щоб запитати його. Це елементарне затягування справи», – каже вона.
У листопаді 2017 року київський журнал «Фокус» опублікував статтю «Заручники імперії» про долі українських в'язнів в Росії. «Кремль відпускає людей тільки завдяки масштабним кампаніям на їхню підтримку у ЗМІ», – приходить до висновку автор.
«Те, що під арештом в Росії перебуває 5 тисяч громадян України, я вважаю гуманітарною катастрофою, – каже кінорежисер Валентина Руденко. – Там, в Лефортово, Бутирці, в Мордовії або в якихось ще Тьмутараканях мучать наших, українців. А ще в «ЛНР» і «ДНР»... тисячі ув'язнених, тисячі загиблих, сотні полонених. Це наша, українська, катастрофа».
Матеріал повністю – на сайті Російської редакції Радіо Свобода.
