(Рубрика «Точка зору»)
Запитання, поставлене в назві статті, це не публіцистично-риторичний засіб, а неможливість дати негайно пряму чесну відповідь. Крім того, така назва залишає президентові України шанс виправити свої попередні численні помилки в мовній царині. Це по-перше. По-друге, автор знає, що Петро Порошенко не може прямо скасувати закон «Про засади державної мовної політики», більше відомий під скороченою назвою «Ка-Ка» чи «мовний закон Ківалова-Колесніченка». Але в його владі – набір законних інструментів для того, щоб було ухвалене очевидне, юридично правильне і більш ніж справедливе для України рішення, якщо з цим не справляються ті високі органи, на які покладена ця функція.
Один із таких органів – Конституційний суд України, який перебуває нині на своєрідній «передовій». Але ця «мовна АТО» суттєво відрізняється від АТО на сході. Українські воїни чудово усвідомлюють, що майже чотири роки йде російсько-українська війна. Вони добре знають, де свій, а де чужий. А велика кількість суддів КСУ досі не можуть визначитися, на чиєму вони боці – на боці України, чи на боці держави-агресора.
Останні сподівання на КСУ остаточно «випарувалися»
Коротко нагадаю. Конституційний суд України розпочав розгляд справи щодо конституційності «закону Ка-Ка» у формі усного слухання 17 листопада 2016 року. Відбулося ще два засідання – 13 і 14 грудня того ж року. Після завершення дослідження цієї справи КСУ, відповідно до Регламенту Конституційного суду України, перейшов до закритої частини пленарного засідання – з огляду на те, що рішення у справі «приймається, висновок дається… на закритій частині пленарного засідання».
У тому самому 53 параграфі Регламенту КСУ зазначено, що тривалість і кількість виступів суддів на закритій частині не обмежується. При цьому кожен суддя має право подавати власний варіант рішення і подавати безконечну кількість поправок та зауважень, і чим вони абсурдніші, тим на довше затягується процес. Цими положеннями частина суддів скористалася по повній програмі.
Впродовж 2017 року було заплановано 22 таких засідання, з яких відбулося 17, причому у грудні процес прискорився. Багатообіцяючим видався січень цього року, коли суд почав новий рік одразу з продовження розгляду справи щодо конституційності закону імені громадянина Росії Колесніченка і громадянина України Ківалова (сподіваюся, що це єдине його громадянство).
Але тривожна інформація після засідань 16 і 17 січня цього року вимагала реакції суспільства. Із джерел КСУ просочилася інформація, що відбулося остаточне голосування і забракло одного-двох голосів для визнання неконституційним закону «Про засади державної мовної політики».
Для того, щоб підштовхнути КСУ повернутися до розгляду цього питання й допомогти суддям ухвалити рішення про скасування антиконституційного закону, 23 січня 2018 року ми провели пікет під стінами суду.
Якщо пікет, організований у червні 2015 року, ставив за мету вплинути на тодішнього голову КСУ Юрія Бауліна поставити питання закону «Ка-Ка» в порядок денний, то нинішній пікет був розрахований на залишки здорового глузду суддів КСУ і на їхні думки про можливе притягнення до відповідальності в майбутньому. Наш розрахунок виявився безпідставним.
Фоторепортаж: Під КСУ вимагали скасувати «мовний закон Ківалова-Колесніченка»
Судді Януковичевого розливу
23 січня по обіді стало зрозуміло, що цей склад КСУ не дасть голосів на скасування закону «Ка-Ка». Проаналізувавши склад суддів, можу припустити, що рішення заблокували ті «державні мужі», яких призначили за президентства Януковича. Мабуть, двічі несуджений їм за приклад.
Але особливо обурливо, що досі в КСУ працюють три судді, повноваження яких, відповідно до парламентської постанови «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» №775-VII від 24 лютого 2014 року, мали бути припинені на скликаному в триденний (!) строк позачерговому з’їзді суддів України і тоді ж звільнені. А Генеральній прокуратурі України доручалося порушити кримінальне провадження і притягти всіх винних осіб до відповідальності. Саме ці судді дозволили Януковичу узурпувати владу.
Це, поіменно, Гультай Михайло Мирославович, Запорожець Михайло Петрович і Шаптала Наталя Костянтинівна, призначені у вересні 2010 року X з’їздом суддів.
Крім того, серед чинних 14 суддів фігурують 2 судді, призначені самим Януковичем: Тупицький Олександр Миколайович (травень 2013 року) і Касмінін Олександр Володимирович (17 вересня 2013 року). Ще один суддя, Литвинов Олександр Миколайович, був призначений у лютому 2013 року XI черговим з’їздом суддів України.
До речі, ця постанова Верховної Ради України унікальна. Там прописані 12 прізвищ співучасників державного злочинця Януковича – в додаток до трьох перерахованих ще дев’ятеро, які вже у «заслуженій» відставці. Цікаво, що один із них, звільнений постановою (це квота парламенту), Головін Анатолій Сергійович, який до того ж очолив КСУ за часів Януковича, оскаржив своє звільнення у Вищому адміністративному суді, і той ухвалив рішення на його користь. Там ще триває судовий процес. Верховна Рада пообіцяла в свою чергу оскаржити це рішення у Верховному суді.
Хто не голосував за скасування закону «Ка-Ка»
Я точно не знаю, хто саме, але дуже сильно здогадуюся. Для ухвалення рішення треба було 10 голосів із 14. Проста арифметична дія: 14-6=8 або 14-5=9. Тож п’ять чи шість суддів, обраних за президентства Януковича, досі прислуховуються до думки Кремля і є частиною такого любого Путіну, Кирилові і більшості громадян Росії «русского мира». І це незважаючи на те, що вони отримують щомісяця космічні зарплати в розмірі сотень тисяч гривень. Я вже не кажу про те, що такі зарплати, навіть якщо вони законні, аморальні в бідній країні, якою є Україна.
Який вихід?
По-перше, заповнити 4 вакансії і доукомплектувати КСУ новими суддями. Деякі кроки в цьому напрямку вже зроблені, зокрема, президентом України. В кінці листопада 2017 року конкурсна комісія провела співбесіди з 15 кандидатами, а 26 грудня вирішила рекомендувати на посаду судді Конституційного суду України 6 фахівців, і першим із них є Сергій Головатий. На жаль, призначення чомусь затягується. За моїми джерелами, хтось загубив документи з результатами конкурсу. Дуже сподіваюся, що ця інформація не відповідає дійсності.
По-друге, можна «запустити» Закон про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики». Регламент Верховної Ради однозначний: голова Верховної Ради України підписує ухвалений легітимно закон. Олександр Турчинов, як відомо, не підписав. Не зробив цього і наступний керівник парламенту, Володимир Гройсман. Не наважується на таке й Андрій Парубій. Здавалося б, що простішого: взяти в руки стилет-стилос – і підписати. І дати нарешті шанс Петрові Порошенку стати державним діячем.
Тарас Марусик – заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
