Зеновія Стефанюк
Українці, яких наприкінці грудня вдалося звільнити з полону бойовиків в результаті обміну, розповіли про тих, хто все ще сидить у колоніях і підвалах на територіях, захоплених угрупованнями «ДНР» та «ЛНР». За даними СБУ, їх залишилося 103 особи.
Служба безпеки України стверджує, що в полоні сепаратистів після грудневого обміну залишаються 103 громадянина України: і військові, і цивільні. Точне місце перебування двох десятків осіб відоме. Зокрема, завдяки вже звільненим заручникам: вони розповіли про тих, хто залишається в полоні, відразу ж після того, як зуміли покинути територію, непідконтрольну Києву.
Добровольця полку «Азов» Євгена Чуднецова сепаратисти «засудили» до 30 років позбавлення волі. Замість слів радості після звільнення він одразу ж почав називати прізвища тих, кого в полоні тримали з ним в одній камері.
«Не включили (в обмін – ред.) Теорентіра Максима, який залишився сидіти у 32-й колонії, і Рому Писанця. Сподіваюся, їх обміняють у другій хвилі», – говорить він.
Зараз Євген перебуває в лікарні у Києві. Про стан своїх товаришів по полону він розповідає більш детально: «Звичайно, хлопці засмутилися. Дуже. Але треба вірити, що обміняють, – говорить він. – Максим психологічно міцніший, а Рома психологічно слабший. Він дуже важко сприйняв те, що вже був у списках на обмін, і всі сподівалися, що його обміняють. Це я вже на це не сподівався, а Рома сподівався. У нього з ниркою проблема, йому аналізи треба було здавати. а він каже: «Я вже не буду здавати», відмовився, думав, що його обміняють… а його взяли і не обміняли…»
Звільнений військовий Ігор Мельник був в іншій колонії, там, за його даними, залишилося ще шість бранців. Один з них – військовий Роман Савков, – перебуває у важкому стані, розповідає Ігор.
«Він контрактник, у полоні недавно, зараз, здається, шостий місяць піде, – каже Мельник. – Він дуже схуд, дуже-дуже. Нажив там собі цукровий діабет на нервовому ґрунті. Я йому говорив: «Не накручуй себе, це не найстрашніше».
(24 січня Романа Савкова звільнили з полону – ред.)
Звільненим вдалося винести листи для родичів заручників, які ще залишаються в полоні. Один з них отримала Вікторія Пантюшенко: вона показує списані її чоловіком аркуші зошита.
«Він розповів, що його не включають до списку на перший етап обміну, що їх заздалегідь попередили. Він тримається і переймається через нас, – каже жінка, насилу стримуючи емоції. – Дуже важко мені було ці два дні пережити, якщо чесно. Я не очікувала, що саме він не увійде до списку».
Щоб влада України не забула про полонених, Вікторія разом з іншими родичами заручників влаштовувала десятки акцій протесту біля урядових установ. Вони зверталися до посольств країн-учасників переговорів в рамках «нормандського формату», блокували російське посольство.
«Ми постійно розробляли з дівчатами «План А», «План Б», «План С» і так далі, що робити, – каже Вікторія. – Тому що ти сидиш три тижні вдома, і нічого не відбувається. Потім «Мінськ» (переговори в рамках «Мінського формату» – ред.) відбувся – і знову новини про те, що все зірвалося. Чекаємо наступного «Мінська». І це починає дратувати».
Родичі полонених вже домоглися можливості передавати посилки і листи заручникам на непідконтрольні Києву території. Але переговори про звільнення самих заручників поки тривають.
Оригінал публікації – на сайті спецпроекту «Настоящее время»
