«Співіснування з рабами»: що чекає на Володимира Балуха в колонії-поселенні

Ілля Тарасов, Вікторія Веселова

Підконтрольні Росії кримські суди, як і раніше, виносять вироки кримчанам, які не визнають російську юрисдикцію на півострові. Днями Роздольненський райсуд пом’якшив вирок українському активістові Володимиру Балуху, замінивши йому тримання в колонії загального режиму на колонію-поселення. Крим.Реалії з’ясували, як відбувають таке покарання в Росії і чого очікувати кримчанам у цих «лояльних колоніях».

Перші прототипи колоній-поселень з’явилися в Росії на початку ХХ століття з виправно-трудових будинків, під які, зокрема, реорганізували колишні царські в’язниці. Сьогодні, згідно з чинним законодавством, російські колонії-поселення призначені для тих, хто відбуває покарання вперше за правопорушення та злочини легкої чи середньої тяжкості або вчинені з необережності.

До життя в колонії-поселенні готувався минулого року активіст кримськотатарського національного руху Ільмі Умеров. Однак йому вдалося уникнути цієї долі: кримчанина спочатку видали турецькій владі, а потім він вирушив до Києва, де живе сьогодні.

Тепер опинитися в російській колонії-поселенні ризикує український активіст із Криму Володимир Балух, якщо його захистові не вдасться оскаржити вирок і він набуде чинності.

Колонії «червоні», «чорні» та «зелені»

Головною перевагою колонії-поселення перед іншими місцями позбавлення волі в Росії є відсутність огороджених периметрів і воєнізованої охорони, каже російський адвокат Микола Полозов. За його словами, в таких колоніях засуджені за погодженням із керівництвом можуть вільно переміщатися територією установи та населеного пункту, в якому вона розташована. Вони також не обмежені в праві спілкування із зовнішнім світом.

«Що стосується колонії-поселення, то це, звичайно ж, позбавлення волі, але в більш м’якій формі порівняно з колонією загального режиму. У колонії-поселенні засуджених тримають без охорони, тільки під наглядом адміністрації колонії. Вони можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші, цінні речі, користуватися цими грошима без обмеження. У них немає обмежень на побачення», ‒ розповідає адвокат.

За його словами, ув’язнені в таких колоніях живуть не в камерах, а в спеціальних гуртожитках. Окрім того, за погодженням з адміністрацією колонії ув’язнений може жити зі своєю сім’єю на території муніципального округу, де розташована колонія.

Про більш вільний режим у таких колоніях говорить і колишній член російської Громадської наглядової комісії, правозахисник і журналістка Зоя Свєтова: «У колоніях-поселеннях більше свободи, ніж у звичайних колоніях. Там люди не обмежені в побаченнях з рідними, там практично немає обмежень на отримання посилок. І в принципі ‒ це не найстрашніший спосіб покарання в російській пенітенціарній системі».

Водночас умови тримання в таких закладах безпосередньо залежать від того, в якій саме колонії опиниться засуджений. Наразі в Росії існують так звані «червоні» й «чорні» колонії-поселення.

«У «червоних» колоніях-поселеннях весь контроль належить адміністрації, згідно з відповідним кодексом і законами. У «чорних» присутній внутрішній кримінальний вплив, здійснюваний окремими людьми. Там правила суворі й неоднозначні. Я чув, що останнім часом з’явилися «зелені» колонії-поселення, де домінують закони шаріату. Я так розумію, вони більше притаманні регіонам з мусульманськими звичаями. До якої колонії потрапить Володимир Балух, якщо йому доведеться відбувати таке покарання, невідомо. Це рулетка», ‒ пояснив Крим.Реалії на умовах анонімності кримчанин, який нещодавно відбував покарання в одній з колоній-поселень на території сусідньої Росії.

«Узаконене рабство»

За словами нашого співрозмовника, його тримали в «червоній» колонії-поселенні, і нарікань на умови у нього практично немає. Разом з ним покарання відбували росіяни, засуджені за несплату аліментів та інші правопорушення, а також учасники ДТП.

«Контингент цілком нормальний, кримінальників немає. По суті, колонія-поселення ‒ це гуртожиток. У ньому є кухня, де можна приготувати собі їжу, є спортмайданчик, територія для прогулянок на відкритому повітрі. Тебе годують, поять, охороняють. Там не помреш, навіть якщо захочеш», ‒ розповідає він.

Проте назвати життя в колонії-поселенні ідеальним складно. Основним елементом виправлення тут є трудова програма, яка для всіх обов’язкова. Засуджені зобов’язані працювати згідно з планом адміністрації. Найчастіше це важка робота в складних умовах за найнижчу оплату.

«Робота в колонії-поселенні обов’язкова. Адміністрація зобов’язана працевлаштовувати людей, тому готова забивати ними будь-які вакансії в регіоні. По суті, вона здає своїх людей, як рабів, на найбільш низькопрофільну роботу з жахливими умовами. При мені були випадки, коли люди на роботі мерзли, їм не видавали чоботи. Зарплату нараховують по 700 рублів на місяць (нині це менші ніж 360 гривень – ред.). І ти не можеш від цього відмовитися, тому що підуть санкції аж до того, що ти втратиш можливість умовно-дострокового звільнення. Тобто це таке узаконене рабство», ‒ розповідає джерело Крим.Реалії.

Стягнення за помідори й образи за те, що «проти влади»

Через «червону» колонію-поселення пройшов також російський еколог Євген Вітішко. У 2014 році його засудили на три роки за псування паркану екс-губернатора Краснодарського краю Росії Олександра Ткачова. Вітішко разом з іншими активістами в рамках громадської інспекції зробив на паркані написи «Саня ‒ злодій!», «Ліс ‒ спільний!», «Ткачов, геть, шахрай і злодій!».

Російські правозахисники тоді назвали переслідування Вітішка політичним.

Він розповідає, що в колонії-поселенні існує чіткий режим: підйом ‒ о 6:00 ранку в будні, о 7:00 у вихідні та свята, відбій ‒ о 9:00 у будні й о 10:00 у вихідні. Прийом їжі ‒ теж чітко у відведений для цього час.

Навіть у колонії-поселенні Євгену Вітішку вдавалося захищати права людини, хоч і не без наслідків.

«Одного разу я став свідком побиття співробітниками колонії інших засуджених. Я надав цьому випадку розголосу, після чого в колонії почалися перевірки. Зрештою, ця ситуація закінчилася нічим, хоча вже потім уповноважений з прав людини в Тамбовській області розповідала мені, що бити в колоніях Тамбовської області перестали. Однак тоді за цей розголос адміністрація колонії почала мені мститися методом усіляких стягнень. Наприклад, за неправильно прополоті помідори або ж неправильне зберігання продуктів. Зрештою, за весь час відсидки я постійно з адміністрацією колонії судився за ці стягнення. А кожне таке стягнення відсуває можливість подачі на умовно-дострокове звільнення», ‒ розповідає Вітішко.

Для людей, засуджених за політичними справами, в колоніях-поселеннях існує ризик потрапити під посилений контроль з боку адміністрації, зазначає Зоя Свєтова.

«Часто в колоніях-поселеннях до політв’язнів підселюють людей, які співпрацюють з адміністрацією й приставлені за ними стежити. Наприклад, політв’язень Дарина Полюдова (активістка з російського Краснодара, яка виступала проти політики Росії щодо України; була засуджена за заклики до сепаратизму на два роки колонії-поселення ‒ ред:) скаржилася на те, що жінки, які жили разом з нею в колонії-поселенні, всіляко її «шпиняли», ображали, говорили, що вона така-сяка, бо проти влади. Не виключено, що такі ситуації можуть бути й з Володимиром Балухом, якщо його вирок не вдасться оскаржити», ‒ каже журналістка.

У свою чергу, Євген Вітішко зазначає, що статус політв’язня не завжди може призвести до переслідування з боку адміністрації колонії. Незважаючи на постійні конфлікти через неправомірні стягнення, йому вдавалося домагатися позитивних результатів у співпраці з керівництвом колонії-поселення: «Ми якось спільно з адміністрацією колонії ліквідували звалище, куди скидали сміття з колонії та сусіднього селища. Я тоді знову почав писати різні запити, і зрештою звалище довелося культивувати».

За словами наших співрозмовників, умови тримання в російських колоніях-поселеннях найчастіше залежать від особистих відносин засуджених з адміністрацією. І політичний чинник у них не завжди є основним.

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії