За останні десять років з Латвії емігрувало близько 350 тисяч осіб і понад 15 відсотків населення країни. МЗС Латвії намагається повернути емігрантів додому і за три місяці хоче написати новий закон про діаспору. Але що потрібно самим емігрантам для того, щоб повернутися додому?
Наприкінці 80-х – початку 90-х років минулого століття в Латвії жило понад 2,6 мільйони осіб. За даними на кінець минулого року, їх залишилося трохи більше 1,9 мільйона. Кожного дня з Латвії їде 52 людини, і для невеликої країни з населенням, що старіє, це страшні цифри.
З іншого боку, останні опитування показали, що близько 40 відсотків усіх мігрантів, які виїхали з Латвії до Європи, теоретично готові повернутися додому.
Деякі вже це зробили. Євген – інженер. Освіту здобув в Ризі, працював за фахом, але зарплата була маленька, і її в ті часи ні на що не вистачало. Він зібрав речі і поїхав до Англії: там людині з його дипломом були готові платити втричі більше, ніж він отримував на батьківщині.
«Тоді мене б тому не потягнуло. Я жив чудовим життям: хороша робота, власний будинок, машина, – розповідає він. – Свою кар'єру я бачив на найближчі 5-10 років точно. Я знав, скільки я буду отримувати, що мене чекає, і в загальному все було чудово».
Але потім Євген якось приїхав до Риги погостювати до батьків і зустрів на батьківщині дівчину, свою майбутню дружину. Тоді він і вирішив переїхати назад. Роботу вдалося знайти за лічені дні, і зарплата теж виявилася на рівні.
Людей зараз не вистачає в Латвії, і дуже серйозно не вистачає людей з вищою освітою
«Людей зараз не вистачає в Латвії, і дуже серйозно не вистачає людей з вищою освітою, – зауважує Євген. – А ще більше не вистачає людей, які виїхали працювати на фермах, на будівництвах, на складах».
За даними дослідницького центру діаспори, таких, хто виїхав, як Євген, могло би бути до 40 відсотків: саме стільки живе в Європі латвійців, які теоретично хотіли б повернутися додому. Але поки вони не наважуються це зробити.
В діаспори дуже високий бізнес-потенціал
«Найголовніше для таких людей – це інформація про працевлаштування в Латвії, – підкреслює Інта Мієриня, директор дослідницького центру діаспори та міграції. – Мова не тільки можливості знайти роботу, а й про податки і допомогу. А ще це інформація про те, як почати в Латвії свій бізнес. Наші дослідження показують, що в діаспори дуже високий бізнес-потенціал».
Самі мігранти кажуть, що однієї інформації про роботу і бізнес для них недостатньо.
Артем виїхав з Латвії п'ять років тому, коли втратив роботу в розпал кризи. В результаті влаштувався на фабрику в Роттердамі, а заодно підробляє водієм.
«Коли є гроші, відчуваєш себе людиною, а так весь час в напрузі, думаєш, як заробити, – каже він. – Коли я в Латвії працював, прийдеш попросиш, скажеш, що треба грошей. Так ще запитують: навіщо тобі?»
Назад, до Латвії, Артем поки не збирається. Він упевнений, що в Латвії за п'ять з лишком років нічого не змінилося. І так думає більшість мігрантів, які виїхали до Європи.
«Потрібно, щоб зарплати хоча б наблизилися до тих доходів, які отримують люди в інших країнах. Це найголовніше», – говорить Інтс Далдеріс, депутат Сейму від партії «Єдність».
За його оцінкою, якби середня зарплата в Латвії була бодай тисячу євро, повернулися б багато. Але в Міністерстві закордонних справ кажуть: зарплати, звичайно, важливі, але не це найголовніше. Дипломати вважають, що потрібно зміцнювати у емігрантів почуття приналежності до Латвії, залучати людей в економіку і позбавити їх непотрібної бюрократії.
«Наприклад: людина хоче влітку повернутися, щоб восени почати працювати, але в родині є діти, – каже Занда Калнинь-Лукашевіца, парламентський секретар МЗС Латвії. – Їй треба знайти для них школу і дитячий садок. Зараз зробити це – велика проблема, поки людина знаходиться не в Латвії. Це абсурдна бюрократична перешкода, і ми повинні знайти спосіб вирішити такі проблеми».
Міністерство закордонних справ обіцяє розробити новий закон про діаспору вже за три місяці і залучити до роботи експертів та закордонні громадські організації латвійців. Через три місяці новий закон вже повинен розглядати парламент.
Оригінал публікації – на сайті спецпроекту «Настоящее время»
