Скільки українців насправді загинули внаслідок Голодомору 1932–33 років? Останні розрахунки, які зробили окремо демографи НАН України та група українських істориків, відрізняються більш ніж удвічі. Радянські переписи населення після Голодомору свідомо фальшувалися, тому кількість жертв, розрахована на їхній основі, не відповідає дійсності, стверджують історики, наводячи засекречене донедавна листування радянських посадовців та звіти західних дипломатів того часу. Зі свого боку, в Інституті демографії НАН України звинувачують опонентів у хибній методології. Політологи ж не виключають, що в підсумку заниження реальних демографічних втрат України у 1932–33 роках є вигідним Кремлю.
Під час Голодомору 1932–33 років, організованого радянським режимом в Україні, загинуло приблизно 3,9 мільйонів осіб – такі результати останніх досліджень наводять представники Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України. Між тим, українська діаспора в країнах Заходу, а також частина європейських політиків і дипломатів від часу Голодомору і дотепер оперують цифрами, які свідчать про понад 7 мільйонів жертв.
Донецьке село Удачне та Голодомор 1932–33 років у фотографіях Марка Залізняка
Реальна кількість українців, загиблих внаслідок штучного голоду, є значно більшою, ніж цифри, які наводять демографи, бо ті спираються у своїх розрахунках на радянську статистику, яка свідомо фальшувалася, заявила журналістам генеральний директор Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» Олеся Стасюк.
«Ми в музеї аналізуємо документи про Голодомор, які свідчать, що офіційна статистика приховувала реальну ситуацію. Візьмімо й проаналізуймо один день. У журналі огляду трупів Харківського моргу за 3 червня 1933 року – 65 записів. У 62 з них прямо зазначено, що людина померла внаслідок голодування. Порівняймо ці записи з актами про смерть: 3 червня їх було видано лише 37», – цитує документи Олеся Стасюк.
Цифра у 3,9 мільйонів загиблих не враховує цілої низки показників, стверджує професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член правління ВГО «Меморіал» імені Василя Стуса Володимир Сергійчук. За його словами, у 1932–33 роках Голодомор знищив понад 7 мільйонів українців, якщо враховувати, зокрема, зміну кількості школярів в Україні, штучне переселення росіян на місце виморених голодом українців, убивства тих, хто намагався перетнути радянський кордон, утікаючи від Голодомору, та відсоток смертей, які навмисно не реєстрували.
«Один з підходів для встановлення кількості жертв Голодомору – підрахунок учнів перших класів. Наприклад, у Київській області у 1932–33 навчальному році в початкових класах нараховували 675 тисяч 450 дітей. Що ми бачимо на перше січня 1934 року по Київщині? Уже залишилося 168 тисяч 602 дитини. Де діти? У вересні 1933 року вони не прийшли до школи», – каже дослідник.
Володимир Сергійчук закликає український уряд та колег-дослідників не робити 3,9 мільйонів загиблих єдиною офіційною цифрою щодо Голодомору, а натомість створити міжвідомчу робочу групу, яка б продовжувала вивчати це питання, враховуючи всі наявні факти й докази.
«Чомусь наші демографи поспішають, щоб цю цифру узаконити, щоб з нею звертатися до ООН, щоб вона визнало Голодомор геноцидом саме з кількістю 3,9 мільйонів жертв. Замість того, щоб іти до кінця в пошуках реальної цифри», – каже він.
Відсутність єдиної державної позиції щодо кількості жертв Голодомору, так само як і взаємні звинувачення дослідників, шкодять міжнародному іміджеві України загалом та роботі для визнання Голодомору геноцидом зокрема, упевнений президент Фундації Голодомору-геноциду (США) Микола Кочерга.
Яким чином дослідники отримали цифру «близько 4 мільйонів» жертв Голодомору та як вони реагують на критичні зауваження колег? З такими запитаннями Радіо Свобода звернулося до Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.
Заступник директора Інституту з наукової роботи Олександр Гладун запевнив Радіо Свобода, що прибічники версій про 4 мільйони та, відповідно, про понад 7 мільйонів загиблих від голоду дискутують не перший рік. При цьому він зауважив, що історики, які відстоюють більшу цифру, спираються на «окремі документи» і не користуються коректною демографічною методологією.
«Вони (історики) беруть вибіркові документи, не відрізняючи, яка саме інформація є демографічною. На нашу думку, їм не вистачає демографічних знань, і це все просто заідеологізовано. Ми вважаємо, що це все йде з-за кордону, від української діаспори, яка вже багато років відстоює цифру 7–10 мільйонів», – каже дослідник.
При цьому він уточнив, що Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України у своєму дослідженні врахував різні чинники, серед яких і ризик фальшування радянської статистики, яку під час розрахунків уточнювали з інших джерел.
Дискусія щодо кількості жертв Голодомору великою мірою є не лише науковою, а й політичною, бо Росія зацікавлена у заниженні цих цифр, стверджує політолог та історик Олександр Палій. При цьому, за його словами, низка доказів свідчить, що кількість жертв Голодомору не може бути меншою від 7 мільйонів осіб.
«Ця дискусія цілком може бути політичною, бо Росія зацікавлена тим чи іншим чином занизити кількість жертв Голодомору. При цьому, наприклад, у спогадах Вінстона Черчилля та низки західних дипломатів вони згадують свої розмови з Йосипом Сталіним. Ідеться і про те, що, за його даними, Голодомор 1932–33 років в СРСР забрав життя 10 мільйонів осіб», – каже політолог.
У листопаді 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу. Наразі Голодомор визнали геноцидом принаймні 24 країни світу, а ще в декількох країнах – органи влади їхніх окремих територіальних одиниць.
Україна з посиланням на дані науково-демографічної експертизи стверджує, що загальна кількість людських втрат від Голодомору 1932–33 років становить 3 мільйони 941 тисячу осіб, а загальні втрати українців, з урахуванням ненароджених, становлять 6 мільйонів 122 тисячі.
