У пошуках нової ролі США в новому світі

Роберт Коалсон

У травні канцлер Німеччини Анґела Меркель під час бесіди за келихом баварського пива зауважила, що перший візит президента Дональда Трампа в Європу переконав її, що часи, коли можна було покладатися на США, «в певній мірі закінчилися» і Європа «повинна взяти свою долі у власні руки».

Відтоді, як Трамп у січні обійняв посаду президента, газети наповнені тривожними заголовками. В одному лише листопаді на порталі Politico з’явився матеріал «Дослідження німецької армії: найгірший імовірний сценарій – розпад ЄС».

Видання Washington Post опублікувало статтю колишнього прем’єр-міністра Швеції Карла Більдта «Як Дональд Трамп погіршує ситуацію на Близькому Сході», а також редакційний матеріал за підписом експерта з азійської геополітики Річарда Джаважа Хуйдаріана «Самовбивство наддержави».

«Перша офіційна поїдка президента Трампа до Азії зі всією безжалісністю показала, що багаторічна гегемонія США в цьому регіоні пішла на спад, – пише Хейдаріан. – Як у сюрреалістичному романі, зараз на стражі глобалізації і плюралізму в дипломатії стоїть [китайський] комуністичний режим».

Експерти в один голос говорять, що світовий порядок, який виник у 1945 році, та домінування США після Холодної війни переживають смертельну трансформацію. І навіть якщо Трамп та його адміністрація, які вважають себе «людьми зі сторони», не починали ці зміни, їм доведеться з ними рахуватися.

«НАТО, великі азійські альянси, великі близькосхідні партнерства входили в єдину структуру, це був найстабільніший світовий порядок в історії людства, – стверджує старший науковий співробітник дослідницького інституту Center for 21st-Century Security Майкл О’Хенлон, описуючи «століття Америки» або ж Pax Americana, яке відходить у минуле.

«Ця система, створена з нашою допомогою, відрізняється неймовірною стабільністю. Ні в який інший період історії людства не було такої великої кількості центрів сили, які б співпрацювали, а не готувалися до війни один з одним», – зазначає О’Хенлон.

Однак часи змінюються. «Для США після Другої світової війни система Pax Americana була корисною, але інші країни опинялися в менш сприятливій ситуації, – зауважує Майкл Гленнон, професор міжнародного права в Університеті Тафтса, колишній радник комітету Сенату з міжнародних відносин. – Зараз питання не в тому, чи ми хочемо багатополярності чи ні. Питання в тому, чи можна їй якось запобігти. І відповідь, на мій погляд, така: найімовірніше, ні».

Віце-президент Фонду Германа Маршала Ян Лессер також вважає, що «світ змінюється», і Китай з Росією борються за регіональне та глобальне домінування. Крім того, останніми десятиліттями відбувається «диверсифікація влади» між державами і недержавними гравцями, а саме корпораціями. У той самий час, тероризм, корупція, зміна клімату, торгівля та розповсюдження зброї масового ураження стають все більш складними, глобальними проблемами. «У якомусь сенсі, влада як така змінюється, і США повинні до цього адаптуватися», – говорить Лессер.

Джеймс Голдгейер, колишній декан Школи міжнародних відносин Американського університету, вважає, що, хоча й США залишаються «провідною світовою державою» з сильними міжнародними позиціями, «Трамп, схоже, робить усе можливе, щоб зменшити значимість Америки в світі», послаблюючи успадковану ним багатосторонню систему і не пропонуючи нічого взамін.

Трамп віддає перевагу двостороннім угодам з міжнародними партнерами, що, на думку критиків, потребує ясної й продуманої до деталей дипломатії. При цьому ми зараз спостерігаємо «спустошення» Держдепартаменту, вважає колишній заступник помічника держсекретаря США, почесний професор Школи політики й управління Університету Джорджа Майсона Річард Козларич, «причому саме в той момент, коли нам потрібна сильніша й активніша дипломатія».

Ця проблема глибша, ніж те, що між Трампом та держсекретарем Рексом Тіллерсоном натягнуті відносини, журнал Atlantic навіть писав про майбутнє «безпардонної дефенестрації» Тіллерсона. Куди важливіше, вважає Козларич, що багато керівних постів у Держдепартаменті залишаються вакантними, а досвідчених дипломатів звільнили чи вони пішли самі, при цьому кількість нових службовців зменшується, що може мати суттєві наслідки в найближчі роки й десятиліття. «Я вважаю це трагедією, яка послаблює наші позиції в багатосторонніх відносинах», – додає Козларич.

З іншого боку, почесний професор міжнародних відносин Бостонського університету Ендрю Бейсевич висловився на порталі Foreign Affairs на підтримку «помірного націоналізму», зазначивши, що авіаудари Трампа по Сирії, збільшення кількості військового контингенту в Афганістані, бажання досягти мирної угоди по Близькому Сходу та інші ініціативи можна вважати чи не ізоляціонізмом. «Насправді, мова йде про щось гірше: про байдужий, імпульсивний та вередливий підхід до зовнішньої політики, – пише він. – Взагалі, якщо під політикою ми розуміємо передбачуваний спосіб поведінки, то з приходом Трампа зовнішня політика США перестала існувати як така».

Хоча США й викликають стурбованість через політику нинішньої адміністрації, вони все одно залишаються ключовим гравцем на міжнародній арені, вважає Ян Лессер. «Міць та вплив США нікуди не ділись. Це все ще досить сильний гравець у міжнародних справах, можливо, найсильніший. І є немало доказів на користь того, що вони залишатимуться гегемоном ще якийсь час», – наголошує Лессер.

Голдгейер дотримується аналогічної думки: «Сполучені Штати – найсильніша країна в світі. Вона має величезні можливості. Тут усе ще найкраща в світі освіта. На неї все ще рівняються. Це все ще та країна, куди багато хто хоче переїхати».

Однак і Вашингтону, і всьому іншому світу варто готуватися до непростих часів, попереджає Гленнон: «Схоже, ми на довгі роки вступаємо в період багатополярності зі всією її нестабільністю й відсутністю явних лідерів».