Сімейним лікарям доплачувати за лікування хворих на туберкульоз. Такий пілотний медичний проект запустили за кошти міжнародних організацій у Житомирі та в Чернігівській області. Результати експерименту показали, що епідемію туберкульозу можна подолати, якщо змінити модель фінансування. Наразі Україна входить у п’ятірку антилідерів за масштабом захворюваності на туберкульоз, і при цьому ефективність лікування є найнижчою серед країн Європи та Центральної Азії. Який вихід пропонують автори й виконавці пілотного проекту?
За реалізацію пілотного проекту взялась громадська організація «Інфекційний контроль в Україні». Сама модель дуже схожа на вже ухвалену методику медичної реформи, але спеціалізується на лікуванні саме туберкульозу.
Результати експерименту виявились високими: 96,8% виліковування пацієнтів – проти 72% за старої моделі, зазначають в організації.
Доплачували з коштів фонду
У Житомирі та Чернігівській області з квітня по грудень лікарям, які брали участь у проекті, доплачували за ведення кожного пацієнта по 400 гривень на місяць. Після успішного завершення курсу лікування вони отримали ще й бонус – по 1,5 тисячі гривень за кожного пацієнта. Вартість проекту в Житомирі склала 424 тисячі гривень, у Чернігівський області – 854 тисячі гривень. Кошти були надані Глобальним фондом боротьби з туберкульозом.
«Коли ведеш дві тисячі пацієнтів, і в тебе з’являються ще 5 хворих на туберкульоз, їм щодня треба приділяти увагу, це вибиває зі звичайного графіку роботи, лікарі починають ставитися на кшталт «знову мені цей хворий на туберкульоз», що не стимулює надавати якісну медичну допомогу», – зазначає керівник проекту, голова громадської організації «Інфекційний контроль в Україні» Віктор Ляшко.
«А багато пацієнтів, які не мають прихильності до лікування, потребують такого контролю», – додає головний лікар Чернігівського обласного протитуберкульозного диспансеру Микола Дейкун.
Мотивація для лікарів
Від 2013 року всі сімейні лікарі зобов’язані вести амбулаторний супровід хворих на туберкульоз. Зокрема, прийом пігулок має відбуватися під контролем медичних працівників. Самі ж лікарі, маючи додатковий ризик при роботі з хворими на туберкульоз, вважають доплати гарними стимулами для роботи й мотивації таких пацієнтів пройти весь курс лікування.
«Я не скажу, що не страшно. Більшість хворих асоціальні. До більшості хворих ідеш і не знаєш, чого чекати. Навіть не так страшно, що я можу заразитися на туберкульоз, адже заразитися можна будь-де», – розповідає сімейний лікар Оксана Логвинчук, яка брала участь у проекті.
«Держава витрачає значні кошти за низької ефективності лікування»
Медичні препарати для хворих на туберкульоз держава забезпечує в повному обсязі. Та, як зазначають учасники проекту, державне фінансування може бути ефективнішим, якщо якісно лікувати хворобу на початковій стадії.
Для порівняння спеціалісти наводять цифри: курс лікування чутливого туберкульозу на півроку коштує державі одну тисячу гривень, при невдалому лікуванні він переходить у мультирезистентну форму і обійдеться від 80 до 250 тисяч гривень.
«А так ми перервали (лікування), потім рецидив, потім мультирезистентний туберкульоз – і вкладаємо сотні тисяч гривень, щоб його вилікувати, а може, й не вилікуємо», – каже головний лікар Чернігівського обласного протитуберкульозного диспансеру.
У Центрі громадського здоров’я при МОЗ підтримують ініціативу і наполягатимуть на її включенні в загальну систему реформування.
«Досить значні витрати на протитуберкульозну допомогу: більше від 1 мільярда гривень витрачається щорічно, однак результати досить низькі. На сьогоднішній день не можна досягти кращого результату без зміни підходів», – наголошує Яна Терлєєва, керівник центру контролю за соціально небезпечними хворобами Центру громадського здоров’я.
Тубдиспансери часто виконують функції соціальних притулків – керівник проекту
Оптимізація фінансування має відбутись і щодо тубдиспансерів. На сьогодні вони не заповнені і часто виконують функцію соціального ліжка, коли безхатченки перезимовують у цих закладах, зазначає керівник проекту.
До того ж, практика стаціонарного лікування має бути переглянута через численні випадки перехресного зараження.
Так Олена Федоровська розповідає, як її чоловіка поклали в диспансер. Вона приходила його доглядати і, зрештою, захворіла сама. Долати важку недугу довелося разом, з орендованої квартири їх попросили виїхати, люди навколо боялися заразитися і відмовляли в найпростішій допомозі. Тож пара вимушена була робити ремонт у занедбаному будиночку самостійно, копати криницю, бо у воді сусіди теж почали відмовляти. Зараз хвороба позаду, залишилися тільки борги.
«Ми підрахували на двох: 350 тисяч – це лише ті чеки, які ми зберегли. Ми сиділи в розваленому будинку і розуміли, що подумки ми сидимо в триповерховій споруді», – згадує пацієнтка.
Якими можуть бути доплати з державного бюджету, може розрахувати лише Міністерство фінансів, виходячи з наявних коштів. Ініціатори проекту вважають, що реалізувати модель реально в межах виділеного фінансування на медицину. Зрештою, запропонована програма може стати двигуном для впровадження аналогічних проектів з лікування й інших небезпечних хвороб, переконані в громадській організації «Інфекційний контроль в Україні».
