Олена Стаднік Стефурак
(Рубрика «Точка зору»)
Я бачила купу порад жінкам, як зустрічати чоловіків із фронту. Але я не бачу купи порад чоловікам, як повертатись до жінок з фронту.
Тому наважуся сказати:
1. Не варто казати: «Ти якась не така. Ти змінилась!» Це не так. Жінка та сама. І це так. Бо жінка – це особистість, які змінюється. Як будь-яка жива істота. І це нормально. Вона не зобов'язана лишатись незмінною з 2013 року.
2. Коли Вам порадять якось інакше тримати дитину, чимось іншим її годувати чи одягати в якийсь інший одяг, що Вам не буде звично... просто погодьтеся так робити. Вас не було вдома рік! Дуже ймовірно, що за цей час «правила вигулу дітей» змінилися. Бо майже щодня ти змінюєш щось у своєму житті. Це не очевидно, коли ти кожен день проживаєш разом, але дуже помітно з відстані. І це не тому, що Всесвіт хоче Вас роздратувати. Це тому, що він не зупинив плин часу з моменту Вашого призову. Не ображайтеся на це.
3. На фронті життя в тилу здається одноманітним і досить безпроблемним. Але це не зовсім так. Тому не варто зневажливо ставитись до домашніх проблем. Є правда в тому, що міна, яка подає поруч з вашим бліндажем – це серйозна проблема. Але щоранку відвести дитину до школи, посваритись з батьківським комітетом, пережити зміну керівництва на роботі, влаштуватись на нову роботу, втратити гроші, розпланувати, як купити все, що тільки можна, на одну зарплатню, особливо перед новорічними святами, зрештою, без істерики читати щоранку газети – це не подвиг, «але щось героїчне у цьому є». Не сумнівайтеся, ваших домашніх цей рік виснажив не менше, ніж Вас. Особливо, якщо вони також намагалися змінити що-небудь у цій дивовижній країні. «Я так ненавиджу твою політику» – це щось геть неправильне, що Ви можете сказати, повертаючись з фронту. Життя ваших близьких – це теж щоденна боротьба, поважайте її.
4. Не намагайтесь проявити себе «справжнім суворим чоловіком» у стосунках з дитиною чи дружиною. Не намагайтесь показати, що «тепер у цьому домі є хазяїн», або що нарешті в сім'ї буде чоловік, який зможе виховувати хлопчика. Жінки прекрасно виховують хлопчиків. І півтора року, які Ви були відсутні, це довели. І Ви повинні поважати жінок за це. Вас чекають вдома не для того, щоб Ви проявили свою суворість. Вас чекають для того, щоб Ви проявили свою любов. Саме її не вистачало. Любов робиться в парі. Все інше жінка може сама. Принесіть з війни не лише Ваш біль, руйнування, тортури, зневіру, розпач, мат і бруд, але любов, ніжність і надію. Вона в Вас є. Бо якщо Ви повертаєтесь з війни додому, значить всередині Вас уже є велика любов і велика надія.
5. Не повертайтесь додому військовим. Вдома Ви – член сім'ї. Беріться до роботи! Мова іде і про фізичну, і про чуттєву та інтелектуальну роботу. Зрештою, влаштовуйтесь на роботу. Допомагайте вдома. Читайте книги. Вчіться. Займайте місце повноправного живого здорового члена сім'ї.
6. Поважайте тилове життя. Воно тут є. І воно триває вже чотири роки. Зі своїми втратами, болем і перемогами. Зі своїми героями та досягненнями. Спробуйте відчути справжність цього життя. Воно не фальшивіше за фронтове. Воно є його прямим продовженням, а швидше, навіть початком.
7. Не дайте війні убити себе. Люди помирають частіше, ніж вони думають. Дуже важливо повернутися з війни. При цьому я не дуже розумію людей, які ламають себе і полишають війну, бо їм хтось сказав, що нормальна людина повинна завжди повернутися з війни.
Я думаю, це не так. Якщо Вам подобається війна. Якщо ви – хороший солдат. Значить це Ваше. Живіть нею. Шукайте боротьбу. Ідіть у боротьбу. Просто не дайте війні себе убити.
8. Не вірте, що бути травмованим війною – це завжди погано. Це може бути хворобою. Тоді лікуйте себе. Але треба завжди пам'ятати: бути абсолютно здоровим на війні – це теж ненормально. Жити так, наче війни немає – це ненормально. Ніколи не відчувати болю – це ненормально. Знайдіть ту єдину тонку межу між психологічною хворобою і патологічною байдужістю. Мир – це надзвичайно крихка субстанція, це проміжок часу між війнами, а може навіть це проміжок часу на одній незавершеній війні. І в людини, яка повернулася з фронту, є унікальна здібність, навичка відчути його насолоду. Відчуйте її.
9. Прислухайтеся до юристів та науковців. Вам болить, і це нормально. Але приймайте виважені рішення. Пам'ятайте, що в тилу інші правила гри, ніж на передовій. Відчуйте їх.
Ті, хто називають війну, яку ви бачили, біль і кров, які ви пережили, «збройним конфліктом», – це не зрадники, це ті самі бійці. Вони на нашому боці. Просто зброя їхня інакша.
10. І може, головне: не сприймайте жінку як «дружину героя». В першу чергу, жінка – це особистість. Досягнення жінки – бути собою. Те, що вона ваша дружина, – це важлива частина її життя. Жінка – це матір свого сина, донька своєї матері, дружина свого чоловіка, сусідка свого сусіда. Але це її соціальне становище, роль в соціумі. Є ще багато іншого – мрії, ідеї, думки, досягнення, біль, бажання, розчарування, знання, навички, вміння – абсолютно індивідуальні! І вони роблять її абсолютною ОСОБИСТІСТЮ.
Жінка – це не дружина героя. Жінка – це Жінка.
***
Життя змінне. Життя не стає гіршим. Воно змінюється. Будьте готові до змін. Ласкаво просимо додому. Ми на Вас чекали.
Олена Стаднік Стефурак – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
