(Рубрика «Точка зору»)
Вітчизняний політикум поступово втягується в передвиборчі баталії. Звісно, дарма вони так поспішають, бо куди краще живеться в країні, котра не провалилася в хаос електоральної кампанії.
Тепер ж, принаймні до виборів, можна забути про поступ в реформуванні країни та про ті зміни, про котрі мріялося після Майдану. Ймовірно, що частину із розпочатого так-сяк доведуть до кінця. А от те, що не встигли – зійде на пси.
Такий висновок дуже напрошується із того, яку позицію займає вітчизняна влада. А вона вкрай подібна на дії її попередників. Український політикум не надто вигадливий у цій сфері.
Пункт перший у переліку традиційних дій – зачистка політичного поля від конкурентів та небажаних персонажів, себто від «козлов, которые мешают нам жить».
Як Янукович та компанія по-дурному намагалися усунути зі свого шляху Юлію Тимошенко, Юрія Луценка та інших опозиціонерів, так само зараз поводиться той ж Луценко та його патрон. Гучні заяви та бравада, котрі потім нерідко перетворюються в пшик. Замість чіткої та послідовної роботи в рамках закону – склепані нашвидкуруч справи, що розвалюються в суді.
Рука руку миє
Пункт другий – зайняття оборони. Традиційна тактика фортеці в облозі, де влада – Д’Артаньян, а всі довкола – негідники. В кращих совіцько-російських традиціях, між іншим. Це важливо якраз в тім контексті, що вітчизняна влада намагається своїх потенційних суперників звинуватити в тому, що вони є «рукою Кремля».
Декотрі і справді є агентами Путіна та компанії, проте влада так захопилася в призначенні своїх супротивників на цю роль, нерідко – бездоказово, що їй складно йняти віру. Крім того, в той же час вона зовсім не гребує користуватися послугами екс-регіоналів. І не лише тих, котрих не бракує і в самій президентській партії, а й тих, що розбіглися по різних фракціях від «Відродження» і навіть до «Опозиційного блоку».
Але, щоби здаватися справжньою фортецею в облозі – недостатньо оборонятися лиш від когось одного. Потрібно захищатись глобально. Тому влада мусить боротися із ефемерними «руками Брюсселя» та «руками Вашингтона», на роль котрих призначили антикорупціонерів, бо посягають на святе. Руйнують, виплекану попередниками, систему влади, котра тримається на хабарництві. Намагаються своїми справами вибити із посад перевірених людей. Як без них тримати оборону потім? Де брати гроші на захист престолу?
Аби надійно захищатися – потрібно позбутися від чужих у владній вертикалі. Щось схоже творилося із Януковичем, котрий параноїдально боявся зради й замаху, тому дозволив формувати оточення синові «Саші-стоматологу».
І якщо Янукович міг сподіватися у своїй боротьбі за владу на «Сім’ю», каральні органи та, мабуть, підтримку Путіна, то на кого розраховує опертися Порошенко, якщо наважиться обірвати контакти із Заходом?
Тому пункт третій – задобрення виборця. Ще свіжим повинен бути спогад в пам’яті українців про «Вітіну тисячу» та «Юліну тисячу», з якими входили в електоральні кампанії свого часу Янукович та Тимошенко. Тому теперішня влада підвищила рівень мінімальної зарплати та пенсії. Й слід очікувати їхнього подальшого зростання вже ближче до виборів. Як і шляхів, аби компенсувати на це витрати, звісно, із кишені самих українців.
Нічого нового. Старі кадри – старі методи. Одні і ті ж лиця й ідеї вже котрий сезон поспіль. Навіть ті нові обличчя, котрі мають вплив на формування порядку денного – переважно діють за старими лекалами.
Час врешті внести різноманітність у вітчизняну політику. Їй вкрай бракує інших підходів та мислення.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
