«Поміж» – стрічка про дитинство на війні. Головні герої – 11-річний Кирило, 10-річна Саша і 9-річна Марійка – діти з прифронтового селища, які вже звикли до пострілів і до військових реалій. Але, незважаючи на страшні події, вони залишаються дітьми: ходять купатися на ставок, дивляться мультики і грають із собакою. Повсякденне життя дітей на лінії вогню зняла Юлія Кочетова-Набожняк. Режисерка хоче, щоб про життя цих дітей дізналися поза межами України.
Герої фільму «Поміж» живуть на лінії розмежування. Селище Зайцеве, що на Донеччині, розділене лінією фронту. Режисерка Юлія Кочетова-Набожняк зізнається, коли побачила цих дітей, одразу зрозуміла: це – її герої.
Лінія розмежування йде через саме селище. Ми приїхали туди, і буквально хвилин за 30-ть ми зрозуміли, що це – мої герої
«У нас був 12-денний пошук. Частина героїв була вже знайома з правозахисною групою Truth Hounds, частина потрапляла в кадр випадково. Ці діти – це подарунок згори. Ми були в Луганській області у таборі, і там випадково познайомились з військовим капеланом, якому розповіли, про що хочемо зняти кіно. Він порадив нам їхати в Зайцеве – це Донецька область, а саме: та частина, яка називається Піски. Лінія розмежування йде через саме селище Зайцеве. Ми приїхали туди, і буквально хвилин за 30-ть ми зрозуміли, що це – мої герої», – каже Юлія.
Діти гуляють, грають в ігри, дивляться телевізор, ведуть повсякденне життя. Невимушені діалоги і мрії. Кирило мріє побачити Кремль, бо в школі казали, що там красиво, а потім каже, що хотів би до Сполучених Штатів Америки, аби побачити річку Міссісіпі.
Дівчатка Саша і Маша розповідають, як горіло поле після обстрілів, як поранило сусідську дівчинку, а потім вже сидять у ставку і розмовляють, що буде, якщо рак вкусить.
Вони показують руками на той бік фронту, кажуть, що звідти стріляли. А от що таке угруповання «ДНР», діти не можуть чітко сформулювати. В одному з моментів фільму Маша каже: «ДНР» – ну, це російська частина в Україні?». Діти буденно розповідають про війну, так, ніби це гра. Ось Саша обіймає свого собаку, зовсім не звертаючи уваги на вибухи з боку Горлівки. А батьки розповідають про страшні моменти і страхи.
Знімали фільм в кінці літа і перші дні вересня, коли діти пішли в школу. Юлія Кочетова-Набожняк говорить, що доки знімали, ситуація загострилась.
«Обстріли лише посилилися. Осінь і зима – це час, коли обстріли стають постійними і більш потужними. В липні ми знімали 9 днів і було абсолютно тихо», – каже Юлія.
Батьки дітей поставилися до зйомок з розумінням і були максимально відкритими, розповідає режисерка.
Коли ми сказали, що готові спати в гаражі і проходити цей досвід разом з ними, боятися разом і говорити, вони нам довірились
«Вони абсолютно відкриті і прогресивні. Бо перше, що ти маєш зробити зі своїми героями – говорити з ними і пояснювати, навіщо ти це робиш. Коли ти приїжджаєш записати 20-секундний синхрон, тебе сприймають як чужинця, в якого завжди є квиток назад. Коли ми сказали, що готові спати в гаражі і проходити цей досвід разом з ними, боятися разом і говорити, вони нам довірились», – каже вона.
Мета стрічки – показати, як живуть діти в прифронтових селах. Нагадати світовій спільноті, що війна на Донбасі не завершена. Щодня діти наражаються на небезпеку. Останній акорд фільму – шкільний автобус везе дітей в школу до Опитного. Мами героїв перехрещують автобус, що везе дітей до знань фронтовими дорогами. Бойові дії тривають.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
