Олександра Славіна
Антон Наумлюк
Інна Аннітова
Після анексії Криму Росією Федеральна служба безпеки Росії затримала на півострові вже 25 чоловіків, їхні діти залишилися без батьківської опіки. Для російських силовиків вони ‒ «екстремісти» й «терористи», правозахисники називають їх політв’язнями, а для сімей вони ‒ чоловіки, батьки, брати. За ними приходили на світанку, коли дорослі моляться, а діти сплять, всіх піднімали на ноги, перевертали оселі, забирали батьків.
Асія Джемаденова не знає, що таке батьківські обійми… його затримали за дев’ять днів до народження дочки
Маленька Асія Джемаденова не знає, що таке батьківські обійми, бабашку (тато кримськотатарською мовою ‒ ред.) вона не бачила ще жодного разу. Еміля Джемаденова затримали за дев’ять днів до народження дочки. «Поки тривав обшук, слідчі писали, він постійно хвилювався за мене, питав: «Як ти себе почуваєш?». Я трималася», ‒ згадує день затримання дружина Еміля Джемаденова Ліана.
Батько Асії та двох хлопчиків ‒ Юсуфа та Юнуса ‒ людина з двома вищими освітами, експедитор-інкасатор банку. Він опинився в наручниках, його російські силовики вважають членом забороненої в Росії та в анексованому нею Криму ісламської організації «Хізб ут-Тахрір». Хлопчики не спілкувалися з батьком рік, часто переглядають фотографії з минулого спокійного життя поруч із татом. Із задоволенням згадують, як їздили сім’єю до магазинів, робили літній лимонад, бували на морі.
У ялтинській сім’ї Сафіє Куку було п’ять осіб, коли два роки тому забирали її батька, правозахисника Емір-Усеїна.
«Як у казці ‒ завжди, щоб добро з’явилося, має бути якесь зло, розумієш?». «У нас тато ‒ добро?». Я кажу: «Звісно»
«Порошинки з неї здував тато, ніколи не підвищував голосу, і тут тато поганий, тато в наручниках, якісь чужі дядьки говорять, що тато вчинив злочин. Потім вона зрозуміла якось сама, ось як їй пояснити, що відбувається? Кажу: «Як у казці ‒ завжди, щоб добро з’явилося, має бути якесь зло, розумієш?». «У нас тато ‒ добро?». Я кажу: «Звісно», ‒ розповідає дружина Емір-Усеїна Куку Мер’єм.
Заарештованому правозахиснику майже два роки не давали зустрітися з сім’єю. Кілька місяців тому рідних допустили до СІЗО, умови утримання батька шокували дітей.
«Софік у нас рідко плаче, а тут вона в нього запитала: «Коли ти повернешся?». І він сказав: «Напевно, нескоро». Вона розплакалася. Потім зайшов Бекір із братом Емір-Усеїна, й через 15 хвилин брат на руках виніс Бекіра, зеленого. Він втратив там свідомість. Потім швиденько привели до тями, я говорю: «Що трапилося, що?». А він: «Там було дуже душно й сумно», ‒ згадує про зустріч Мер’єм.
Друге побачення діти сприйняли вже легше. Розпитували батька, де він молиться й де спить, не могли зрозуміти, що ж таке нари. Торкнутися батька діти не змогли, спілкувалися через товсте скло телефоном із перешкодами.
«Він говорив мені: «Я тебе дуже сильно люблю». І ще просив всім «селям» передавати», ‒ переказує слова батька маленька Сафіє Куку.
У сім’ях заарештованих братів Абдуллаєвих в одного ‒ п’ятеро, в іншого ‒ четверо дітей. Ув’язнені Теймур та Узеїр ‒ тренери з тхеквондо, чемпіони України та Європи, їх затримували з особливою жорстокістю. Старший син Теймура досі пам’ятає, як били батька.
«Вдарили його ‒ прямо обличчям об підлогу. Ліжка перевертали сильно, ледве не зламалися ці ліжка. Потім вони ще підручники мої колупали, подивилися й кинули. Потім туди пішли, там теж всі речі перевернули, що ми ходити не змогли ніде», ‒ згадує син Теймура Абдуллаєва Умар.
Молодші діти запитували батьків: «Чому прийшли ці люди, чи будуть їх убивати?». І сьогодні той день позначається на душевному стані малюків.
«Часто буває таке, що вони уві сні плачуть, буквально недавно другий син, семирічний, каже: «Дай мені номер ФСБ, я хочу зателефонувати й сказати, щоб вони повернули татка», ‒ стримуючи сльози, розповідає дружина Теймура Абдуллаєва Аліме.
До зали суду, щоб побачити батьків хоча б під час засідання, російське правосуддя дітей не пускає. Пояснюють: «Психіка травмується».
«Цікавий момент, а коли о шостій годині били в наші двері, хтось думав про їхню психіку?!» ‒ обурена Мер’єм Куку.
Раніше діти часто плакали, тепер ‒ частіше ставлять запитання
Діти намагаються побачити своїх батьків у момент, коли тих привозять чи виводять з будівлі суду. Сини й дочки кричать у спину силовикам: «Відпустіть». Батьки помічають, що раніше діти часто плакали, тепер ‒ частіше ставлять запитання.
«Каже: «А бувають ось військові, поліція, які злочинців ловлять?». Я розгубилася, кажу: «За ідеєю, вони для цього й створені». Умран мені розповідав, як йому наснилося, що Мухаммада забрали до в’язниці й посадили в камеру до бабашки, а потім прийшли нібито до нього й кажуть: «Ах… ти пустував», його теж забрали, й до бабашки посадили», ‒ розповідає дружина Айдера Саледінова Гузель.
Питання про правосуддя та справедливість ‒ не дитячі, та й ігри в цих хлопців дорослі.
«Сусідські хлопчаки, років семи-десяти, чую, грають у суди. У них є свій адвокат ‒ Курбедінов (Еміль), у них свій журналіст ‒ Наумлюк (Антон). Після судів вони брали інтерв’ю один в одного. Мені було дуже цікаво ‒ кого ж вони судять? І, звернувшись до судді, я запитала: «Скажіть, кого ви судите?». А суддя мені у відповідь: «Ми не судимо людей віруючих, чесних, правильних, ми судимо злочинців, злодіїв, тих, хто ображає й обзивається», ‒ переказує діалог з уявним суддею дружина Теймура Абдуллаєва Аліме.
Сім’ям, які залишилися без годувальників у Криму, допомагає фонд «Бизим балалар» (у перекладі ‒ «Наші діти»). З малюками працюють психологи, для сімей збирають матеріальну допомогу, допомагають активісти й фізично: ремонт, покупки. Сьогодні «Бизим балалар» взяли шефство над сотнею дітей. Ці сто ще маленьких людей вже побачили багато й позбавлені батьківської опіки.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
