(Рубрика «Точка зору»)
Злочинець завжди намагається прикинутися жертвою. Російська реакція на відсторонення олімпійської збірної ‒ тому підтвердження.
Хмари над російськими олімпійцями згустилися не вчора. Минулого року легкоатлетів із Росії не пустили на літню Олімпіаду. Причина все та ж ‒ антидопінгові розслідування. Свідчення екс-голови Московської антидопінгової лабораторії Григорія Родченкова недвозначні: в РФ створена система фальсифікацій на державному рівні.
Масштабність того, що відбувається, виявилася настільки значною, що Міжнародний олімпійський комітет (МОК) відмахнутися не зміг. Російські прапори й російські спортивні чиновники на Олімпіаду не поїдуть. А спортсмени зможуть ‒ лише ті, що поза підозрою, й лише за умови, що виступатимуть під нейтральним прапором.
«Частина глобальної антиросійської змови»
Російська реакція на це рішення ‒ ідеальна ілюстрація того, як влаштована «патріотична свідомість».
Російські ЗМІ одностайні: недопуск спортсменів на Олімпіаду не може бути пов'язаний ні з яким допінг-скандалом. Навпаки ‒ це лише ще один доказ, що Росія перебуває в кільці ворогів і що ці вороги прагнуть Росії всіма можливими способами нашкодити. Результати розслідування нікого не цікавлять. Патріотичний вердикт незмінний: все, що сталося, ‒ це частина глобальної антиросійської змови.
Цькування за нейтральний прапор
Єдина дискусія, що ведеться в Росії, ‒ чи дозволяти російським атлетам виступати під нейтральним прапором. Самих спортсменів можна зрозуміти: для багатьох із них це останній шанс реалізувати себе на олімпійських стадіонах. Але офіційний гул досить категоричний: нейтральний прапор сприймається ними як «образа для Росії».
Рік тому ми вже спостерігали щось подібне. 2016-го легкоатлетка Дар'я Клішина погодилася виступати під нейтральним прапором. У результаті її довго й планомірно цькували.
Тому що готовність спортсмена грати за правилами МОК у Росії сприймається як зрада. Мовляв, їдеш на Олімпіаду ‒ значить, ти згодний із претензіями. Значить, поділяєш підозри у фальсифікації допінг-проб. Значить, сумніваєшся, що російські спортивні успіхи були заслуженими. Значить, не віриш в антиросійську змову. Значить, ставиш під сумнів те, що Росія ‒ жертва, а весь інший світ виношує щодо неї агресивні плани.
Це світ кривих дзеркал, у якому адекватність сприймається як загроза. Готовність дотримуватися правил ‒ як зрада. Уміння називати речі своїми іменами робить ізгоєм.
Шулерів не любить ніхто
Росія сама загнала себе в пастку ‒ в той самий момент, коли вирішила, що переможців не судять. Коли нафтодолари породили запаморочення від успіхів. Услід за Олімпіадою в Сочі був Крим. Потім Донбас. Потім Сирія. Потім американські вибори.
А виявляється, що переможців судять. Що порушення правил обнуляє результат. І тепер ми бачимо, як у Москви забирають медалі. Позбавляють її спортсменів перспектив. Підсилюють санкції. Починають контролювати її витрати. Презумпція невинуватості на наших очах змінюється презумпцією винуватості. Деякі перемоги запам'ятовуються своїми поразками.
Тому що шулерів не любить ніхто.
Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал – на сайті Крим.Реалії
