Тетяна Попова
(Рубрика «Точка зору»)
Топ-новинами останніх тижнів стали події навколо Національного антикорупційного бюро України, діяльністю якого зайнялися інші правоохоронні органи – Генеральна прокуратора та Служба безпеки України. Завдяки «зусиллям» обох сторін питання набуло всіх ознак «зради» та перемістилося в інфопростір. Наслідками стали: черговий етап нерозуміння та недовіри до влади з боку українського суспільства та наших зарубіжних партнерів. Настільки, що з’явилися жорсткі заяви як Держдепартаменту США, так і послів G7.
Ситуація очима пересічного громадянина
Для більшості українських громадян Генеральна прокуратора України і Служба безпеки України, та їхні керівники ототожнюються виключно з командою президента. Щоб не робили ці поважні організації – суспільство отримує чіткий сигнал – це реалізації його курсу. Відповідно, має велике значення, яку спрямованість має такий курс – реалізація національних інтересів, дотримання законності і правопорядку чи щось інше.
Одночасно суспільству важко зрозуміти причини будь-яких публічних з’ясовувань стосунків між правоохоронними органами держави. Якщо в діяльності будь-якої організації мають місце значні правопорушення, то факт і ступінь вини чиновників визначає суд. До ухвалення судового рішення будь-які звинувачення та навішування ярликів, керовані злиття інформації в ЗМІ, розкриття механізмів оперативно-розшукової діяльності є ознакою «заказухи» та поганого тону.
Можна зрозуміти дискусію в ЗМІ навколо організаційних чи правових аспектів роботи правоохоронних органів. Але коли прес-служба Генпрокуратури в своєму офіційному повідомлені розголошує данні про агентів НАБУ під прикриттям, та до завершення будь-яких розслідувань і судових рішень починає коментувати етичні питання про об’єкти нерухомості та транспортні засоби, які нібито належать працівнику НАБУ (за версією НАБУ використовуються для роботи агентів під прикриттям), такі вчинки викликають все більше здивувань. Вибачте, але якщо фахівці правоохоронного органу встановили та довели незаконність володіння будинками чи автомобілями з боку будь-якого громадянина – мають бути вжиті правові та інші заходи реагування. Наприклад, порушені кримінальні справи за фактом таких дій, оголошені підозри, на нерухомість накладені арешти, доведена через суд вина тих чи інших осіб, майно конфісковане на користь держави тощо. Саме про такі події і в такому тлумаченні може писати прес-служба будь-якого правоохоронного органу. Натомість ми читаємо те, що має вигляд суб’єктивного коментаря чиновника, який фактично констатує неспроможність власної структури виконувати свої обов’язки. І авторитету правоохоронному органу це точна не додає.
Не бачу жодного сенсу переходити на конкретні персоналії, оскільки мас-медіа практично відразу оприлюднили інформацію про людей яким перешкоджає діяльність НАБУ. Суспільство стало набагато розумніше і навчилося зчитувати такі сигнали: хтось зверху дав «дозвіл», а виконавці кинулися відстоювати інтереси та замовлення певних бізнес-еліт.
Виклик партнерам?
Для західних країн ситуація навколо НАБУ має набагато ширше значення. Всі зарубіжні оцінки ситуації в Україні та рекомендації власним урядам щодо надання нам підтримки містять тези про значну корупційну складову наших реалій та необхідності її мінімізації. Також не є таємницею механізми оцінки подій в Україні та поведінки наших еліт, які використовуються урядами західних країн. Нашим громадянам ще можна якось пробувати доносити інформацію політиків про «чесність власного бізнесу, відсутність офшорних проектів тощо». Але цей номер чомусь не проходить у відносинах із Заходом. Завдяки ефективній роботі розвідок і правоохоронних органів, інших механізмів контролю, не може бути сумнівів, що виключно всі бізнес-проекти та минулі «досягнення» нинішніх та потенційних майбутніх українських лідерів відомі, перебувають під увагою та враховуються при визначенні пріоритетів співпраці та підтримки. Нам може подобатися або не подобатися такий підхід, але він є реальністю. Й дипломатичні зауваження і Держдепартамент США, і посли G7 вже зробили.
Не ми перші…
Ми далеко не перша держава, яка почала робити антикорупційні реформи. Західний світ також далеко не вперше бере на себе тягар надання допомоги в захисті незалежності та реформування держави. Історія надасть нам безліч таких прикладів у Східній Європі, Африці, Латинській Америці, на Сході тощо. Незважаючи на різні континенти та ситуації, майже всі випадки мають спільну рису. Країни-отримувачі допомоги, як правило, були інфіковані корупцією до такої міри, що будь-які самостійні антикорупційні реформи були приречені на поразку, а іноземна допомога не мала жодного шансу дійти за призначенням. І такий досвід багато чому навчив міжнародні організації та країни Заходу.
Тому умовами міжнародної підтримки для будь-якої проблемної країни на сьогодні є:
реальна боротьба з корупцією, як один з пріоритетів в короткому списку реформ;
країни-донори надають допомогу в цій сфері та мають важелі контролю ефективності антикорупційних реформ;
політична воля керівництва держави-отримувача допомоги у досягненні прогресу у боротьбі з корупцією.
Оскільки корупція в різних країнах світу має багато схожих рис, то підозрюю, що в західних країнах вже наперед знайомі з усіма етапами поведінки на шляху до спротиву бізнес-політичних еліт, які, з одного боку, офіційно здійснюють владні повноваження, а з іншого – пронизані корупцією. Спротив урядового середовища, провокації та спроби компрометації нових антикорупційних структур, штучні скандали в ЗМІ та багато чого іншого добре відомі нашим іноземним партнерам. Тому передбачувати наших чиновників дуже легко: скандал навколо НАБУ став очікуваним і нікого в західних столицях особливо не здивував.
Він лише став черговим кроком у розчаруванні чинним керівництвом держави з боку західних урядів, зростанні рівня недовіри, перегляду подальших відносин. Смішно після цього їздити по Європі та США, розповідаючи про свої досягнення і реформи. Нашим можновладцям просто не вірять. І найнеприємніше, що це б’є також і по рейтингу наших в цілому прозахідних коаліційних партій.
Чому оцінка ситуації з НАБУ західними країнами так важлива для нас?
Проект розвитку антикорупційної структури для них є пріоритетним і одним із небагатьох проектів, в які наші партнери вклали значні ресурси: підтримка щодо створення, відбору і навчання персоналу, матеріально-технічна допомога тощо. А таке на цю організацію – це фактично публічний ляпас і виклик нашим партнерам. Іншими словами – це сигнал про бажання згортання реформ. Власне кажучи, це має бути особистою проблемою наших чиновників, які вперто не хочуть дивитися в майбутнє. Але ми поки що не виграли неоголошену війну, яку нам нав’язала Росія, протистояння якій можливе лише спільними зусиллями країн-партнерів. Для України опинитися за таких умов без підтримки цивілізованого світу – є серйозною загрозою нашого існування як країни.
Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України
У тексті збережено виділення, зроблені автором
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
