Якою була українська земля тисячі років тому? Як виглядали, скажімо, Полісся чи Карпати? Які дерева бачив тогочасний подорожній, які трави і гриби траплялися йому під ногами? Який хижий звір чигав на нього за вигином стежки? Уявити це майже неможливо. Але можна побачити на власні очі. Угольсько-Широколужанський заповідний масив у Карпатах – найбільша ділянка листяного лісу в Європі, де ніколи не працювала пила чи сокира, куди сотні років не ходили навіть по хмиз чи по гриби. Його називають одним з найцікавіших лісів, які є у Всесвітній спадщині ЮНЕСКО. Лише науковці з усіх куточків світу та поодинокі туристи заходять під склепіння 40-метрових буків – на кілька годин. Щоб потім пам’ятати цю зустріч все своє життя.

Руда кам’яниста стежка круто йде вгору між сірими стовбурами буків, які більше нагадують гігантські колони, зведені якоюсь забутою цивілізацією. Деякі з дерев-патріархів мають два-три обхвати та понад сорок метрів висоти.

Кілька чотирьохсотрічних буків карпатські шквали вивернули з коренем і кинули упоперек стежки. Група науковців та лісівників, з якою ми йдемо, долає завал гігантських стовбурів ніби вервечка мурах.

​«Ведмідь наблизився до мене на три метри. Стоїть і дивиться» – лісовий інспектор

Це – найстаріший та найбільший буковий праліс у Європі, об’єкт спадщини ЮНЕСКО, відомий вченим усього світу як Угольсько-Широколужанський лісовий масив. Пила та сокира не торкалися цього лісу ніколи.

​Єдине, що дозволяє суворий охоронний статус цього лісу прорізати у вітроламах, які перегородили стежку, – вузький прохід для нечисленних відвідувачів: поодиноких зареєстрованих заповідником туристів, науковців та лісових інспекторів.

​Через горішнє листя пробиваються зеленаві сонячні промені. Тиша. Тільки обережні кроки групи вчених та поскрипування вікових крон. Утім, зустріти диких звірів тут набагато легше, ніж почути кроки людини.

​«Був такий випадок, коли я проходив у цьому буковому масиві і стикнувся з ведмедем. Він наблизився до мене на відстань три метри. Стоїть і дивиться. Він не подав виду, що перелякався (зустрічі з людиною – ред.). Але на ньому шерсть отако піднялася сторч. А потім він пішов собі вгору», – розповідає один з наших гідів, лісовий інспектор Карпатського біосферного заповідника Василь Химінець.

Невисокий, одягнений у камуфляжну уніформу лісівник спокійно усміхається, згадуючи своє знайомство з кудлатим господарем лісу. Зустріч очі-в-очі з хижаками для нього – не дивина. Василь Химінець охороняє найстаріший буковий праліс Європи вже 41 рік. Уродженець одного з ближчих сіл, він каже, що працювати охоронцем цього пралісу він мріяв з дитинства.

Дві години тому Василь Химінець зустрічав знімальну групу Радіо Свобода на околиці села Мала Уголька, що біля містечка Тячів на Закарпатті. Крайній будинок села – адміністрація та пункт охорони Угольського масиву. Тут ще є сліди людської діяльності: акуратно викошена галявина, інформаційні стенди, квітник, над яким гудуть бджоли. А за десять метрів – стіна незайманого лісу.

​На першому поверсі адміністрації – музей, де на всю стіну – світлини букового пралісу та його мешканців у натуральний розмір. Величезні шматки повалених стовбурів, взяті з «буферної зони» заповідника, стали стилізованими меблями. На другому поверсі – Василь Химінець показує скромний інтер’єр «офісу»: металева піч для опалення та приготування їжі, електроплита, де шкварчить простенький обід для інспекторів. На старенькому столі – переносний телевізор та журнал обліку.

​Але основне робоче місце Василя – не тут, а в серці реліктового букового лісу. Крім патрулювання і супроводу відвідувачів, інспектори заповідника стежать за контрольними ділянками пралісу і щомісяця звітують науковцям, як змінюється рослинний і тваринний світ.

В Угольському масиві вчені нарахували понад 500 видів судинних рослин, з них 27 – рідкісні, або енедміки: ті, які зустрічаються тільки у найближчих околицях.

​На деякі з них ми періодично натикаємося, коли минаємо буферну(захисну) зону заповідної ділянки та простуємо ледь помітною стежкою крізь праліс.

«Це рідкісний вид, занесений до червоної книги, язичник сколопендровий. Він вічнозелений, заморозків не боїться», – Василь Химінець щоразу зупиняється, показуючи нам зразок рідкісної рослини.

Якоїсь миті вся група завмирає у здивуванні: величезний повалений стовбур вкривають білі розгалужені чи то кристали, чи то гілки коралів.

«Герицій кораловидний», – коментують з-за спини науковці. Виявляється, це гриб, який зустрічається лише у реліктових листяних лісах: для розвитку грибниці треба гнилі повалені стовбури дуже великих розмірів – в окультуреному лісі така деревина не залежується, її вивозять на продаж.

​Схили Угольського масиву стають дедалі стрімкішими, і серед крон буків-гігантів підіймається гострий скелястий шпиль з твердого, посіченого негодами вапняку. Обережно вибираємося на його вершину зі штативом та відеокамерою. Вітер б’є в обличчя, навколо – яскраве хвилясте море зелені: реліктовий ліс видно як на долоні. Унікальне для Українських Карпат видовище: до обрію – немає жодної «лисини» від вирубок.

​За нами підіймається заступник директора Карпатського біосферного заповідника з наукової роботи Василь Покиньчереда. Він розповідає, що такі скельні останці концентрують найбільше біологічне різноманіття.

​Вершини, шо підіймаються з пралісу – це острівці рідкісних рослин

«Ми знаходимося на виходах кристалічних порід, до яких приурочена дуже специфічна флора, її ще називають кальцифільною. Серед них є дуже багато рідкісних видів, які занесені до Червоної книги України, – розповідає дослідник. – Найяскравіший та, мабуть, найвідоміший з-поміж них – це релікт третинного періоду тис ягідний. Це дерево росте на вапняках – воно полюбляє високий вміст кальцію у ґрунті. Цікаво, що рослина є дводомною: тобто є чоловічі особини тису, є жіночі, і тільки якщо вони ростуть поблизу, вони дають потомство. Насправді таких дводомних видів дерев дуже мало. А ось поруч (трав’яниста рослина) – в’язіль, червонокнижний вид з родини бобових. На таких скельних виходах, як тут, в Угольському масиві, є чимало рідкісних трав’янистих рослин, але цвітуть вони переважно навесні та на початку літа, решту часу їх важко ідентифікувати», – визнає Василь Покиньчереда.

​Печерна природа

Спускаємося з хребта, і через кількадесят метрів розуміємо, що сонячне світло пробивається звідкись збоку, ніби з товщі гори. Масивна скеля утворила величезний міст, який стоїть на кількох кам’яних «ногах», тримаючи на своїй «спині» чималу ділянку лісу.

Це «Карстовий міст», результат вивітрювання вапняків, пояснюють наші гіди. Ще одним наслідком такого вивітрювання стало те, що в Угольському масиві – найбільша у Карпатах концентрація печер.

​Василь Покиньчереда веде нас до найбільшої та найглибшої з них. Це печера «Дружба», в якій науковці виявили популяцію кажанів – одну з найбільших в Україні за розміром та видовим складом. Вхід – це огороджена від випадкового перехожого чи звіра прірва глибиною понад 20 метрів. Від її дна розходяться навсібіч галереї загальною довжиною близько кілометра: печеру називають найдовшою в Українських Карпатах.

Представник Карпатського біосферного заповідника розповідає про дослідження кажанів, яке він з колегами безперервно веде багато років.

«Печера «Дружба» – одна з родзинок Угольського масиву. Її глибина дорівнює висоті дев’ятиповерхового будинку. Спуститися туди легко, але піднятися навіть з альпіністським обладнанням досить важко. Вона унікальна з точки зору біорізноманіття. Тут зимує найбільша колонія кажанів у Карпатах та в Україні загалом. Це тисячі особин 15 різних видів. Щороку ми спускаємося до печери у лютому, я проводжу облік чисельності й видового складу. Деякі види, описані нами, живуть тільки в цій печерній системі й ніде більше»,– каже Василь Покиньчереда, стоячи біля входу до печери «Дружба».

Оаза в кільці вирубок

Карпати інтенсивно вирубують, починаючи з радянського часу, і ситуація мала змінитися здобуттям Україною незалежності. Українські та західні науковці й екологи розпочали масштабну кампанію з виявлення найцінніших, зокрема, реліктових лісів. Цим лісам надавали охоронний статус спершу на державному, а тоді на міжнародному рівні. Так, найбільший збережений у Європі буковий праліс, Угольсько-Широколужанський масив, став об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

​Площа українських пралісів, включених до списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, цього року сягнула майже 30 тисяч гектарів, повідомив координатор лісових проектів Всесвітнього фонду природи (WWF) Роман Волосянчук. Однак, за його словами, загалом площу Карпатських лісів під охороною ЮНЕСКО можна збільшити до 110 тисяч гектарів.

Роман Волосянчук розповідає про той шлях, який довелося пройти, щоб до Всесвітньої спадщини внесли букові праліси Карпат.

«Це був тривалий процес, який почався 12-13 років тому. Праліси Карпат номінували представники України, тоді окремо свою номінацію подавала Словаччина. Це виявилося невдалим, але потім ми об’єднали зусилля і номінували Карпатські праліси як транскордонний об’єкт. Цю номінацію схвалили і внесли до списку ЮНЕСКО. Це – найбільший буковий масив пралісів у Європі. Є й більші праліси, наприклад, на півночі Росії, але там домінує ялина, це зовсім інша екосистема, у набагато холоднішому кліматі. Що ж до класичних центральноєвропейських лісів – це найбільший справжній живий збережений шматок», – наголошує еколог.

​З-поміж науковців, відвідувачів пралісу, вирізняється високий літній чоловік у дещо старомодному одязі з кучмою сивого волосся. Він з цікавістю вивчає рослинність букового лісу, продирається у найбільшу гущавину з невластивою для його віку спритністю, найцікавіші знахідки фіксує на фото – це заступник голови правління Фундації імені Міхаеля Суккова з охорони природи, професор Ганс Кнапп. Він живе і працює в Німеччині, але за кожної нагоди вирушає у найбільш дикі куточки світу, де збереглася первісна природа, і потім на міжнародному рівні лобіює їхнє збереження. В Україні німецький професор – частий гість: його ваблять незаймані ділянки Карпатських лісів. Саме Ганс Кнапп є одним з ініціаторів надання Карпатським пралісам статусу спадщини ЮНЕСКО.

Німецький науковець розповів про те, як той чи інший ліс отримує міжнародний охоронний статус.

«Кожне номінування природного об’єкту на статус спадщини ЮНЕСКО – складний і тривалий процес. Насамперед тому, що в Конвенції про охорону світової культурної та природної спадщини є низка суворих критеріїв, яким має відповідати природна територія. Тому наш перший крок – визначити, яким із цих критеріїв найбільше відповідає конкретний природний об’єкт. І сфокусувати на них увагу. Наприклад, Угольський масив найбільше відповідає дев’ятому критерію – «безперервність біологічної та екологічної еволюції екосистеми».

​При цьому Ганс Кнапп упевнений, що українського законодавства про заповідники цілком достатньо для збереження пралісів, головне – виконувати його. Більше того, науковець наполягає, що в деяких випадках, як-от щодо Угольського масиву, з України можуть брати приклад держави Євросоюзу.

«Це – найбільший та найстаріший збережений листяний лісовий масив в усій Європі. Він розкинувся на південно-західних схилах Карпат, і це найбільша частина транскордонного природного об’єкту спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат». У Карпатах загалом збереглася найбільша в Європі площа реліктових та старовікових лісів. Угольський масив – це справжній праліс, без жодних слідів минулої людської діяльності. Ви маєте систему максимального захисту природних територій – заповідники. Це один з найкращих природоохоронних статусів у світі, і він прописаний у ваших законах. Це може бути зразком і моделлю для створення нових заповідних об’єктів у інших країнах Європи», – переконаний Ганс Кнапп.

​Угольський ліс – це непролазні нетрі, в яких вкрай важко пересуватися навіть пішки. По периметру – буферна зона з численними охоронними табличками, з пропускними пунктами на під’їзних шляхах. Але головне, що захищає його – не таблички, не міжнародний статус, а ставлення місцевих жителів. Коли частина Закарпаття належала Угорщині – Угольський масив входив до мисливських угідь династії угорських вельмож, розповідають представники Карпатського біосферного заповідника. І багато поколінь власники маєтку з’являлися у високогір’ї лише два-три рази на рік – на сезонне полювання. Решту часу слуги з числа місцевих селян-українців охороняли цей ліс від грибників та дроворубів, щоб ніхто не полохав дичину, розповідає Василь Покиньчереда. І місцеві селяни просто звикли до того, що цей ліс є великою цінністю, і брали дрова в інших лісових масивах. У повоєнний час на ліс звернули увагу українські радянські біологи і наполягли, щоб йому надали заповідний статус. Це сталося у 1968 році.

Між тим, українські природні території під захистом ЮНЕСКО розширюються. У липні 2017 року на сесії комітету ЮНЕСКО у Кракові (Польща) до складу українсько-словацько-німецького об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» додали 63 ділянки пралісів з ще десяти європейських країн. Сюди долучили букові осередки Албанії, Австрії, Бельгії, Болгарії, Хорватії, Італії, Румунії, Словенії, Іспанії, а також нові українські лісові масиви, які охороняються в межах національних природних парків «Синевир», «Зачарований край» і «Подільські Товтри» та природних заповідників «Ґорґани» і «Розточчя».

Біологи та природозахисники поспішають з пошуком залишків пралісів поза межами заповідників і національних парків. Адже надати український та міжнародний статус лісові, який вже почали вирубувати, стає неможливо. Польовими обстеженнями охоплено вже майже всі ліси в Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях, повідомив Роман Волосянчук. За його словами, загалом площа пралісів у Карпатах може сягнути 90-100 тисяч гектарів.Дослідник переконує: нині вкрай важливо накласти мораторій на будь-які рубки у цих виявлених ділянках пралісів.

Так, вже за пару кілометрів від Угольсько-Широколужанської заповідної ділянки можна побачити вікові повалені стовбури. Часто від плюндрування не рятує навіть заповідний статус. Нещодавно з машиною, яка перевозила деревину та впольованих рідкісних тварин, затримали … охоронців Карпатського біосферного заповідника.

​Сивий німецький професор Ганс Кнапп веде автівку гірськими серпантинами у бік Львова. Там він має сісти на літак, щоб вивчати інші праліси, в інших куточках планети, каже він кореспондентові Радіо Свобода. До себе додому на острів Рюген він повернеться не скоро: роботи багато, а лісів на планеті невпинно меншає. За вікном у сутінках пролітають карпатські високогір’я: то вкриті смерековим лісом, то «поголені» свіжими вирубками.

Утім, загалом Ганс Кнапп задоволений: від часу, коли він у штаб-квартирі ЮНЕСКО наполягав на включенні Карпатського біосферного заповідника до об’єктів всесвітньої спадщини, площа українських лісів під захистом ЮНЕСКО суттєво збільшилася. І принаймні в Угольському пралісі за останні 25 років нічого не змінилося у гірший бік, каже німецький дослідник. Як, мабуть, і за останні 200-300 років…