(Рубрика «Точка зору»)
Зміна світової політичної кон’юнктури, тренд на прихід до влади консервативних та популістичних партій доволі боляче вдарили по Україні. Держави-сусіди, на чолі котрих стоять сили з подібною ідеологією, вирішили використати, ослаблену війною, Україну як зручну мішень для нападок та отримання передвиборчих дивідендів.
Як влучно описав цю ситуацію політолог Євген Магда – це тест на суб’єктність та «спроможність нашої держави захищати власні інтереси».
Проте в цій складній ситуації можна бачити не лише екзамен на профпридатність для вітчизняної дипломатії, а й низку можливостей.
Багато років Україна жила зі своїми сусідами так, наче її з ними й далі розділяла залізна завіса. Ніби поруч є лише Росія та Білорусь. Про своє існування також нагадувала Польща, котра довгий час виконувала роль адвоката України в Європі. А от інші держави наче десь там собі були, але далеко, а не в безпосередній близькості. Їх помічали хіба-що в тих областях, котрі мають із ними безпосередній кордон.
Напад Росії та асоціація з ЄС трохи змінили ситуацію. Проблеми в економіці призвели до того, що чимало українців змінили вектор заробітків із Сходу на Захід.
Проте, як багато відомо українцям про словацьку, угорську, румунську культури? Про їхню літературу, кінематограф, музичну естраду? Про їхні мови та звичаї?
І ось цей конфлікт з Угорщиною та, частково, Румунією довкола українського Закону про освіту, ці претензії, котрі висловлюють польські політики щодо історії, як би це дивно не звучало, – це шанс на краще пізнання своїх народів-сусідів.
Дуже важливо в цій ситуації не піддатися бажанню відповідати на всі закиди в стилі «сам дурень» та підвищувати градус полеміки.
Після Помаранчевої революції частина українців плекала ілюзії про свою державу в ролі регіонального лідера. І теперішні негаразди – чудова нагода зробити крок у цьому напрямку та показати власні сильні сторони. Не скласти лапки та здатися, пожертвувавши національними інтересами. Не грати роль бідної жертви. Але й не іти на загострення, як би того бажали від України недруги. Натомість показати власну виваженість та мудрість. Довести, що з попередніх випадків зроблено належні висновки й зіграти в розріз із очікуваннями.
Це чудова нагода на наведення нових мостів. Європейський союз часто виділяє фінансування на різноманітні транскордонні проекти. Україна також бере участь в програмі «Креативна Європа», де культурні інституції із різних країн Старого Світу мають об’єднуватися заради втілення спільних проектів.
Україні необхідні програми, котрі надаватимуть стипендії на навчання та дослідження для студентів та науковців із сусідніх країн. Також потрібні проекти, подібно до польської урядової Gaude Polonia, за допомогою котрих митці та культурні діячі із Угорщини, Румунії, Польщі, Словаччини, Молдови та інших країн зможуть проживати в Україні, творити в ній та про неї, а також передавати отриманні знання на батьківщину. Подібне завдання можуть виконувати й різноманітні мистецькі резиденції.
Також корисними можуть бути різноманітні платформи, котрі заохочуватимуть співпрацю в різноманітних сферах. Іще в 2016 році існував проект Hackathon Bridge. За його умовами, щоб отримати грантову підтримку, учасники мали об’єднуватися в команди, в яких повинні бути представники кількох країн.
Збільшення співпраці у різних галузях, зокрема в економіці, зростання кількості персональних зв’язків рано чи пізно приведе до того, що політики-популісти при владі не зможуть забивати баки виборцям у своїх країнах. Ті люди, котрі знатимуть на власному досвіді, що Україна не така, як її змальовує владна верхівка, не віритимуть у порожні звинувачення.
Військові психологи радять тим, хто потрапив в полон, назвати агресорам своє ім’я та при нагоді повторювати його. Так вони за чужою уніформою зможуть розгледіти людину. Завше легше зробити боляче тому, в кому бачиш деперсоніфікованого ворога, а не конкретну людину, котра, як і ви, має свої слабкості та сильні сторони, що має свою історію життя та цілі, котру теж хтось чекає та любить. Тому й деанонімізація України перед мешканцями сусідніх країн має подібним чином вплинути на ставлення до неї політиків у цих державах.
Питання національних меншин
У моїй рідній Теребовлянській гімназії керівництво ще десь наприкінці 90-х започаткувало традицію, аби учні у своїх сім’ях приймали як гостей школярів із Півдня та Сходу України. Відбувалося це під час Різдвяних та Великодніх канікул, аби приїжджі однолітки могли ознайомитися із місцевими традиціями. Подібні ініціативи стали популярними по всій країні лише з початком російської агресії. Але такі поїздки зараз відбуваються переважно по лінії Захід-Схід.
Бракує чогось подібного з територіями, де компактно проживають нацменшини. Аби учні-українці різних національностей більше дізнавалися про життя та традиції одні одних, аби руйнувалася закритість таких спільнот та будувався діалог. Аби угорці та румуни України жили не лише в фарватері Будапешта та Бухареста, а й мали доступ до більшої кількості джерел інформації, щоб легше робити висновки про те, що відбувається в країні та світі.
Деякі представники національних меншин, особливо в тих регіонах, де вони проживають компактно, майже не володіють державною мовою. Особливо це стосується людей старшого віку. Варто і в таких місцевостях започатковувати безплатні курси української для усіх бажаючих, подібно до ініціатив, котрі існують в містах Сходу та Півдня. Так люди не відчуватимуть жодного примусу й страху асимілюватися.
Можливим є також заснування спеціальних стипендій та програм у вітчизняних університетах, котрі б стимулювали представників національних меншин обирати навчальні заклади в інших регіонах країни. А після закінчення – залишатися будувати свою кар’єру тут.
Все це варто робити якнайшвидше, а не чекати, поки конфлікти вийдуть з-під контролю й досягнуть точки кипіння, з чого неодмінно захочуть скористатися недруги.
Нам своє робить
Професор Ярослав Грицак влучно вказує на те, що «ліками від українських проблем є реформи, які мають перетворити Україну на сучасну і сильну державу». І справді – чим далі Київ просунеться в цьому напрямі, тим сильнішою виявиться його позиція та тим більше поваги викликатиме. Заодно влада сусідніх країн матиме потенційно менше важелів впливу, аби скористатися своїм становищем.
Тому гарячим головам слід охолонути та не відповідати на випади в бік України в стилі «око-за-око, зуб-за-зуб». Варто шукати креативні підходи, знаходити компроміс та наводити мости, аби уникнути надалі навіть самої можливості повторення подібних ситуацій. Україні не потрібні зайві вороги, зате друзі ніколи зайвими не бувають, особливо, в теперішньому становищі.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
