Те, що сьогодні сприймається в Луганську як містечкові інтриги бойовиків та дрібна провінційна розборка, завтра здатне кардинально змінити співвідношення сил в Україні, наголошує «Дзеркало тижня». І Києву треба буде вміти цим скористатися, а без належного розуміння того, що відбувається, – це неможливо. Видання нагадує, що конфлікт місцевого «вождя» Ігоря Плотницького з Ігорем Корнетом має довгу передісторію і був передбачуваний, оскільки над ними здійснювали кураторство різні служби в Москві. До того ж, Плотницький уперто прагнув повної концентрації влади, порушуючи встановлений Москвою баланс сил у регіоні. Не додавала авторитету ватажкові «ЛНР» і репутація слабкого керівника та відверто злодійкуватого персонажа. А тому він для Москви поступово перетворився на потенційну загрозу стабільності встановленого нею режиму. Відтак, коли протистояння між ним і Корнетом, якого цінувала ФСБ, загострилося, з'ясувалося, що спертися Плотницькому особливо ні на кого. Про можливий подальший розвиток подій, йдеться в статті «Битва «титаніків».
Про те, що спричинило заколот в «ЛНР» і на кого зроблять ставку російські куратори, розповідає «Український тиждень». У статті «Луганська хунта» видання пише, що час Плотницького завершується безславно й ганебно. А водночас руйнуються й міфи російської пропаганди, яка стверджувала, що мешканці Донбасу нібито повстали у 2014 році проти «державного перевороту та київської хунти». На прикладі Луганська вже очевидно, що нічого проти «перевороту та хунти» бойовики Донбасу не мають, адже самі фактично беруть у ньому участь. А бажання захищати «легітимного голову угруповання «ЛНР» Плотницького досі ніхто не виявив. Мешканці Луганська на захист свого «легітимного вибору» на вулиці також не вийшли, констатує тижневик.
Останні скандали довкола створення Державного бюро розслідувань, взаємні звинувачення в корупції та відкриття кримінальних проваджень одне проти одного працівниками різних правоохоронних органів, зростання рівня корупції в країні, а також взаємна висилка дипломатів між Білоруссю й Україною, із публічним обвинуваченням у розвідувальній діяльності… – ці та інші події, як переконує «Дзеркало тижня», свідчать про системні проблеми як в організації реформ у країні, так і в плануванні та кадровому забезпеченні їх. «Коли з країни виїздять вчені, інженери, лікарі та інші представники розумової праці, емігрує цвіт нації – інтелігенція, то потім у такій країні правителями стають бізнесмени, політиками стають плебеї й пройдисвіти з вулиці, а депутатами парламенту – базарні спекулянти, спортсмени та артисти», – цією цитатою, сказаною в парламенті Швеції 85 років тому політиком Харсом Енсеном, дописувач «Дзеркала тижня» закінчує публікацію. Її заголовок – «Демократична диктатура vs диктаторська демократія?».
За кілька останніх років роль «Нафтогазу» в українській політиці різко змінилася, констатує «Український тиждень». Якщо до 2015-го він був чи не найбільшим головним болем усіх урядів, яким регулярно доводилося шукати можливості покриття багатомільярдних доларових дефіцитів компанії, то тепер перетворився на найприбутковіший державний актив. Уже торік був отриманий чистий прибуток у розмірі понад 26 мільярдів гривень замість збитків у майже 28 мільярдів гривень у 2015-му. Нині «Нафтогаз» – найбільша компанія країни, посідає перше місце за чистим прибутком і сумою сплачених до державного бюджету податків. Попри всю багатогранність мотивів боротьби за долю і, ймовірно, спадщину «Нафтогазу», важливо, щоб у результаті змагання різних внутрішніх груп впливу та зовнішніх лобістів лібералізації українського ринку газу виграла, а не програла Україна. На цьому тижневик наголошує в публікації «Битва за «Нафтогаз».
В цьому ж числі «Український тиждень» розповідає, як Україні штучно нав'язують нову залежність від ворога в енергетиці. Видання пише, що з наближенням опалювального сезону в Україні знову постало питання забезпечення паливом теплових електростанцій, які працюють на антрацитовому вугіллі. Донедавна його використовували для виробництва більш як третини всієї електроенергії на ТЕС. В Україні антрацит видобували на нині окупованих Росією частин Донеччини та Луганщини. Тож загроза припинення його поставок була одним із основних аргументів проти розірвання економічних контактів із захопленими ворогом теренами. Дефіцитний в Україні антрацит, імпортований переважно з ворожої країни, припустимо використовувати лише тоді, коли бракує потужностей і виникає загроза віялових відключень, наголошує тижневик. Натомість останнім часом його знову спалюють так, ніби він удосталь видобувається на підконтрольних Україні територіях. Якщо так триватиме і далі, Україна цілком штучно ставатиме дедалі більше залежною від ворога, а ціна струму для кінцевих споживачів лишатиметься дуже завищеною. Докладніше з проблемою «Український тиждень» знайомить у статті «Знову на гачок?».
Тижневик «Новое время» стверджує, що епоха банківських катаклізмів нині вже позаду. Якщо тепер і закриються якісь банки в країні, то тільки з категорії дрібних. Зараз в Україні банківська система найнадійніша за останні 15 років, бо з ринку прибрали структури, які не можуть жити нормально, наголошують експерти тижневика. Уже можна слідом за Валерією Гонтаревою заявляти про те, що в банківській системі завершилися очищення і перезавантаження. І тепер настав третій етап реформи – банки потроху починають кредитувати. Перелік 15 найнадійших банків тижневик пропонує в статті «Зберігачі грошей». Лідером рейтингу, як і в минулому році, став «Райффайзен Банк Аваль».
А ось тижневик «Фокус» розповідає про реальні українські компанії, в яких пропонують високі зарплати, хороший соціальний пакет і які мотивують до розвитку. У матеріалі «Кращі роботодавці року» тижневик називає 41 компанію, які мають стати взірцем для решти компаній.
