Поводження з дітьми на телебаченні: хто має за цим слідкувати

Наприкінці жовтня Незалежна медійна рада оприлюднила висновок щодо передачі «Стосується кожного» на телеканалі «Інтер». У двох випусках програми розповідали про історію дівчинки, яка в 12-річному віці стала мамою. У висновках зазначено, що при трансляції програми телеканал порушив закон України «Про телебачення і радіомовлення» («поширення інформації, яка порушує законні права та інтереси фізичних осіб»), а ведучий Андрій Данилевич не виявив належної обережності при висвітленні питань, пов'язаних з дітьми. Але чи визначені ці норми в українському законодавстві? І хто має за цим стежити?

Що таке шкідливий контент?

Шкідливим контентом називають матеріали, які закликають до незаконних дій або їх описують, містять сцени насильства або жорстокості.

У політиці YouTube, наприклад, сказано, що шкідливими й небезпечними відео вважається ті, які описують небезпечні ігри, виготовлення вибухових речовин і зброї, наркотиків та інших предметів і речовин, що можуть спричинити серйозну шкоду для здоров'я.

«Ролики, які демонструють такі дії, можуть бути допущені до показу як навчальні, документальні, наукові або художні матеріали і повинні мати обґрунтування. Наприклад, у новинному огляді можна показати епізод гри, але публікація роликів поза цим контекстом буде неприпустимою», – зазначено в довідці YouTube.

Додатково зазначено, що відео, які містять сцени заподіяння шкоди дітям, публікувати взагалі заборонено.

Обмеження щодо шкідливого контенту є також і на українському телебаченні. Вони гуртуються на двох основних принципах – маркування контенту для дорослих та показ його у нічний час.

У травні 2016 року набула чинності нова система позначок на телебаченні, яка розділила усі програми на п’ять індексів глядацької аудиторії для фільмів і серіалів: «ДА» (дитяча аудиторія), «ЗА» (загальна аудиторія), «12», «16» та «18».

Такі визначення частково допомагають обмежити доступ дітей до небажаного контенту, але ніяк не захищають неповнолітніх, які все частіше стають головними героями телевізійних програм.

Українське законодавство не містить чітких гарантій захисту дітей під час зйомок, адже дозвіл на це дають самі батьки.

Згода батьків і обмеження прав дітей

Медіаюрист Роман Головенко зазначає, що якщо батьки отримують гроші за зйомки дітей, то можна припустити, що інтереси дитини і батьків можуть суперечити одне одному.

Значна сума за участь у шоу та система штрафів часто призводять до того, що батьки «забувають» про права дитини.

«З одного боку, це порушення самими батьками своїх обов’язків, але з іншого – саме канали спонукають батьків вчинити шкоду для своєї дитини. Це неприпустимо і в багатьох країнах Європи таке не допускається. Телебачення має нести відповідальність за контент та наслідки його виробництва і розповсюдження. Тож відповідальність каналів не менша, ніж батьків», – зазначив медіаюрист.

На думку голови Незалежної медійної ради Наталії Лігачової, слід взагалі заборонити участь дітей у програмах, де є теми жорстокості та насилля.

«Я песиміст щодо того, що медіаспільнота вміє домовитися. Думаю, разом з органами саморегуляції нам вдасться провести законодавчі зміни щодо участі дітей у таких програмах», – сказала Лігачова.

У тому, що саморегуляція медійників може спрацювати, сумнівається і медіаюрист Олександр Бурмагін.

За його словами, домовлятися про правила гри мають або всі, або ж ніхто. Адже неприпустимо, аби окремі телеканали відмовлялися від загальних домовленостей заради власних рейтингів: «Концепція вирішення цієї ситуації має три складові. Спершу їх потрібно встановити – на рівні законодавства або саморегуляції. Друге – це ефективний і швидкий регулятор, а третє – відповідальність порушників. Вона має мати нормальні межі, але й не бути ілюзорною».

Виправдання телеканалів

Регуляторну діяльність у дотриманні медійного законодавства і журналістської етики виконують Незалежна медійна рада та Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

У жовтні 2017-го Незалежна медійна рада проаналізувала понад 60 годин ефіру розважальних шоу «Кохана, ми вбиваємо дітей», «Я соромлюсь свого тіла», «Битва екстрасенсів», «Слідство ведуть екстрасенси», «Містичні історії», що виходили на телеканалі СТБ, та встановила порушення телеканалом закону України «Про рекламу».

Зокрема, йшлося про необґрунтований показ насильства, трансляцію в час, доступний для перегляду дитячою аудиторією, заборона на зображення дітей у рекламі в небезпечних ситуаціях та заборона завдавати дітям моральної чи фізичної шкоди під час реклами.

Це все після того, як раніше, у березні 2017-го, Нацрада оштрафувала канал СТБ на 1,6 мільйона гривень за показ недитячих програм у дитячий час.

Роман Кіфлюк, начальник управління контролю та аналізу телерадіомовлення Нацради, називає три пункту умовного «рейтингу» способів виправдань телеканалів щодо шкідливого контенту. Найперше – медійники говорять про технічні помилки, які стали причиною порушень. Друге – починають розповідати, скільки натомість на каналі є хороших програм, про які є багато чудових відгуків. І третє – починають наголошувати на тому, що саме ця програма винятково соціально значима, і люди мають про це знати.

«Як виконавець я за саморегулювання, а як батько думаю, що воно не може працювати. Якщо говорити про наші робочі групи щодо дітей, то ми кожен документ затверджуємо дуже довго, бо завжди знаходяться поправки. Ті представники, які беруть участь у обговореннях, замість напрацювання правил відтягують процес», – наголошує Кіфлюк.

Вирішувати мають батьки – Розкладай

Врегулювання потребують обидва аспекти: і участь дітей у програмах, і захист неповнолітніх від шкідливого контенту. Щодо другого у дослідників медіа позиція більш визначена.

Член Незалежної медійної ради Антоніна Черевко каже, що порушення відбуваються не тому, що журналісти не знають, як правильно показувати дітей, а свідомо.

«Коли робимо будь-які програми для дітей, то маємо усвідомлювати, що ми робимо це для дорослих, серед яких ми будемо старіти. Варто ставити собі запитання: «Чи буде серед них безпечно жити, коли я стану пенсіонером?», – зазначає Черевко.

На думку юристки, для саморегуляції потрібна мотивація, а якщо її немає, то потрібний зовнішній стимул – законодавство.

Директор департаменту новин «1+1 медіа» Сергій Попов вважає, що жорсткі обмеження щодо медійників дуже небезпечні і можуть використовуватися як тиск на канал. Тому в кожному формулюванні потрібно бути обережним.

Попов також наголосив, що на «1+1» немає подібних соціальних шоу, але, слідкуючи за рейтингами, він бачить, що люди віддають перевагу саме їм, а не новинам.

«Ці програми мають дуже високі рейтинги, і я розумію, чого вони (телеканали) так за них борються», – сказав Сергій Попов.

Ігор Розкладай, секретар Незалежної медійної ради, натомість, наголосив, що мета будь-якого регуляторного органу в таких питаннях – захистити дітей, а не створити проблеми для телекомпаній.

Як приклад Розкладай ставить нідерландську модель. Вона спрямована на інформування батьків про зміст програм та попередження появи шкідливого контенту в ефірі в той час, коли діти можуть бути біля екранів. Мовники роблять класифікацію контенту самостійно.

«Моя позиція в тому, що певний контент доведеться забороняти, бо він надзвичайно токсичний. Решту мають встановлювати батьки. Використовувати, наприклад, електронне програмування. Завдання каналів – правильно проінформувати, чи це буде бійка, чи секс, чи насильство, і дати можливість батькам самостійно вирішувати», – зазначив Розкладай.