Чорнобильська зона стає найпопулярнішим напрямком серед іноземних туристів, які відвідують Україну. Про це свідчить статистика уряду та туристичних операторів. До традиційних місць «паломництва», ЧАЕС та міста Прип’ять, додалася низка нових туристичних об’єктів. Уряд та територіальні громади, які межують із зоною, говорять про максимальне сприяння офіційному чорнобильському туризму. Що ж до нелегальних туристів-«сталкерів», то у Мінприроди та в адміністрації зони звітують про посилення охорони зони, та ініціюють збільшення адміністративної відповідальності за самовільні мандри до Чорнобиля. Тим часом дозиметричний контроль свідчить, що рівень радіації з часу аварії стрімко знизився. Тому, на думку посадовців і туроператорів, в межах офіційних маршрутів туристам нічого не загрожує.
Сонячний, прохолодний ранок у селі Дитятки Київської області. Головний в’їзд до Чорнобильської зони відчуження. Біля КПП – кілька автомобілів зі знімальними групами українських медіа, автобус, який везе персонал зони, і – мікроавтобуси з туристами. Поліцейські та нацгвардійці швидко, по-діловому перевіряють документи кожного візитера. І – оглядають багажники та салони всіх транспортних засобів. Це традиція, якій понад 30 років: правоохоронці дивляться, які речі везуть відвідувачі до зони, щоб на зворотному шляху перевірити, чи не прихопили вони з собою щось радіоактивне. Шлагбаум підіймається. Порожня дорога. Попереду – Чорнобиль.
Чорнобильська зона стає одним із найвідоміших українських туристичних напрямків серед іноземців, стверджують і в Державній агенції з управління зоною відчуження, і в туристичних фірмах, які організують тури до України для іноземних громадян.
Торік Чорнобильську зону офіційно відвідали 36 тисяч туристів, близько 80% з них – іноземці, свідчить офіційна статистика. Цього року, за попередніми даними, зону відвідало (та відвідає до кінця грудня) 50 тисяч осіб – такі дані наводить компанія «Чорнобиль-Тур», яка є одним із найбільших операторів, що організують подорожі до місця катастрофи 1986 року. Схожі дані наводить Державне агентство з управління зоною відчуження.
Гіди зони відчуження та туроператори, які працюють тут, стверджують, що найбільше відвідувачів цікавлять покинуте місто ядерників Прип’ять, промисловий майданчик ЧАЕС (звідки донедавна можна було побачити саркофаг четвертого енергоблоку, а нині над ним височіє новий безпечний конфайнмент). А також – колишні радянські секретні об’єкти на цій території та природа українського Полісся, яка за три десятиліття відсутності людини повністю відновилася.
Потік туристів зростає: за десять місяців цього року їх побувало в зоні більше, ніж за весь минулий рік, стверджують в Мінприроди. Тим часом, Радіо Свобода упродовж року відвідало усі об’єкти та місця, які є популярними серед туристів або потенційно можуть їх зацікавити.
В гостях у «Дятла»: об’єкт «РЛС «Дуга»
Найзагадковіша споруда зони відчуження, яку лише нещодавно відкрили для туристів та ЗМІ – артефакт Холодної війни між СРСР та Заходом – радіолокаційна станція «Дуга» та розташоване біля неї режимне селище радянських часів «Чорнобиль-2». Ряд металевих щогл висотою 150 метрів із натягненими між ними дротами у радянський час планували використовувати як систему «загоризонтного стеження» (виявлення пусків балістичних ракет на інших континентах – ред.) та глушіння радіосигналів у Європі. Споруда до аварії на ЧАЕС встигла попрацювати тільки в тестовому режимі, але все одно створювала перешкоди над Європою, в тому числі для радіозв’язку й авіаперевезень. За характерне ритмічне постукування в ефірі, яке генерувала «Дуга», західні фахівці називали цю споруду «Російський дятел».
Радянські інженери невипадково розташували РЛС «Дуга» недалеко від Чорнобильської АЕС: вона мала надзвичайно високе енергоспоживання: за даними розвідки країн-членів НАТО, йшлося про потужність близько 10 мегават.
Недалеко від Чорнобильської АЕС автобус звертає з основного шосе на вузьку бетонну доріжку. Обабіч – стіна лісу, автобус обережно сунеться через цей живий тунель. Раптом попереду між соснами виникає високий сірий силует «Дуги». У радянський час у селищі «Чорнобиль-2» жили тільки науковці та обслуговуючий персонал, які працювали з радіолокаційною станцією. Проїзд стороннім сюди був суворо заборонений, а на мапах Київської області на місці радіолокаційної споруди зображували спортивний табір.
«Подивіться, як добре збереглася ця споруда», – зауважує міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак, ведучи знімальну групу до підніжжя «Дуги».
Металеві ферми її щогл – міцні, й лише подекуди поїдені іржею: з них за три десятиліття від часу аварії навіть не зійшла фарба.
В інтернеті є відео кількох нелегальних відвідувачів-«сталкерів», які незаконно добралися до «Чорнобиля-2» і навіть залізли на вершечки «Дуги». Нині об’єкт посилено охороняють, але – тепер сюди пускають офіційних туристів. Проте лізти нагору по металевих драбинах заборонено: адміністрація зони відчуження та турфірми в такому разі не можуть гарантувати безпеку туриста, до того ж, для такого сходження були б не зайвими альпіністська страховка та відповідні навички, стверджують гіди.
«Мертві» міста й «живі» села зони
Огорожа з колючого дроту, за нею – непролазні зарості, в яких вгадуються обриси багатоповерхівок. Воєнізована охорона перевіряє документи, і зрештою – відкриває шлагбаум. Розбитий асфальт, засипаний торішнім листям і дрібними гілочками, обабіч – стіна листяного лісу. Це – колишній головний проспект покинутого міста Прип’ять, мешканців якого евакуювали після аварії на Чорнобильській АЕС.
За радянських часів Прип’ять, місто атомників, вважалося одним із найсучасніших в Україні. Але починаючи з 28 квітня 1986 року тут ніхто не живе. Людей евакуювали поспіхом. Щоб прискорити процес, мешканців просили не брати багато речей: переконували, що евакуація є тимчасовою. Тому в багатьох квартирах залишилися меблі, радянська побутова техніка та сантехніка, деякі особисті речі. Будинки поступово руйнуються, тому туристам заходити до них категорично не радять.
Між тим, в адміністрації зони відчуження розглядають можливість відремонтувати кілька будинків у Прип’яті, відновити усередині побут 1986 року станом на день аварії, щоб показувати їх туристам.
Буяння рослинності на вулицях Прип’яті, на асфальті та навіть на дахах будинків – вражає. Подекуди із пралісу виринають яскраві квіти: це розрослися і здичавіли клумби, які у місті впорядковували 31 рік тому – у переддень 1 травня. Але ця краса – небезпечна.
«На асфальті – безпечно, але на узбіччя не сходьте», – попереджають гіди. Всі шляхи і доріжки з твердим покриттям у місті неодноразово дезактивували. Утім, чимало рослин накопичують радіоактивні речовини. Рухаємося вуличкою у бік пристані. Радіоактивний фон поступово зростає, свідчать дозиметри. Наближаємо прилад до моху, який росте біля узбіччя. Датчик видає тривожні сигнали і показує 219 мікрорентген на годину: фон приблизно удвадцятеро вищий, ніж у Києві.
Найбільше вражає відвідувачів парк атракціонів: колесо огляду, електричні машинки та гойдалки. Атракціони планували урочисто відкрити 1 травня 1986 року. Але через аварію діти жодного разу не каталися на них. Не менш моторошно виглядають будівлі кафе, зарослі мохом і молодими деревцями, напівзруйнований універмаг та шкільні класи з трухлявими від сирості партами.
Серед інших цікавинок – монументальні рельєфи на стінах будинків, а поруч – пізніші, післяаварійні графіті іноземних студентів.
Справляє враження порожній нині міський басейн, який працював ще деякий час після аварії: ліквідатори плавали тут після зміни. Поруч – найвищий у місті 16-поверховий будинок із вицвілим радянським гербом на даху. Зарослий молодим лісом міський стадіон. І – пристань на річці Прип’ять, найрадіоактивніша територія у місті, донедавна – небезпечна навіть для нетривалого перебування. Але нині адміністрація зони та турфірми у тестовому режимі відпрацьовують водний туристичний маршрут, який має з’єднати Київ і забуте місто атомників.
Люди у Прип’яті не житимуть ніколи: радіоактивні трансуранові елементи, якими забруднена територія поблизу ЧАЕС, мають період напіврозпаду до 24 тисяч років, стверджують у Міністерстві екології. Проте у місті Чорнобиль, і в маленьких селах на периферії зони радіаційний фон близький до київського. І це дало змогу облаштуватися там самоселам: місцевим мешканцям, які повернулися додому невдовзі після аварії та живуть з пенсії та з власних городів. Їх тут нараховують понад 100 осіб. Більшість із них радіють несподіваним гостям – коли їх відвідують туристи, працівники зони або представники офіційних делегацій.
У Чорнобилі, де вахтовим методом живе та працює персонал зони відчуження, можна побачити музей побуту українського Полісся з тисячами старовинних речей і предметів одягу. І – ще один музей просто неба: зі зразками техніки, яка ліквідовувала аварію на четвертому енергоблоці ЧАЕС.
Цікавинки ЧАЕС
Краєвид на тимчасовий саркофаг четвертого енергоблоку ЧАЕС донедавна був обов’язковим пунктом екскурсій. Його силует став упізнаваним в усьому світі символом ядерної катастрофи. Але з листопада 2016 року туристи вже ніколи його не побачать: саркофаг накритий новим безпечним конфайнментом – металевою герметичною аркою вражаючого розміру, яку вважають найбільшою рухомою наземною спорудою у світі.
Проліт арки – 257 метрів, довжина – 150, висота – 108 метрів. Конфайнмент споруджували фахівці французького концерну Novarka та українські спеціалісти – на відстані від саркофага, щоб уникнути опромінення персоналу. А потім конструкція насунулася на зруйнований реактор за допомогою системи потужних домкратів. Найближчі сто років (саме на стільки розрахована нова захисна конструкція) туристи фотографуватимуться на її тлі. Втім, поруч із оглядовим майданчиком охочим можуть показати досить точну модель зруйнованого реактора у розрізі – з розгорнутими вибухом нутрощами.
Територією навколо ЧАЕС пересуватися пішки заборонено, а у деяких місцях автобус, що везе відвідувачів, набирає швидкість: дозиметр починає загрозливо пищати. Чи не найбільший фон – біля західної стіни конфайнменту: у цьому напрямку радіоактивна хмара рушила одразу після вибуху. Втім, після насування захисної арки на саркофаг радіаційний фон на майданчику ЧАЕС зменшився у рази, свідчать вимірювання: захисна металева арка зменшує випромінювання від четвертого енергоблоку.
Утім, Радіо Свобода змогло побувати там, куди не пускають туристів, і де багато років не було представників медіа: у пульт управління та машинний зал четвертого енергоблоку.
Це відбулося за декілька днів до насування на ці приміщення арки конфайнменту.
Відео: листопад 2016 року
Поруч із центральним входом до ЧАЕС – залізничний міст через став-охолоджувач. Коли відвідувачі мають час – їм пропонують кинути туди шматочки хліба і спостерігати. Спершу на поживу виринають з глибин дрібніші риби. Тоді їх розштовхує хижа чорна тінь: це легендарний чорнобильський сом. Рибина здатна за один раз ковтати до половини хлібини, яку кидають туристи чи працівники станції. Риба тут розкошує: рибалити у ставку суворо заборонено через надвисоке радіоактивне забруднення води і мулу.
Природа Чорнобиля: дружня до людей, але вразлива
Хижі птахи гніздяться на балконах, як на скелях, рисі та кабани використовують квартири нижчих поверхів як природні печери. Колишній міський стадіон став густим молодим лісом, де знаходять притулок лосі, олені та козулі. Так виглядає екосистема, що утворилася в місті Прип’ять після відселення. Це унікальна для Полісся природна спільнота, більше характерна для скелястих гірських масивів, стверджують біологи.
Інженер-біолог ДСП «Екоцентр» Ігор Чижевський багато років працює в зоні відчуження – досліджує її природу. За його словами, Прип’ять – місце цікавих зустрічей з фауною зони відчуження.
Я бачив у зоні сліди майже всього спектру тварин, які тут живуть. Із великих ссавців – дикий кабан, олень, козуля, лось і вовки – навіть у Прип’яті. А також лис, заєць, єнотовидна собакаІгор Чижевський
«Одного разу, проходячи через стадіон міста Прип’ять, я перестрів пару лосів. Вони помітили мене і стали поступово віддалятися. Часто на снігу та на вологих ділянках ґрунту я бачив у зоні сліди майже всього спектру тварин, які тут живуть. Із великих ссавців – дикий кабан, олень, козуля, лось і вовки – навіть у Прип’яті. А також лис, заєць, єнотовидна собака, – розповідає біолог. – З появою дуже великої кількості травоїдних зросла і кількість великих хижаків – вовка та рисі. До аварії про те, що рись трапляється біля Чорнобиля, згадували лише в деяких наукових текстах. Після аварії її кількість стала порівнюваною з чисельністю вовка. На початку 1990-х вчені-зоологи нараховували 50-70 вовків. Зараз, за різними методами розрахунків, ідеться про 100-200 вовків у зоні відчуження і про стільки ж особин рисі».
Дикі тварини зони відчуження часто не бояться людини. Так, чимало працівників зони розповідають, що взимку бачили вовків, які, помітивши людину, не тікали, а залишалися в полі зору. Аналогічний випадок стався із Радіо Свобода. Молодий лис, побачивши журналістів, підійшов до них на відстань простягнутої руки. Коли вони почали годувати лиса, той із дивовижною спритністю склав хліб та ковбасу стосиком, взяв цього величезного «сендвіча» до пащі й поніс його у зарості.
Лис, якого працівники зони кличуть Семеном, став своєрідною туристичною візитівкою зони відчуження: зустріти рудого мешканця Прип’яті туристи та члени офіційних делегацій вважають найбільшим везінням.
У мережі навіть є перелік місць, де ця тварина буває найчастіше. Шанувальники створили для лиса Семена сторінку у Facebook.
Вузька дорога з порепаним асфальтом – і молодий ліс обабіч. За кущами вгадуються контури земляних насипів: тут згортали від дороги радіоактивний ґрунт і засипали стовбури дерев, що загинули після Чорнобильської катастрофи. Це – так званий «Рудий Ліс», найбільш радіоактивно забруднена природна територія у світі.
«До аварії тут була досить бідна екосистема: поруч із лісом – місто, атомна електростанція, дачні селища та дороги. А в перші роки після катастрофи деякі види зникли, в деяких – науковці побачили збільшення кількості патологій», – розповідає заступник директора з науки Міжнародної радіологічної лабораторії Сергій Гащак.
Ми йдемо крізь ліс асфальтом: заходити на узбіччя не можна, адже радіаційний фон там ще більше зростає.
Сергій Гащак – один з тих, хто ходить територією Рудого Лісу навпростець, без доріг: досліджує популяції гризунів та інших мешканців зони, розставляє фото-пастки. Саме завдяки його зусиллям вдалося довести, що у зоні відчуження відновилися популяції великих хижаків, зокрема – вовків, і навіть ведмедів.
Природа Чорнобильської зони приваблює і науковців, і туристів: нині це найбільша безлюдна та заліснена територія Європи. Ще на початку ХХ століття більшість лісів довкола міста Чорнобиль вирубали, а потім наново засадили сосною. Окрім того, до Чорнобильської трагедії на території нинішньої зони жило приблизно сто тисяч людей, свідчить державна статистика. Але вже 31 рік більша частина зони залишається безлюдною.
Тут знайшли пристановище і характерні для Полісся види, і нові, як-от коні Пржевальського. Тварини звикли до безпеки і не бояться людини, переконалося Радіо Свобода.
Чорнобильський туризм: від «сталкерів» – до заможних іноземців
Історії (з фото та відео) про нелегальних мандрівників-«сталкерів», які проникають до зони відчуження, щоб побачити найцікавіші об’єкти, з’являються у всесвітній мережі з 1990-х років.
Але часи змінилися. Зростає потік офіційних туристів, які мають змогу не лише побачити дикі краєвиди зони, а й отримати елементарний комфорт. Для учасників кількаденних турів, медіа та науковців у зоні відкрили хостел: номери в найновішому будинку міста Чорнобиль простенькі, але теплі, затишні та мають все необхідне.
Розвиток туристичного потенціалу Чорнобиля у Мінприроди вважають одним із пріоритетів у розвитку зони відчуження, стверджує міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак. Водночас він анонсує посилення відповідальності за незаконне проникнення до зони. Так звані «сталкери», вважають в уряді, можуть завдати шкоду не лише своєму здоров’ю, а й винести з території радіоактивні предмети і речовини, і цим наражати на небезпеку інших людей.
Неконтрольоване проникнення найчастіше означає винесення й вивезення джерел іонізуючого випромінювання. Хтось може завдати шкоди не тільки собі, а й оточуючимОстап Семерак
«Ми вважаємо, що це рішення є своєчасним, для того, щоб мінімізувати незаконне проникнення до зони відчуження, а в разі проникнення – фіксувати такі факти і збільшення відповідальності. Бо неконтрольоване проникнення найчастіше означає винесення й вивезення джерел іонізуючого випромінювання. Так, свідомо чи несвідомо, хтось може завдати шкоди не тільки собі, а й оточуючим. В таких випадках світ не вигадав нічого кращого, ніж посилення покарання за порушення закону. Зокрема, ці зміни пов’язані й зі створенням Чорнобильського біосферного заповідника. Це є комплекс питань. Адже одна з функцій заповідника – бар’єрна, заради збереження біорізноманіття», – наголошує Остап Семерак.
До туризму в зоні відчуження треба підходити креативно: це не лише збільшить потік туристів та позитивно вплине на економіку, а й допоможе приборкати нелегальних туристів, стверджує Олександр Купний, колишній працівник ЧАЕС, дослідник зруйнованого четвертого енергоблоку та співавтор фільмів і книги про вміст саркофагу. Він пояснює, що потенційні «сталкери» в такому разі отримають легальну та зручну альтернативу для своїх омріяних чорнобильських пригод.
Нічого поганого в чорнобильському туризмі не бачу, його варто розвивати, але більш цивілізовано, таким чином обмежити «сталкекрство». Бо нелегальні відвідувачі часто смітять, псують і нищать все, що там єОлександр Купний
«Нічого поганого в чорнобильському туризмі не бачу, його варто розвивати, але більш цивілізовано, і саме таким чином обмежити «сталкекрство». Бо нелегальні відвідувачі часто смітять, псують і нищать все, що там є. Доступністю зони для туристів – це можна обмежити. Нічні тури – мають попит в нелегалів. Чому би не зробити їх легальними? Хай адміністрація зони вирішує як саме, але це можна зробити. Що саме показати? Я би пішов в одноденний тур у дику природу Чорнобиля. Так, це може бути потенційно небезпечно, через тих же диких звірів. Але мені було би це дуже цікаво як фотографу», – визнає дослідник.
Інфраструктуру для туристів треба розвивати і в Чорнобилі, й у прилеглих, заселених районах, стверджує ліквідатор аварії на ЧАЕС, автор книжки про Чорнобиль, а нині директор з науки та розвитку компанії «Чорнобиль-тур» Сергій Мирний.
«Днями я брав участь у семінарі з відродження причорнобильських територій: одним із напрямків відродження має стати туризм, а саме розвиток «туризму після радіаційних аварій». Прилеглі регіони хочуть «присмоктатися» до цього туристичного потоку і брати участь в його розвитку. Можна, наприклад, вівцеферму зробити, показувати дітям. Українці – світові лідери організації туризму після радіаційних катастроф. Зараз починаємо навчати білорусів. Чорнобильський туризм Білорусь зробила державною політикою, але не знає, з чого почати. Один із напрямків, який нам варто розвивати – це транскордонний туризм», – пропонує Сергій Мирний.
Він наводить розрахунки: вже зараз іноземні туристи, які мають на меті відвідати Чорнобиль, привозять до України близько 10 мільйонів доларів на рік, і потенціал зростання цього фінансового потоку є величезним, стверджує ліквідатор та представник турфірми. Так, переважна більшість іноземних туристів, опитаних його компанією, вважають Чорнобильську зону найцікавішим місцем України, яке варто відвідати.
