Члени коаліції громадських організацій «Платформа «Громадянська Солідарність» та інші громадські організації з країн Європи та США написали відкритого листа українській владі, в якому висловили глибоке занепокоєння з приводу переслідування антикорупційних активістів в Україні. Вони вимагають припинити ці переслідування. Під листом підписалися більше ніж півсотні громадських організацій. Серед них і «Восток SOS».
Виконавчий директор цього благодійного фонду Олександра Дворецька перебувала цими днями у Празі і відвідала офіс Радіо Свобода. В ефірі передачі «Свобода Сьогодні» активістка розповіла – чому саме зараз виникла необхідність такого відкритого звернення до української влади?
Це дуже дурна позиція була від влади, фактично помста для громадського суспільства, що ми домоглися, щоб чиновники декларувалися, вони казали, «добре, тоді і вам ми зробимо те саме»
– Декілька подій сприяли цьому. Загалом вся історія почалась ще з березня 2017 року, коли були ухвалені перші поправки до законопроекту, причому доволі цинічно. Ці правки внесли в законопроект, який стосувався спрощення декларування для військових, і туди додали обов’язкове декларування – електронне – для активістів антикорупційних організацій. І загалом все, чим займалося громадське суспільство – намагалося адвокатувати зміни, тому що це дуже дурна позиція була від влади, фактично помста для громадського суспільства, що ми домоглися, щоб чиновники декларувалися, вони казали, «добре, тоді і вам ми зробимо те саме». Хоча очевидно, що це дуже різні суб’єкти – громадське суспільство і чиновники, які отримують бюджетні кошти.
Перше – ми вимагаємо скасування декларування для антикорупційних активістів, а друге – дискусія про звітування громадських організацій повинна бути більш відкрита
І це тривало доволі довго. Була позиція і міжнародних партнерів України, що такі зміни до законодавства повинні бути скасовані. І президент, в принципі, сказав про те, що ці ініціативи повинні бути скасовані. Але президент пішов дуже дивним шляхом, він сказав: добре, або звітуються антикорупційні організації, або ми ускладнюємо звітування для всіх громадських організацій. І це зараз записано в одному законопроекті, що для того, щоб скасувати, треба ускладнити життя всьому сектору. І саме тому є таке звернення, коли ми кажемо, що ці дискусії повинні бути розділені. Перше – ми вимагаємо скасування декларування для антикорупційних активістів, а друге – дискусія про звітування громадських організацій повинна бути більш відкрита.
– Багато в кого виникає запитання, в чому взагалі проблема, чому так складно змиритися з тим, щоб декларували громадські організації свої кошти. Хтось каже, що ці «кошти надходять непрозоро», що там «якісь ґранти, які невідомо звідки». Для тих, хто не розуміє: в чому взагалі проблема – декларувати?
Якщо ти знайдеш якусь неправильну галочку чи поставиш її, не так «віддекларуєшся», до тебе прийде перевірка, це додаткова можливість тиску на громадські організації
– Знаєте, нам часто чиновники це пояснюють міжнародними практиками, що «так в усьому світі». І ми кажемо, дійсно, є така міжнародна практика, наприклад, в Республіці Білорусь, в Російській Федерації, в Казахстані. Там організації декларують. І ми знаємо, що кожне таке маленьке обмеження для організації призводить до контролю державою громадських організацій. Це перша така можливість. Якщо ти знайдеш якусь неправильну галочку чи поставиш її, не так «віддекларуєшся», до тебе прийде перевірка, це додаткова можливість тиску на громадські організації. Ми, на жаль, не маємо зараз дуже реформованої правоохоронної системи чи судової системи, і тому видно, що такі методи можуть застосовуватися для тиску на громадське суспільство – це перше.
Вимоги до громадського сектору повинні бути такі самі, як і до громадян України. При тому, що політичні партії не публікують такі звіти, профспілки не публікують
Друге – для нас це принципова позиція. Є публічні фінанси, є публічна звітність. Якщо публічних фінансів немає, а держава не фінансує наразі громадські організації і немає якогось навіть відсоткового фінансування для громадського сектору в Україні, як в багатьох країнах, то ми кажемо, що це передує. Тобто, вимоги до громадського сектору повинні бути такі самі, як і до громадян України. При тому, що політичні партії не публікують такі звіти, профспілки не публікують. Тобто, це окреме ведення обмежень для саме громадських організацій.
– То якби, умовно кажучи, політичні партії і всі інші організації публікували свої звіти, то ви би не були проти цього?
Не можуть чиновники в кабінетах вирішувати, яким чином будувати довіру до громадського суспільства без громадського суспільства
– Я думаю, що для нас важливо, що дискусія щодо звітування громадськими організаціями відкритості, прозорості, побудова довіри до громадських організацій – це спільний процес. Не можуть чиновники в кабінетах вирішувати, яким чином будувати довіру до громадського суспільства без громадського суспільства. Тому що наразі, наприклад, ініціативи президента містять дивні норми: нам кажуть, що це «для вашого блага», але кажуть, що ви повинні опублікувати десять найбільших заробітних плат. Не той, хто займається управлінням організації, не той, хто ухвалює рішення, а саме найбільших. І мені здається, що це буде сприяти росту недовіри. Тобто постійно будуть казати: от «у нас лікарі отримують менше оплати, а от подивіться на цих громадських активістів, яка у них оплата!». Хоча дійсно ця різниця є доволі велика, особливо якщо ми будемо говорити про фахові організації у столиці України, то на регіональному рівні це буде використовуватись для того, щоб дискредитувати громадські організації, в яких рівень довіри значно більший, ніж у державних органів.
– Після публікації цього відритого листа – яких конкретних кроків ви очікуєте від влади і що плануєте робити, якщо таких кроків не буде?
Гарно було б бойкотувати такі зміни. Тому що самі зміни дуже дивні, наприклад, що стосується антикорупційних активістів, тому що такого терміну немає в жодному законодавстві
– Для мене така дія більш очевидна. Можливо, це призведе до деяких проблем, але мені здається, що гарно було б бойкотувати такі зміни. Тому що самі зміни дуже дивні, наприклад, що стосується антикорупційних активістів, тому що такого терміну немає в жодному законодавстві. І виходить так, що кожну людину можна підписати під антикорупційну якусь активність. Тому що ми як організація не займаємося розслідуваннями, але ми пишемо запити до державної влади, запитуємо про бюджет.
Наприклад, ми опікуємося сходом України і конфліктом, тому ми іноді запитуємо, яким чином фінансується відновлення інфраструктури в зоні конфлікту і так далі. Тож у будь-який момент виходить, що до нас можуть прийти правоохоронні органи і сказати: ні, «це ми вважаємо антикорупційною діяльністю, тому що немає визначених меж, що саме є антикорупційна діяльність». І моя особиста позиція, що я не буду подавати таку декларацію, навіть якщо законодавство не буде змінене. Тому що для мене є відчуття, що є верховенство права, і цей закон ніяким чином не співпадає з моїм баченням якоїсь справедливості.
Тимчасові обмеження, маленькі обмеження, вони призводять до тотальних обмежень. І якщо ми зараз погодимось, що декларуємо, так, то завтра до нас прийде податкова, прокуратура заблокує роботу організації і буде забирати постійно документи, постійно когось перевіряти
І я кажу про те, що ми всі не поспішали виконувати «драконівські закони», які були ухвалені за часів Януковича – коли сказали, що ми не можемо протестувати на Майдані, чи не можемо їздити машинами по п’ять у колонах, чи повинні зняти всі каски і маски, які використовувались на протесті. Це те саме. Це буде тест для громадського суспільства. Тому що, я ще раз кажу, тимчасові обмеження, маленькі обмеження, вони призводять до тотальних обмежень. І якщо ми зараз погодимось, що декларуємо, так, то завтра до нас прийде податкова, прокуратура заблокує роботу організації і буде забирати постійно документи, постійно когось перевіряти. І, на жаль, ми бачимо таку тенденцію вже зараз.
***
Організація «Восток SOS» буда сформована в 2014 році одразу після початку конфлікту на Донбасі. Як розповіла Олександра Дворецька, спочатку займалися екстреною допомогою внутрішньо переміщеним особам – допомога у працевлаштуванні, житло, гуманітарна допомога. «Багато людей приїжджали з-під обстрілів, просто з рюкзаком на вокзал у Київ і не знали, куди їхати», – розповідає активістка.
Зараз, за її словами, організація більше зосереджена на роботі на лінії розмежування у Донецькій та Луганській області. «Там надаємо гуманітарну допомогу для місцевого населення – зосереджуємось на маленьких населених пунктах, де часто залишається 60-70 людей. Там може не бути присутня українська влада зовсім, і ми є часто єдиним зв’язком з державою Україна. Ми випускаємо газету для лінії фронту, у нас є гуманітарна допомога, є соціальна, психологічна підтримка, є юридична підтримка. Із 2014 року у нас працює відділ документування порушень прав людини, що стаються на неконтрольованих територіях Луганської та Донецької областей, що стосується жертв катувань, тортур тих, хто перебував у полоні. Ми документуємо ці випадки і передаємо до Міжнародного кримінального суду, і віримо у відновлення справедливості і в те, що буде покарання за воєнні злочини».
Олександра Дворецька до березня 2014 року жила у Криму. «Там було 5 правових приймалень, ми працювали в Ялті, в Алушті, Джанкої, Керчі та Сімферополі, де люди, які стикнулися з проблемами саме з державними органами влади (із забороною мирних зібрань, адже в Криму це була доволі актуальна проблема за часів Януковича) і проблемами, пов’язаними з держслужбовцями, могли отримати з таких питань безкоштовну юридичну первинну та вторинну допомогу. І допомагали представляти в судах організації, які хотіли провести якісь заходи, якщо їм це обмежували», – розповіла Олександра про свою діяльність до 2014 року.
Перед так званим «референдумом», каже, залишила півострів через погрозу фізичної безпеки: «Коли почали викрадати активістів, до мене прийшли додому, але я там не жила, а потім вони прийшли до мого наукового керівника в університеті і запитували – у кого з моїх одногрупників я могла би жити… Коли я про це дізналась – я виїхала».
Приїхавши у Київ, спершу кримська активістка допомагала запускати проект «Крим SOS», а коли почався конфлікт на сході, вона з однодумцями зробили фокус на схід і заснували «Восток SOS». За словами Олександри Дворецької, тільки протягом 2014-2015 років за допомогою їхньої організації розселили 60 тисяч внутрішньо переміщених осіб, надаючи їм екстрену допомогу.
