​Українські відходи – європейські підходи?

Як зменшити кількість виробничого й побутового сміття, якого Україна продукує по 360 мільйонів тонн щороку? Як заохотити створення нових виробництв із переробки відходів, і хто зрештою за це заплатить? Як зробити українські міста чистішими, привчити виробників до більш екологічних упаковок, а громадян – навчити сортувати сміття? На ці та інші нагальні запитання спробували дати відповідь автори Національної стратегії поводження з відходами, яку уряд затвердив 8 листопада. Документ розробляли представники уряду, парламенту та експертного середовища, за участі й фінансового сприяння Європейського банку реконструкції та розвитку. Втім, західні донори вважають стратегію багато в чому недосконалою, проте називають її вагомим кроком до вирішення української «сміттєвої проблеми». Неоднозначно оцінює документ і частина експертів, виділяючи в ньому як позитиви, так і суперечливі моменти. Представники ж української влади пояснюють, що нова стратегія поводження з відходами є результатом компромісу між політиками, бізнесом і простими громадянами.

Україна відтепер використовує європейські принципи обігу відходів, зокрема, «п’ятиступеневу ієрархію» поводження з ними, пояснює концепцію нової Національної стратегії поводження з відходами міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак.

І під час засідання уряду, і на своїй сторінці у соцмережах він навів схему у вигляді «піраміди пріоритетів». З неї випливає, що найбільш бажаним рішенням є запобігати утворенню відходів.

На другому місці за ефективністю – підготовка продукції до повторного використання ще на етапі виробництва. Сама переробка різних типів сміття у нову продукцію є лише третім пунктом у списку пріоритетів, на четвертому місці – інші види утилізації (до прикладу, виробництво електроенергії й тепла за рахунок спалювання відходів). Звичайне «видалення», тобто вивезення на звалища, куди нині надходять понад 90% українського сміття – є найменш бажаним способом поводження з відходами у ЄС, а нині – і в Україні.

Тепер, на основі стратегії, посадовці, експерти та громадськість розроблятимуть національний і регіональні плани реалізації стратегії, першим ефектом від яких має стати значне зменшення частки відходів, які не переробляються, наголошує Остап Семерак.

«Передбачається зниження рівня захоронення побутових відходів із 95% до 30% і мінімізація загального обсягу відходів, які підлягають захороненню, із 50% до 35%», – озвучив одну з цілей посадовець.

«Для промислових відходів потрібно створити фонди, операторами яких стануть облдержадміністрації, а наповнювачами – підприємства, які не мають екологічно безпечних технологій утилізації. При поводженні з побутовими відходами пропонуємо впровадити роздільне збирання, визначити оптимальні райони для розміщення регіональних сміттєперевантажувальних станцій, сортувальних ліній, сміттєпереробних заводів і полігонів. Це вимагає будівництва такої мережі за гроші місцевого самоврядування. Вони ж повинні організувати пункти прийому відходів, які придатні для повторного використання, наприклад, меблі, побутова техніка, одяг», – наголосив Остап Семерак.

За словами міністра, Мінприроди пропонує запровадити єдину ліцензію щодо поводження з небезпечними відходами та провести перевірки всіх тих, хто захоче її отримати. Наразі підприємства які працюють з найбільш небезпечними відходами, мають ліцензії або на повний цикл роботи з ними, або тільки на збирання, перевезення та зберігання, і це породжує зловживання, через які небезпечні відходи часто не переробляють, а залишають просто неба, стверджують у відомстві.

«ЄС до 2019 року перейде на економіку закритого циклу (поводження з ресурсами), яка є основою стратегії стійкого розвитку. Виконуючи Угоду про асоціацію, Україна також має перейти на таку модель, це є першим базовим принципом запропонованої стратегії», – підсумував міністр.

Найцікавіші моменти головного українського документа про відходи журналістам, експертам та представникам бізнесу пояснив заступник директора департаменту екологічної безпеки Олександр Семенець.

«Ми зараз живемо в умовах лінійної економіки: природні ресурси – сировина, виробництво і споживання продукції, утворення та захоронення відходів. Тож зараз ми повинні перетворити відходи на сировину і замкнути цикл, і це допоможе нам мінімізувати використання первинних ресурсів – замінити їх вторинними. Серед переваг – створення окремої інфраструктури переробки відходів, це дасть змогу створити нові робочі місця та в підсумку підвищувати добробут населення», – переконує посадовець.

Один із напрямків, передбачених стратегією, є роздільне збирання відходів та повторне використання у виробництві, інший – спалювання з очищенням викидів та виробництвом енергії, так звана «термічна утилізація», пояснює Олександр Семенець. Він наводить статистику: нині лише 2,4% всіх українських відходів знищують під час термічної утилізації. Однак до 2020 року цей показник має сягнути 7%, а до 2030-го – 10%, що передбачає стратегія. Але це не означатиме, що решта відходів і надалі вивозитимуть на звалища. Більшість із них можна переробити: ідеться не лише про традиційні повторно використовувані ресурси на зразок металу, скла й паперу а й про значне за обсягами будівельне сміття, з якого, до прикладу, можна виготовляти нові будматеріали, підсумовує представник Мінприроди.

Навчити українців сортувати своє сміття важливо, але ще важливіше – спонукати підприємства переробляти своє

Однак усі ці зміни не відбудуться, якщо не визначити, хто оплачуватиме сортування, облік відходів та розвиток технологій їхньої переробки, уточнює один із учасників розробки стратегії, депутат від фракції «Самопоміч», заступник голови комітету Верховної Ради з будівництва, містобудування та житлово-комунального господарства Альона Бабак.

«Щодо цього питання є різні законопроекти, які виглядають наче лебідь, рак і щука. Пропонують то спалювання відходів, то спалювання з когенерацією (виробництво тепла та електроенергії – ред.), то запровадження податків на упаковку. Головне питання: хто відшкодує переробку? У більшості випадків це є забруднювач довкілля – виробник або споживач продукції. Але як ми пояснимо громадянам, що ми, нещодавно підвищивши ціни на газ та електроенергію, зараз ще й за вивезення сміття змусимо платити на рівні ЄС? Тут стратегія поводження з відходами, а також законопроект «4028д», пропонують зробити громадян партнерами. Наприклад, якщо споживач роздільно збиратиме відходи, то він за ці обсяги не платитиме, а підприємства забиратимуть їх на переробку», – зауважує депутат.

Між тим, у Мінприроді наголошують: найбільше забруднюють довкілля не звичайні українці, а промислові підприємства. Так, щороку в Україні утворюється 360 мільйонів тонн відходів, але з них лише 11 мільйонів тонн походять зі сміттєвого відра української родини – свідчить офіційна статистика. Відтак, навчити українців сортувати свої відходи важливо, але ще важливіше – спонукати підприємства переробляти свої, наголошують посадовці Мінприроди.

Олександр Семенець наводить приклад: агромпромисловий комплекс може працювати взагалі без відходів: всі вони можуть ставати кормами, компостом, паливом або сировиною для хімічної промисловості.​

Де і як розбудовувати «сміттєву» інфраструктуру?

Закріплене у стратегії правило про те, що більше має платити той, хто не сортує своїх відходів, відповідає європейському досвіду поводження з відходами, стверджує еколог міжнародної організації «Екологія. Право. Людина» Алла Войціховська. Проте вона стверджує, що чимало підходів зі зменшення обсягу відходів, які є звичними в ЄС, в Україні досі не враховані.

«Той, хто не сортує – платить більше, це європейський досвід. Той, хто сортує – платить менше, але зовсім безоплатно не може бути. Зокрема у Польщі, в місті Познань, людина, яка сортує – платить 12 злотих на місяць. Той, хто не сортує – 20. Сортування вирішує низку проблем: так, у Львові пропонують робити зі сміття сировину для цементу, але цементні заводи його не беруть: деякі невідсортовані полімери забруднюють обладнання печей. Крім того, в Україні не діє система моніторингу забруднення довкілля».

Алла Войціховська наголошує, що первинна ланка системи поводження з відходами має формуватися не на рівні окремої квартири, села чи району, а щонайменше – на рівні області. За її словами, окреме село не буде здатне забезпечити інфраструктуру, логістику та технології поводження з відходами, якщо ця система не працюватиме в усьому регіоні.

Зі свого боку, експерт з енергоефективності «Реанімаційного пакету реформ» Святослав Павлюк закликає зосередити основні зусилля з обігу відходів на рівні населених пунктів, оскільки саме місцева специфіка диктує підходи, які не можуть бути однаковими для всіх.

«Такі речі, як сортування чи термічна утилізація, оплата жителів за поводження зі сміттям визначаються не національною Стратегією, а на місці. Наприклад, якщо витягнути з відходів найенергетичнішу сировину, наприклад пластик – можна отримати за нього кошти. Але решту відходів буде ще важче переробити, складно розсортувати далі, нереально спалити – бо це так звані мокрі відходи мокрі відходи. Стратегія мала би лише пропонувати ті чи інші підходи. Наприклад, підхід, коли менше платитимуть ті, хто сортує сміття – позитивний, але він не може бути універсальним», – доводить експерт.

Національна стратегія поводження з відходами пройшла кілька етапів обговорення з громадськістю та експертами, отримала підтримку бізнес-асоціацій та комітетів Верховної Ради, стверджують у Мінприроди.

Вона передбачає «розширену відповідальність» за зменшення відходів та їхнє повторне використання.

Стратегія також зобов’язує зменшувати кількість місць полігонів твердих побутових відходів та обсягу їхнього захоронення, проте передбачене створення мережі з 50 регіональних полігонів, які відповідатимуть вимогам європейських екологічних директив.