З українською співачкою Джамалою ми зустрілися в центрі Києва. Артистка весь час перебуває між зйомками та репетиціями, але спілкування з кримською аудиторією для неї в пріоритеті. Джамала не може стримати сльози, коли згадує про дім. Вона пояснила, чому не їздить до Криму, і розповіла свою історію успіху.
‒ Як тебе називають твої близькі ‒ Джамала чи Сусанна?
‒ Чоловік, найближчі називають Сусанна. Команда, друзі кличуть мене просто Джа. Я однаково ставлюся до цих імен.
‒ Коли говорять про історію успіху, часто не розуміються в тому, як цього вдалося домогтися. Як було у тебе?
‒ Я, як і кожна людина в цьому світі, роблю те, що люблю. А якщо людина робить щось із бажанням, з пристрастю, з любов'ю, вкладає в це багато праці, то обов'язково ‒ чи то музика, мистецтво, журналістика, політика ‒ це завжди відчують люди. Я вірю в те, що коли людина викладається не на півставки, не на півноги, а на повну потужність ‒ це завжди дасть результат.
Буває, випустиш пісню, а на неї не відреагували так, як ти хотів. Але в цілому, коли ти подивишся на свій шлях з боку, все одно бачиш, що це досить рівна дорога вгору. Має бути постійний рух, навіть мінімальний. Що я зробив для сьогоднішнього дня, для своєї музики, своєї сім'ї, країни?
Я ще не досягла того, чого хотіла
На свій успіх я дивлюся досить скептично. Так, у нього вкладено багато праці, але я ще не досягла того, чого хотіла. Я вважаю, що у мене ще є потенціал натхнення, є бажання написати й сказати більше. Чи почують мене ‒ це вже інше питання.
‒ Коли з'явилася ця віра в себе, ця мрія?
‒ Мрія бути співачкою з'явилася в три роки. Я завжди фантазувала, що у мене концерт, мені дарують квіти, всі в захваті... Потім був довгий шлях: музична школа, Сімферопольське музичне училище, Національна консерваторія... Я дуже багато знаю про музику, й мені хочеться ділитися своїми знаннями. Але мені здається, що це не дуже ‒ коли ти просто музикознавець і розповідаєш про музику. Важливіше – не теорія, а практика. В цьому я не дозволяю собі зупинятися.
‒ Я попрошу тебе повернутися думками в дитинство. Твої батьки познайомилися не на своїй батьківщині. Твій батько хотів повернутися до Криму, але для цього йому потрібно було розлучитися з твоєю матір'ю, яка мала вірменське походження... Це дуже непросто.
Я обожнюю свою країну, вболіваю за все, що тут відбувається. Коріння, батьківщина, патріотизм ‒ це має бути в сім'ї, у крові
‒ Я захоплююся своїми батьками, вони справді найкращі. Вони створили мене й музично, і як людину. Вони самі не мали молодості, були постійно в боротьбі. Я тільки зараз, вже будучи дружиною, усвідомлюю, що вони жертвували своїми стосунками заради нас. Щоб ми жили в Криму, на батьківщині, щоб ми вбирали вже з дитинства важливі моменти. Коріння, батьківщина, патріотизм ‒ це має бути в сім'ї, у крові. Я обожнюю свою країну, вболіваю за все, що тут відбувається. Я не розбираюся в багатьох питаннях і не знаю, як зробити краще, але те, що я готова за це померти... Все це прищепили мені мої батьки.
‒ Я знаю, що коли ти переїхала до Криму, ти відчувала себе не дуже комфортно серед інших дітей...
‒ Це було складне дитинство. Але я намагаюся не зациклюватися на цьому, тому що кожному школяреві буває складно на новому місці. Але мені завжди було прикро, коли говорили: ви, татари, повертайтеся у свій Татарстан. Це від незнання. Їм не говорили в сім'ях, що Крим ‒ це історична батьківщина кримських татар. Ми тут вдома.
‒ Ти відповідала так цим дітям?
‒ Я була дитиною й не могла дати відсіч. Але зараз я розумію, чому були ці дрібні образи. Тому що дітям не прищеплювалося це. Мені зараз здається, що Україна переглянула цей момент, Крим був трохи занедбаний. У мене в школі була українська мова та література, але так було не скрізь. Не у всіх школах навіть вважали себе Україною. Але цим не було кому займатися.
‒ Ваша сім'я будувала великий будинок, у вас було кафе, в якому ви з сестрою працювали. Якою ти була в дитинстві?
‒ Ми дуже важко працювали, без перебільшення. З 7-8-ї ранку до 12-ї ночі. Мені потрібно було з ранку прополоти грядки, зібрати фрукти, овочі, віднести це на ринок. Потім допомагати мамі вдома, прибирати кімнати, в яких жили постояльці. У нас були дуже скромні кімнати ‒ тумбочка, ліжко, душ і туалет були у дворі. Це був абсолютно студентський варіант, вся консерваторія відпочивала в нашому будинку в Криму. Потім потрібно було йти на берег, допомагати татові та сестрі. Я мила посуд, різала салати, моя сестра оформляла страви, подавала їх та збирала гроші. Так ми вчотирьох працювали в кафе на вісім столиків біля моря.
Мені прикро чути, що Джамала весь час говорить тільки про Крим. Але якщо це справді моє серце, такий біль?
Там я заробляла гроші собі на навчання й на одяг. Мені страшенно хотілося гарно одягатися. Тоді були модні спортивні костюми, джинсові куртки... Тато мені казав, що ми не можемо собі цього дозволити, тому що ми будуємося. І я це чула упродовж 16 років. У мене була мрія, що я приїду до Києва й відразу куплю собі сукню, штани, кофту, куртку, кросівки... Пам'ятаю, як ми з сестрою приїжджали й витрачали ці гроші. Звичайно, тато давав нам достатньо грошей на їжу, але він не брав до уваги, що мені ще щось хотілося. Але я дуже рада, що він привчив нас до праці.
‒ Що ти можеш сказати про Малоріченське, місце, де виросла?
‒ Я дуже сумую... Тому що майже чотири роки я не бачила свій будинок, свій двір. Мені тато тільки розповідає, що у нас вже великі пальми. Мені завжди вони здавалися маленькими в дитинстві, а зараз виросли як триповерхова будівля. Мені сумно, що я не могла поїхати на похорон до дідуся... Мені прикро чути, що Джамала весь час говорить тільки про Крим. Але якщо це правда моє серце, такий біль? (Плаче ‒ ред.).
У нашому домі завжди було багато людей. 30-40 осіб родичів і друзів ‒ це була норма. Зараз наш будинок пустує, там тільки мама, тато, собаки й кішки. Мама влітку дзвонить і дуже засмучується, що ми з сестрою не можемо приїхати. У сестри двоє маленьких дітей, вона живе в Стамбулі. Пройти цю умовну межу ‒ це ціле випробування. Зараз не можна сказати, що я можу з легкістю поїхати до Криму.
‒ Заборони ж немає?
‒ Мені заборони, слава Богу, немає. Але й довіри теж немає. Тому я не їжджу до Криму.
‒ У Києві ти теж пройшла нелегкий шлях. Але тобі вдалося закінчити навчання з червоним дипломом.
Довіри немає – тому я не їжджу до Криму
‒ Я три або чотири педагоги з вокалу змінила за п'ять років. Я рік провчилася практично в коридорі ‒ ніхто не хотів мене брати. Але все одно я закінчила консерваторію. Закінчувала партією Віолетти з опери «Травіата» ‒ дуже складна лірико-драматична партія. Вступила до Цюрихської опери, поїхала туди на стажування. Але країна мені здалася дуже складною, я була не готова пристосовуватися до іншої ментальності.
‒ Тобто, ти сама вирішила кинути оперу?
‒ Так. У принципі, мене вже були готові брати в оперну студію «Ла Скала» у вересні. А в серпні трапилася «Нова хвиля», це було 2009 року. І я вирішила, що, напевно, так доля розпорядилася.
‒ На «Новій хвилі» ти взяла гран-прі. Тобі аплодували стоячи, всі були в захваті. Як тобі це вдалося?
‒ Я не люблю брати участь у конкурсі, в конкурсі треба перемагати.
‒ На сцені в Юрмалі тебе представляли Ксенія Собчак і Сергій Лазарєв. Роки минули: одного ти перемогла на «Євробаченні», друга в передвиборній президентській кампанії в Росії говорить, що Крим ‒ це Україна.
‒ Ось це вона молодець! А з Сергієм Лазар'вим ми навіть два рази сиділи разом у журі на дитячій «Новій хвилі». На «Євробаченні» я підійшла до нього першою привітатися, він якось розгубився, але привітався у відповідь. І Філіп Кіркоров теж. Я нормально ставлюся до цих людей як до творчих одиниць. Я не беруся їх судити, мені здається, вони хороші люди.
На нього (Лазарєва ‒ ред.) чинився жахливий пресинг. Я повністю зіпсувала їм малину. Вони (Росія ‒ ред.) вкладали в цей номер мільйони мільярдів. І тут ми такі прийшли, усе українського виробництва ‒ від туфель до постановки номера.
‒ Що ти можеш сказати про Собчак, яка повідомила про бажання балотуватися в президенти Росії?
‒ Як казав мій дідусь, за собою дивись. Мені все одно, хто у них там (в Росії) буде президентом. Мені головне, щоб мою країну не чіпали, щоб відчепилися від нас.
‒ Чи знала ти, що готується спецоперація зі звільнення Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза?
‒ Звичайно, я не знала. Це стало для мене хорошою новиною. У нас ще багато політв'язнів. Це зараз нам дає надію, що на одне слово знаходиться інше слово.
‒ За останні два роки у тебе багато сталося в житті. Але, напевно, головне ‒ що ти вийшла заміж. Що для тебе змінилося?
‒ Удвох добре. Не випадково Бог так створив нас, щоб ми шукали собі друга. Це натхнення, більше сил і впевненості. Він весь час підтримує, знаходить потрібні слова.
‒ Коли буде новий альбом?
Я хочу написати дуже душевний музичний альбом
‒ Я хотіла випускати восени, але переслухала й зрозуміла, що не клеїться. Я вирішила розділити англомовний альбом і україномовний. Мені дуже подобається працювати з українською мовою, тому що вона неймовірно мелодійна. В тій музиці, яку я пропагую ‒ соул, заснованій на джазових традиціях, фанкових, ‒ ще багато простору для роботи. Тому я хочу написати дуже душевний музичний альбом. Робота йде, я не розчарую. Однозначно, варто чекати альбом і кримськотатарською мовою.
2016 року Джамала перемогла на пісенному конкурсі «Євробачення». Вона виграла, виконавши пісню «1944» про депортацію кримськотатарського народу. 2017 року конкурс відбувався у Києві.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
