Львів – 8 листопада виповнилось 130-річчя від дня народження міністра військових справ уряду Західноукраїнської Народної Республіки, командира Української галицької армії Дмитра Вітовського. Десятки людей із Івано-Франківщини та Львівщини приїхали у рідне село полковника.
У селі Медуха, що поруч колишньої княжої столиці Галича, Івано-Франківської області про Дмитра Вітовського нагадує лише сучасний пам’ятник. Батьківська хата, де народився 8 листопада 1887 року майбутній січовий стрілець, не збереглась.
Щороку в рідне село творця українського війська Дмитра Вітовського приїжджає 90-річний Ілля Сливінський. Він називає себе учнем Вітовського. Адже був учасником ОУН і вояком УПА. Йому дивом вдалося вижити, бо був арештований працівниками НКВС, зазнав катувань і його повели на розстріл. Однак куля не була смертельною.
Сьогодні ми приїхали вшанувати Дмитра Вітовського. Таких людей потрібно пам’ятатиІлля Сливінський
«Сьогодні ми приїхали вшанувати Дмитра Вітовського. Таких людей потрібно пам’ятати. Мій вуйко був у січових стрільцях, там служив і командував Вітовський. Я теж воював за незалежну Україну. Вітовський пішов таким молодим у військо, став січовим стрільцем і був достойним полковником», – каже вояк УПА Ілля Сливінський.
У Медусі Дмитро Вітовський навчався у сільській школі, потім у гімназії в Івано-Франківську (тоді Станіславів). Закінчив її у 1907 році, маючи 20 років, і вже у той час був молодим політичним діячем. Він навчався на правничому факультеті у Львівському університеті, але більшість часу приділяв громадській діяльності. Був серед молоді, яка виборювала право мати український університет. Кілька разів Дмитро Вітовський був арештований за участь чи організацію студентських протестів. У1911 році навіть втратив звання хорунжого австрійської армії і був відчислений з університету.
З початком Першої світової війни Дмитро Вітовський у 1914 році вступив у лави Українських січових стрільців, військове формування у складі австро-угорської армії. Він мав великий вплив на Українських січових стрільців, хотів, щоб після війни вони займались національною просвітою. Адже розумів і бачив те, що людям дуже потрібна освіта. Хоча Дмитро Вітовський у юному віці поїхав із рідного села, але 2 липня 1915 року, за споминами селян, сотня Вітовського проходила через Медуху – і односельці його радо вітали.
Вітовський мав військовий хист – Посівнич
Українські січові стрільці під командуванням Дмитра Вітовського навесні 1915 року на східному фронті в Карпатах, на горі Маківка, утримували бої протягом 60 днів і здобули перемогу над російською армією. Після карпатських боїв, у кінці 1915 року, Дмитра Вітовського скерували на Волинь, там він мав набрати добровольців у січові стрільці, у цьому регіоні почав створювати українські школи, щоб підняти українську свідомість серед населення.
Власне, Дмитро Вітовський наполіг і переконав українських діячів у тому, щоб 1 листопада 1918 року здійснити військовий переворот у Львові і зайняти найважливіші об’єкти у місті, що й сталось. Втім, польське військо перейшло у наступ і розпочалась польсько-українська війна. Тоді полковник Дмитро Вітовський став міністром військових справ уряду ЗУНР. 22 січня 1919 року він був присутній у Києві на Софіївській площі під час проголошення Акту Злуки, об’єднання УНР і ЗУНР. Але через десять днів подав у відставку з міністерської посади.
«Вітовський вихований у «Пласті», «Січі», молодіжних патріотичних організаціях, творив збройний рух. Він розумів, що лише зі зброєю можна вистояти в тій боротьбі, хоча ніколи не планував себе посвятити військовій справі. Але нагальна потреба, і він тому пішов у військо. Він був людиною, яка реалістично оцінювала внутрішню і зовнішню ситуацію, що потрібно у який момент виконувати. Він як старшина брав на себе відповідальність і ніколи не ховався за плечима рядових солдатів. У процесі боїв, їхньої організації виробив у собі військовий хист, але у нього було велике бажання, можливо, бракувало амбіцій, бо був досить поміркований», – наголосив історик Микола Посівнич.
У рідне село українського полковника вшанувати його пам’ять приїхали представники двох поколінь – вояки УПА і бойових дій на Донбасі.
На прикладі українських героїв вчаться молоді люди. Це важливо для національного відродження державиАртур Пірус
«Історична пам’ять дуже важлива. На прикладі українських героїв вчаться молоді люди. Це важливо для національного відродження держави. Важливо, щоб молодь знала своїх героїв. На жаль, влада мало уваги приділяє вихованню патріотизму, не підтримує у належному стані історичні пам’ятники», – зауважив Радіо Свобода під час заходів у селі Медуха учасник бойових дій на Донбасі Артур Пірус.
Дмитро Вітовський загинув в авіакатастрофі 2 серпня 1919 року у 31-річному віці. Хоча дослідники припускають, що це було політичне вбивство. Поховано його було у Берліні, а 1 листопада 2002 року перепоховано у Львові, на Личаківському цвинтарі. До могили українського діяча 8 листопада цього року львів’яни поклали квіти і запалили свічки.
