Рушійною силою за багатьма проектами з посилення зв’язків чеської держави зі своїми краянами за кордоном є голова товариства «Чеська школа без кордонів» Луціє Славікова-Бушер. У чеській пресі її називають «будителькою нової доби», порівнюючи з чеськими просвітниками середини ХІХ століття, адже їй вдалося створити світову мережу чеських шкіл за кордоном, в яких нині навчається майже півтори тисячі дітей. Більшість з них вже народилася за кордоном та чеська мова, завдяки закордонним чеським школам, стає для них повноцінною першою чи другою рідною мовою. А про те, що спонукало Славікову-Бушер до створення цілої мережі шкіл за кордоном і до того, щоб просувати ідею зав’язків з новітньою діаспорою, ми говорили в кулуарах конференції в Сенаті Чехії.
Перша «Чеська школа без кордонів» була заснована у 2003 році в Парижі. І ми розпочинали практично з трьома або чотирма дітьми. На сьогодні в Парижі навчаються всього 80 дітей
– Перша «Чеська школа без кордоні» була заснована у 2003 році в Парижі. І ми розпочинали практично з трьома або чотирма дітьми. А на сьогодні в Парижі навчаються всього 80 дітей. А з однієї школи в Парижі – на сьогодні приблизно 100 навчальних центрів у всьому світі.
– Тобто цей Ваш досвід розширився світом?
Наш досвід розширився таким чином, що ми його поширювали
– Наш досвід розширився таким чином, що ми його поширювали. Ми написали для себе навчальну програму, яка є сумісною з навчальною програмою в Чеській республіці, що стосується чеської мови та літератури, а також історії та географії чеських земель, як ми кажемо. І ось цю програму ми запропонували іншим школам, щоб на її основі вони могли розпочати навчання у своїх школах. Також ми допомагаємо цим школам при заснуванні, передаємо їм know-how, як знайти приміщення для навчання, як школу започаткувати, як знайти вчителів, з якими підручниками працювати. І це все робить НГО, яка називається «Чеська школа без кордонів», яка знаходиться у Празі.
– А як все розпочалося? Чому Ви розпочали займатися цим?
Розпочала все я. У мене склалося враження, що у світі бракує місць, де діти могли б навчатися чеською мовою
– Розпочала все я. У мене склалося враження, що у світі бракує місць, де діти могли б навчатися чеською мовою. А для мене це мало значення у зв’язку з моїми власними дітьми. Незважаючи на те, що вони вже не ходили до школи, бо були вже старші. То була така «дірка на ринку». Ну і тому що людина довго чекає, поки хтось інший за неї щось зробить, і переважно нічого не стається. Простіше самому все зорганізувати.
– А як з фінансуванням? Чи це оплачують батьки, чи держава допомагає Вам якимось чином?
Держава нам допомагає формою грантів. Було б добре, якби з часом ми могли перейти на якесь системне фінансування
– Держава нам допомагає формою грантів. Ми вдячні за це, хоча це не ідеальна допомога тому, що це суми, які тільки дуже частково покривають наші видатки. Але добре, що вони є. Було б добре, якби з часом ми могли перейти на якесь системне фінансування, особливо школи, які мають право видавати посвідчення, яке вважається дійсним на території Чеської республіки на основі домовленості з Міністерством освіти. Інакше, звичайно, найбільша частина фінансування є з боку батьків або спонсорів, якщо маємо можливість знайти їх.
– Чи Ви маєте спонсорів також в тих державах, в яких ви дієте, і чи ті країни Вам якось допомагають?
– У цьому випадку можу говорити тільки про Париж, де я сама керую школою. Мушу сказати, що там нам спонсорська діяльність зовсім не вдається. Маємо кілька батьків, які підтримують нас додатково фінансово. Та не можна сказати про те, що маємо якогось особистого спонсора, наприклад, велику організацію, яка би нам щороку виділила якусь певну велику суму, на яку ми могли б розраховувати.
– А де школа розташована фізично? Чи це територія Чеського центру, чи посольства, можливо?
– Залежить від того, де це є. Там, де є можливість використати чеські приміщення, приміщення чеської держави. Це не завжди є можливим, бо посольства мають режим безпеки і не можуть приймати громадян так просто, як це видається. В чеських центрах, якщо є така можливість, то, так чи інакше, школи намагаються знайти свої власні приміщення, за які низка шкіл потім платить.
– Тепер Ви розпочали ще більший проект. Мова йде про спробу зорганізувати чеську діаспору у світі. Чи Ви відчуваєте, що у цьому є потреба? І яким чином Ви хочете це зробити?
Товариство «Чеська школа без кордонів», яке знаходиться у Празі, налічує дві особи і ще третю, яка працює з нашою сторінкою у Facebook та інтернеті
– Вважаю, що це виникло природньо. Через те, що ми – організована платформа, існують сотні навчальних центрів, окрім студентів, є також їхні батьки або бабусі і дідусі. І з ними ми можемо обговорювати потреби чехів закордоном, що б вони хотіли чи потребували, чи що вони можуть запропонувати чеській державі. З ними дуже просто контактувати. Ми як товариство, яке знаходиться у Празі, організовуємо щороку велику конференцію у Празі, на якій сходяться представники шкіл. Тобто, ми знаємося усі особисто. І коли є потреба звернутися до великої групи людей, це дуже просто зробити. Ось у цьому наша перевага, я б сказала. І природньо розвинулося, що потрібно з цим працювати далі. Ну то ми трохи працюємо далі і побачимо, куди нас це приведе. Хоча правда, що товариство «Чеська школа без кордонів», яке знаходиться у Празі, налічує дві особи і ще третю, яка працює з нашою сторінкою у Facebook та інтернеті, а це, коли людина має ще власну роботу, досить складно.
– Чи Ви зараз бачите більшу зацікавленість з боку чехів, які проживають за кордоном, у зв’язку зі своєю Батьківщиною?
– Гадаю, що так. Тим, що ми маємо можливість показувати людям намагання чеської держави, це більше зацікавлює чехів і це більше поєднує їх з державою. Так що, я б сказала, що так.
– А в яких категоріях, чи кого Ви бачите як головних героїв цього процесу?
– Я б сказала, що це іде крізь генерації, як ми мали змогу це бачити. Тому що існують традиційні товариства, які завжди цікавилися контактом з країною походження. Існують молодші товариства. Сьогодні ми бачимо молодь, яка гуртується в соціальних мережах. І завдяки новітнім технологіям вони мають можливість створити справді велику віртуальну групу, в якій підтримують одне одного.
– Яким чином, на Вашу думку, може допомогти досвід Франції? Ми почули, наскільки величезною є ця робота, те, що, властиво, робить Франція для своїх співвітчизників за кордоном.
– Головна різниця між нами, Чеською республікою, та французьким підходом є те, що вони не називають їх «співвітчизниками», вони називають цих людей французи за кордоном. І це головна різниця. Це означає, що вони вважають їх повноцінними членами французького суспільства з усіма правами та зобов’язаннями. І від цього потім відштовхується, наприклад, і фінансування, яке надається цій групі і водночас від цього відштовхується також адміністративна воля цих людей мати своїх представників, які дуже ефективно передають, що вони потребують за кордоном. Тих людей, які роблять це, їх багато. І було би чудово, якби ми в Чеській республіці, колись допрацювалися до цього.
