Донбас пішов на вибори. Обирав об’єднані територіальні громади

Об’єднані територіальні громади (ОТГ) в Україні обирають депутатів, міських, сільських голів та кандидатів на посаду голови. 30 жовтня вибори пройшли і у двох громадах Донецької, та у чотирьох – Луганської областей. Як саме вони пройшли і які підводні камені об’єднання територіальних громад? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії розповіли аналітик громадської мережі «Опора» Олександр Неберикут, а також до розмови приєдналися активіст із села Сергіївка (Донецька область) Микола Дегтяр та активістка з міста Щастя (Луганська область) Катерина Петрова.

– Ваші враження від виборів? Все пройшло так, як планувалося? Зокрема, на Донбасі.

​Олександр Неберикут: Ніколи не відбувається так, як хотілося чи як планувалося, це стосується спостерігачів. Якщо порівнювати з попередніми місцевими виборами, у межах всієї України, цьогорічні пройшли краще з точки зору кількості порушень.

Так, було багато процедурних порушень, пов’язаних, у першу чергу, з низьким професійним рівнем членів дільничих виборчих комісій, з деякою пасивністю партій, суб’єктів виборчого процесу. Але це не настільки критичні помилки.

Загалом було багато сигналів, які говорять про те, що нам далеко до виборів, які б повністю відповідали демократичним нормам. Але ми рухаємося у цьому напрямку.

– Представники партій борються зараз за представництво у громадах. Вони зрозуміли, що це реальний важіль влади?

Олександр Неберикут: Мені здається, це вже зрозуміли всі. Найбільший інтерес до виборів у об’єднаних громадах з’являється серед чинних сільських, селищних, міських голів, у чинних депутатів. Навіть з огляду на те, що це вищі структури влади за сільських чи міських голів. Разом з тим, ми маємо багато прикладів, коли голови, заступники голів районних держадміністрацій балотуються на вибори об’єднаних громад.

– А чому?

Олександр Неберикут: Це показник наскільки ця реформа може бути перспективною. Люди при посадах розуміють, які вони матимуть повноваження, які вони матимуть бюджетні можливості, які вони матимуть ресурси, з точки зору реалізації своїх ідей, партійних та особистих інтересів.

Активність, зацікавленість представників влади – це ключовий сигнал, що реформа рухається у правильному напрямку. Бо це створює стимул для людей, які володіють певним адміністративним капіталом, у позитивному значенні.

Виборці також проявляють більшу активність, ніж на місцевих виборах.

​– 48% – це висока активність?

Олександр Неберикут: Ми усі розуміємо, що ця кампанія є певним чином маргінальною, особливо на тлі теперішнього контексту подій під Верховною Радою чи ще чогось, що повністю забиває медійний простір, увагу людей стосовно того, що відбувається.

Вибори часто не цікаві навіть тим людям, які проживають у цих територіальних громадах. Кандидати спочатку були дуже пасивні, багато людей просто не знали про ці вибори.

Але люди починають розуміти, що це вже не кожен обирає місцеву владу і свого голову, а що багато сил обирають більш важливий орган влади з більшими повноваженнями, з більшим бюджетом. Їм у принципі цікаво, що це взагалі буде.

Тож хоча 48% – це небагато, але виходячи з того, наскільки люди були обізнані, поінформовані і якою була активність кандидатів, це непоганий результат.

– Була партія «Наш край» у сільських радах, міських радах, обласних радах, зараз вони у громаді. У чому принципова різниця? Лишаються ті ж самі люди.

Олександр Неберикут: А звідки там візьмуться нові люди? Нові люди можуть взятися з активних середовищ. Або вони є представниками формальних інституцій, професійних середовищ. Але немає великого ажіотажу йти в політику.

Породжувати цих людей можуть якісь громадські організації. Якщо ми спустимося нижче обласних центрів, ми не побачимо громадських активістів. Це якісь одиниці.

– Тобто це нормально?

Олександр Неберикут: Я не вважаю, що це нормально. Але це еволюційний шлях, який може ніколи не закінчитись, якщо ми не подолаємо бар’єр довіри до тих інституцій, які є єдиними формами політичного представництва, політичних партій.

Зараз створюються умови для того, щоб політичні партії змінювались, ставали менш залежні від олігархів. Хтось має давати поштовх.

– Деякі не хочуть об’єднуватися у громади. Навіщо людям взагалі це може бути потрібно? У законі написано про добровільне об’єднання, але ж насправді все не так і добровільно?

Олександр Неберикут: Це справді не є добровільно. Але те, що ця реформа позиціонувалася і вона надалі називається як добровільне об’єднання, – це певне загравання із публікою. За великим рахунком, подібні реформи у практиці є примусовими. Але тут суспільство би поставилось дуже критично, якби хтось спробував нав’язати цю реформу.

– Миколо, раніше ви говорили про те, що на жителів села тиснуть, щоб ви створили громаду, чому ви чините опір?

Микола Дегтяр: Сьогодні це добровільне об’єднання, але ця добровільність спотворена. Поки що ніхто не підійшов до інтересів населення.

Наші сільські громади досить спроможні, у них достатньо засобів для розвитку. Але нам постійно нав’язують приєднання до міста.

– А чого саме ви боїтеся, якщо приєднаєтеся до міста?

​Микола Дегтяр: Місто Покровськ нав’язується стати нашим центром, він має 200 мільйонів комунальних боргів при бюджеті у 309 мільйонів. Яким чином це все буде перекриватися?

Потрібно підходити індивідуально до кожної ситуації. Так, це може знищити село.

– Олександре, ось активісти хочуть об’єднатися із селом, їх примушують приєднатися до Покровська. Що робити?

Олександр Неберикут: У кожному конкретному випадку потрібно дивитися на взаємовідносини між цими територіальними громадами, тому що дуже часто діалог, який відбувається між територіальними громадами міста і сусідніх сіл, неможливий через певний конфлікт.

Загалом, потрібно рахувати, які будуть вигоди для кожної сторони.

– Катерино, чому не призначають вибори? Як це аргументують?

Катерина Петрова: Протягом двох років громада не може функціонувати. Луганська адміністрація у цьому році звернулася до виборчої комісії за призначенням виборів в об’єднану громаду Щастя. Центральна виборча комісія звернулася до комітетів місцевого самоврядування по регулюванню виборчих питань. Однак п’ять місяців затягувалось звернення Центральної комісії. І тільки наприкінці вересня з комітету звернулися до РНБО, а РНБО до СБУ. І так кілька разів.

– А що кажуть? Чому?

Катерина Петрова: У них немає на це підстав. Просто блокується дія реформи.

– Олександре, як ви прокоментуєте? Тут затягують процес і люди знову можуть стати перед ризиком, що їх постфактум приєднають до іншої громади.

Олександр Неберикут: Бракує інформації, чому затягується рішення. Тому що при виконанні усіх вимог, затримок не має бути. Єдине, що Верховна Рада або Центральна виборча комісія намагається призначати ці вибори певними пакетами, щоб відбувалися одночасно у різних громадах.

– Це не може бути пов’язано з тим, що Щастя розташоване на лінії розмежування?

Олександр Неберикут: Це може бути пов’язано з тим, що є певне рішення чи позиція про нестворення громади зараз через розташування міста.

Створення громади – це формальна річ. Люди не мають стільки часу на це витрачати. Найважче вже потім – підтримувати її та розвивати.

Тут також треба шукати союзників, які принаймні можуть запропонувати рішення, що задовольнить усіх.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)