Інна Ємець
Один із найвидатніших представників сучасної балетної сцени, уродженець Херсона Сергій Полунін презентував у Києві 24 жовтня на допрем’єрному показі документальний фільм американського режисера Стівена Кантора «Танцівник», в якому зіграв головну роль. Стрічка зібрана із рідкісних сімейних архівів, розповідей друзів та інтерв'ю хлопця. В український прокат фільм виходить 26 жовтня. Під час прес-показу Полунін розповів, що погодився зніматися у стрічці, зокрема, аби примирити батьків.
«Мабуть, щастя я знаходжу в роботі, в здійснені можливостей – вчитися чогось нового або подорожувати, також просто відчуття «тут і зараз», коли ти щасливий і насолоджуєшся цим моментом», – розповів Сергій Полунін.
У 9 років переїхав до Києва, навчався в Київському хореографічному училищі. А коли хлопцеві було13 років, мама Сергія вирішила спробувати сили в Королівській балетній школі в Лондоні. Попри бідність, батько і бабуся поїхали на заробітки за кордон, щоб забезпечити навчання хлопця. Він взяв участь у конкурсі, який спонсорував Фонд Нурієва, та успішно вступив у Королівську школу. У 19 років став наймолодшим прем’єром Королівської балетної школи за всю її історію. 20 листопада цього року йому виповниться 28 років.
Мені щастило в житті, постійно траплялись люди, які мені багато допомагали, приводили в нові місця і країни. Це дуже важливо – мати наставників у житті
«Мені щастило в житті, постійно траплялись люди, вони були хорошими вчителями, які мені багато допомагали, приводили в нові місця і країни. Я вважаю, що це дуже важливо – мати наставників у житті. Постійного вчителя немає, наприклад, як у Тибеті. Шкода, що в школі та по телебаченню не вчать, що таке життя, тому потрібно самому дізнаватись інформацію і навчатись», –каже Сергій.
Сьогодні український танцюрист бере участь в постановках у всьому світі, знімається в фільмах. Одним із фільмів, в якому знявся Сергій Полунін – це документальна стрічка «Танцівник», автором є американський режисер Стівен Кантор. Фільм «Танцівник» – про самотність і замкнутість героя у собі, почуття маминої вини, за те, що допомогла стати найкращим серед інших, попри розлучення батьків.
Після зйомки кліпу Take me to church я хотів закінчувати кар’єру в балеті, але потім побачив відео, де діти танцюють перед телевізором під мій кліп, і щось в мені змінилось
«Це велика робота над собою. У мене була злість та протиріччя, але це був мій вибір, хоч зайняло це кілька років, аби знайти своє щастя. З поганого перейти на хороше. Після зйомки кліпу Take me to church я хотів закінчувати кар’єру в балеті, але потім побачив відео, де діти танцюють перед телевізором під мій кліп, і щось в мені змінилось. Це непросто – з негативу вийти в позитив. Кінець фільму – я довго не знав, як закінчити, чи піти в позитив, чи навпаки. Але позитив виявився важчим, ніж я думав», – розповідає Сергій.
Першочергово хлопець погодився на автобіографічну стрічку, аби примирити батьків. Сергій розповідає, що під час зйомок вони обмінювались фото, відео, зустрічались і згадували щасливі моменти з дитинства сина. Сьогодні батьки Сергія живуть в Україні порізно, але завдяки автобіографічній стрічці на певний час йому вдалося об’єднати батьків. Також Сергій каже, що фільм «Танцівник» – це мандри світом.
«Те місце, де я народився, буде завжди близьким та рідним. Але коли подорожуєш, ти відкриваєш для себе світ і розумієш: кордони потрібно прибирати. Моя мета – щоб світ був одним цілим. Мені дуже обридли кордони, візи, постійні проблеми з пропусками. Навіть коли я приїжджаю в Лондон, у мене спеціальна віза, її дуже важко отримати, називається «спеціальний талант», і щоразу мене намагаються переконати, чи точно у мене є цей талант – і це дуже смішно та по-дурному. І коли створювався документальний фільм, була наївна мрія зняти в різних країнах, аби показати природу: в Сибірі, в Києві, на Гаваях», – додає Сергій Полунін.
Танцівник балету також розповів, що планує запускати власний проект про танець. Спочатку презентація відбудеться у Лондоні, можливо, найближчим часом буде і в Україні, каже він. Project Polunin – це проект, який складається з теорії та практики про танець для більшої публіки, це зйомки фільмів, інтернет платформи, а також танець наживо, розповідає він.
Можна все встигати, якщо є хороша команда і правильні люди довкола. В балетних школах немає комунікації, нас вчать мовчати і виконувати команди. Індустрія балету страждає, більш розвинені – як кіно, опера – йдуть вперед, а танець залишається позаду
«Я зараз поєдную 3 речі: танці в балетному театрі, зйомки фільму та роботу над своїм проектом Project Polunin. Можна все встигати, якщо є хороша команда і правильні люди довкола. Я би хотів, щоб школи мали різностороннє навчання. Бо коли я навчався, спрямування було лише на балет, а життя багатогранне, і комунікація – дуже важливий елемент. Але в балетних школах немає комунікації, нас вчать мовчати і виконувати команди. Тому коли люди починають працювати в театрі, вони не вміють спілкуватися, вони не вміють за себе заступитися. Тому індустрія балету страждає, більш розвинені – як кіно, опера – йдуть вперед, а танець залишається позаду», – каже він.
Хлопець після виходу фільму дуже довго не хотів дивитися, що вийшло. Але одного дня друзі зібрались і влаштували перегляд, скасувавши репетицію.
Під час перегляду фільму я зрозумів, наскільки мені важлива дружба, скільки всього батьки зробили
«Під час перегляду фільму я зрозумів, наскільки мені важлива дружба, скільки всього батьки зробили. Це було нагадуванням, куди потрібно повернутися, що далі робити, а що ні, тому для мене не було це чимось новим. І згадав слова Міккі Рурка, який мене надихає: «Той, хто працює більше за всіх, той найкращий».
Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED
