Брюссель – До останньої європейської кризи, спричиненої прихильниками незалежності Каталонії, останніми вихідними додалися ще два референдуми: у заможних італійських регіонах Ломбардії та Венето, де більшість населення проголосувала за розширення автономії. Втім, як переконують аналітики, жодна держава ЄС не висловить своєї підтримки цим чи іншим регіонам, що можуть одного дня забажати стати окремими країнами. А навпаки, засуджуватиме це. Ідея незалежності Каталонії відлякує Євросоюз
Для більшості європейських столиць каталонський референдум є нічим іншим, як звичайним фарсом, та ще й із грубими порушеннями іспанських законів. Категорично відкидаючи можливість стати посередником між урядом Мар’яно Рахоя та представниками регіональної влади Каталонії, Європейська комісія одразу заявила: це суто внутрішньо іспанська проблема, яку й мають вирішити самі іспанці. До того ж, Каталонію попередили, що в разі оголошення незалежності, цей регіон опиниться за межами Європейського союзу. Не йдуть на жодні поступки щодо визнання результатів референдуму та права каталонців на суверенність і європейські лідери, зокрема, Анґела Меркель.
Ми уважно стежимо за ситуацією і підтримуємо іспанський урядАнґела Меркель
«Ми уважно стежимо за ситуацією і підтримуємо іспанський уряд, – заявила німецький канцлер. – Це нас дуже непокоїть, і ми сподіваємося, що рішення будуть знайдені на основі Конституції Іспанії».
Так само про європейську згуртованість навколо іспанського прем’єр-міністра Мар’яно Рахоя заявляє і президент Франції Емманюель Макрон.
«Ми надсилаємо сигнал єдності наших держав-членів щодо криз, які ми переживаємо, а також згуртованості навколо Іспанії та в дискусіях щодо брекзиту», – додає Макрон.
Шотландія, Фландрія, Корсика, Країна Басків: чи можливий каталонський варіант?
У той час, як відносини Мадрида і Барселони досягли найвищого ступеня напруги з моменту встановлення демократії у 1977 році, політики та експерти шукають відповіді на запитання: а чи не може подібна криза спалахнути в інших регіонах ЄС?
На карті європейського блоку є кілька регіонів, де населення мріє про незалежність. Окрім каталонців, визначити статус свого регіону намагаються і шотландці. Після референдуму 18 вересня 2014 року, коли на питання «Чи повинна Шотландія бути незалежною країною?» 55,3% населення відповіли «ні», здавалося б, усе залагоджено. Однак, як не дивно, але Євросоюз знову заговорив про цю справу, адже на відміну від «левової частки» населення Великої Британії, аж 62 відсотки шотландців заявили про бажання залишатися в складі Європейського союзу.
Відтоді шотландський прем’єр-міністр Нікола Стерджен, яка була однією з перших, хто засудив насильство в Каталонії, заявила про новий референдум щодо незалежності, про який Лондон навіть чути не хоче. Чималі амбіції, швидше «автономістичні», ніж «сепаратистські», в іншої британської провінції – у Вельсі.
Ретельно стежить і вивчає всі реакції на події в Каталонії й бельгійська провінція – Фландрія. Шарль Мішель, прем’єр-міністр Бельгії, до речі, був єдиним лідером країн ЄС, що засудив дії Мадрида під час референдуму на початку жовтня. Як вважають деякі оглядачі, саме тому, що, так би мовити, за його спиною є могутній фламандський політик, голова партії Новий фламандський альянс Барт де Вевер, який чітко висловився: його мета – незалежність Фландрії. Щоправда, в останні місяці фламандські політики не так гучно про це заявляють, адже соцопитування свідчать, що більшість населення Фландрії все ж не бажає відокремлюватися від французькомовної Валонії.
Питання незалежності Корсики може постати лише через десять років
Переймають ідеї у каталонців і на території сусідньої Франції, зокрема, на острові Корсика. Деякі «регіональні» рухи спостерігаються і в французькій Бретані або в Альзасі, але саме на цьому острові націоналістичні сподівання виражені найбільше.
Голова Асамблеї Корсики Жан-Ґі Таламоні все ж стверджує, що про відокремлення від Франції сьогодні ще не може бути мови, а от через років 10 – усе можливо.
«Корсика не є такою процвітаючою, як Каталонія, тож у нас є угода з корсиканськими націоналістами на 10 років, – пояснює представник Корсики. – На цей період не передбачено процесів щодо набуття незалежності. Натомість ми шукатимемо можливості отримати новий статус із більшими повноваженнями. А от через 10 років виключно демократичним шляхом, якщо корсиканці забажають, то скажуть, чи хочуть вони йти ще далі».
Інша автономна спільнота, яка від 1980 року має власний уряд і особливі повноваження, – це іспанська Країна Басків. Місцева сепаратистська партія ЕH Bildu продовжує заявляти про незалежність Країни Басків, яка об’єднала б французькі та іспанські регіони. Однак її ідеям симпатизує лише трохи більше чверті мешканців, тобто, значно менше, ніж у Каталонії. Соціалісти, які там перебувають при владі разом із націоналістами, особливо активно протистоять ідеї самостійності.
Як пишуть деякі європейські оглядачі з провідних видань, «очевидно, що жодна європейська країна не хоче йти на ризик і підтримувати «каталонський підхід», адже це може відкрити «скриньку Пандори» щодо самовизначення в багатьох інших регіонах Євросоюзу».
«Держави-члени поступово слабшають, а чим більш слабкими вони стають, тим більше ролі починає відігравати Європейський союз. Зрештою, створюється деякий дисбаланс, і якщо держави більше не можуть допомагати й захищати своє населення, то частина цього населення віддає перевагу самостійному вирішенню цих питань. Водночас, те, що Євросоюзові важко вирішити в складі 28 країн-членів, буде ще важче вирішувати, якщо йтиметься про 124 різні регіони», – пояснює професор політології з Вільного брюссельського університету Жан-Мішель Де Вале.
