Чому це – не Майдан

Протести під стінами парламенту майже завершились. За словами правоохоронців, там лишилося близько півтори сотні протестувальників у наметах. Чому люди зібралися і що вимагали? Чому це – не Майдан? І чи можливий в Україні протест, який можна порівняти з масштабом Євромайдану? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії ділилися своїми міркуваннями політолог, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко, політолог Валерій Димов та соціолог, директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна.

– Костянтине, люди не лише на окупованих територіях, але й у всій країні не розуміють, що відбувалося і що відбувається під Верховною Радою. На ваш погляд, як це пояснити?

Костянтин Матвієнко: Якщо чесно, я теж до кінця не розумію, чому саме зараз було організовано ці протести. З одного боку, рівень корупції, некомпетентності та відповідальності влади, цілком на це заслуговує.

З іншого боку, ситуація в Україні зараз неймовірно напружена. Організовувати такі протести, а вони точно організовані, не зважаючи на великий градус незадоволення владою, недоречно.

І що є також ознакою штучності цих протестів саме у центрі Києва – вимоги неймовірно інфантильні, вимоги вчорашнього дня: депутатська недоторканність, антикорупційний суд і нове виборче законодавство.

– А що інфантильного у цих вимогах?

​Костянтин Матвієнко: Що стосується депутатської недоторканності, це взагалі політтехнологія. Сьогодні ця проблема не входить у десятку актуальних проблем для українського суспільства. Щодо антикорупційного суду, то після ухвалення судової реформи, цей пазл не вкладається в загальну систему українських судів. Тут треба мати системні серйозні зміни, зокрема і до Конституції.

А зміна виборчого законодавства без вимоги про призначення нового складу Центральної виборчої комісії, без вимоги закону про імпічмент, без вимоги щодо виборів парламенту і президента – це просто у повітря. Ми це побачили й по реакції парламенту, і по тому, що акція фактично затухає.

– Тоді що це взагалі було?

Костянтин Матвієнко: У мене є відповідь одним словом: фальстарт.

​Валерій Димов: У трьох вимогах цієї акції не було ніяких претензій до самого Порошенка. Політичні лідери, які мали свої політичні цілі, спробували це трансформувати та перекласти м’яча на поле Порошенка.

Я думаю, це бажання в’їхати у політичну ситуацію на плечах суперників. Ми бачили, як спочатку деякі політичні сили чомусь сприяли, коли, наприклад, Саакашвілі проривався через кордон, а потім вони ж говорили, що не мали до цього відношення.

Сьогодні на цих акціях було, з одного боку, об’єднання якимись цілями людей, а з іншого – роз’єднання політиків. Зараз майже немає людей, які носять політичні значки, вони носять жовто-блакитні прапори.

Політичні сили, які певним чином демонструють відповідальну політичну поведінку, відсторонюються від наслідків цієї політичної акції. А ті люди, для яких драйв, кураж і така політична поведінка є атрибутом політичної діяльності, там лишаються. Тому Семенченко і Саакашвілі будуть намагатися конвертувати невдоволення людей тим, що відбувається в країні, у свою політичну підтримку.

Слухач, Луганська область: На мою думку, Майдан сьогодні малоймовірний, оскільки нинішня влада для широких народних мас «своя», на відміну від Януковича, який був «чужим». Тому те, що не пробачиться Януковичу, їм пробачитись може. Це ще й відповідь на те, чому Майдан малоймовірний в Росії, адже та влада також для народу ніби-то «своя» і там дуже добре використовують патріотичну мобілізацію. Як ви гадаєте?

Костянтин Матвієнко: Я з вами не погоджуся. Так, певний час після Помаранчевого Майдану Ющенко був своїм! Але сильне розчарування ним змусило його передати владу «своєму» Януковичу.

Нинішня влада певний час була своєю для українського суспільства. Більшість людей після приходу до влади спочатку Турчинова, а потім Порошенка, їх підтримували. Але практика здійснення ними цієї влади вже зупинило їхній «роман» із суспільством. І події 17 жовтня, попри те, що протест провалився, стали певним індикатором. Для Порошенка до цього часу було важливим, як він всядеться на другий термін. А після 17 жовтня він має питання, як досидіти перший термін.

Що стосується Росії, ви цілком маєте рацію. Путін в Росії для більшості «свій». У них Майдан неможливий.

​Валерій Димов: Щодо інтересів Порошенка, парадоксально, але він руками тих, хто зібрався біля Верховної Ради, практично вирішив свої завдання. Щодо депутатської недоторканності, тепер він може говорити, що це вимога людей, адже він подав цей проект.

Чоми він не вносив ці питання у 2014 році, коли потрібно було вводити воєнний стан? Бо тоді б казали, що він обмежує політичні сили, політичні суб’єкти. І тоді б ця риторика збігалася з риторикою Путіна.

– Зараз Петро Порошенко «свій» чи ні?

Валерій Димов: У 2014 році перший раз сказали, що він повторює помилки Ющенка через компромісність, потім Януковича, почали ліпити з нього диктатора. Я ніколи не працював і не буду працювати на Порошенка, але це контроверсійні тези.

– Наша кореспондентка Тетяна Якубович порівняла, що спільного та відмінного між нинішніми протестами та Євромайданом 2013-2014 років:

«Символіка: Нинішні протести організовані політичними партіями, прапорів політсил на них більше, ніж національних. Відсутність партійної символіки було одним з відмінних особливостей Майдану 2014 року. Він зібрав людей з різноманітними політичними вподобаннями та більшість з них виступали проти використання політичної символіки. Сьогодні на мітинги під Радою люди прийшли чітко під партійні прапори, при чому, кожен під свій.

Насилля: Під час мітингів під Верховною Радою силовики не перешкоджають людям робити будь-що у рамках закону, вони навіть розмовляють із протестувальниками.

Першими на Майдані 2014 року застосували силу правоохоронці. Самі протестувальники почали застосовувати силу лише після як мінімум двох серйозних атак на Майдан зі сторони людей у формі. Зараз ініціатива йти на прорив кордонів поліції виходить з рядів мітингарів, при цьому зі сторони поліції немає дій, які б це провокували.

Вимоги: Сьогоднішні акції протесту проходять з оформленим списком політичних вимог, які лідери протестувальників назвали політичною реформою.

Майдан від самого початку зібрався через провал асоціації з Євросоюзом, хоча одразу після першого насилля, його вимоги трансформувалися у більш глобальні: повага до прав людини та захист державного суверенітету.

Організованість: Учасники нинішніх протестів під Верховною Радою тримаються групами, вони вийшли під парламент у чітко проголошений політиками час, їхніми діями керують лідери. Майдан 2014 був стихійним та некерованим. Його склад від першого дня до піку сильно змінився. За небагатокількісними студентами та громадськими активістами, прийшли люди, які не вписуються у рамки однієї політичної програми.

Масовість: На відміну від сьогоднішніх мітингів під Верховною Радою, Майдан отримав підтримку критичної кількості суспільства. Цьому сприяла і манера поведінки тодішньої влади. У людей з’явився страх щодо беззаконня та нехтування громадських прав».

– Ірино, яке у вас враження від протестів під Верховною Радою? Костянтин Матвієнко каже, що озвучені протестувальниками вимоги не у першій десятці проблем, які турбують людей. А що у першій десятці?

​Ірина Бекешкіна: Так і є. Загалом людей турбують матеріальні речі, інфляція. Зараз, у першу чергу, людей турбує війна на Донбасі. Приблизно настільки ж турбує корупція, зріст цін, можливість знайти роботу, медичне обслуговування. Так завжди було.

Але протести виникають не лише через проблеми, які турбують усіх. Якщо подивитися на протести за останній час, то на вулиці виходили, наприклад, вкладники розорених банків. Це не масові протести, але їх це турбує, вони виходять і вимагають свого.

– А чому ці люди зараз не приєдналися до мітингарів? Людей турбують тарифи, бідність, чому вони не виходять з цими вимогами?

Ірина Бекешкіна: Проблеми політичних реформ – це не ті проблеми, які турбують маси. Можна скликати мітинг за підвищення зарплат. Але люди не зберуться просто тому, що хтось його скликав.

Для того, щоб виникли масові протести, потрібно багато додаткових умов. А те, що відбувається під Верховною Радою – це звичайний приватний протест, яких в Україні досить багато. Просто вони не завжди відбуваються у Києві.

І якби не деякі фігури, наприклад, як Саакашвілі, то це був би просто локальний протест.

​– Які додаткові умови ви мали на увазі, потрібні для масового протесту?

Ірина Бекешкіна: Якщо дивитися на досвід попередніх масових майданів, перш за все повинна відбутися якась подія, яка обурить багато людей. Повинні бути лідери, яким довіряють люди. Зараз настільки популярних лідерів немає.

І останнє – люди повинні розуміти, що вони отримають в результаті.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)