Свою музику сестри Тельнюк називають «музикою для дорослих», для сприйняття якої потрібна «певна духовна підготовка». Тож тим цікавішим був експеримент, на який пішли співачки, виступивши наприкінці свого європейського турне у Празі перед громадою української суботньої школи, де половину аудиторії складали діти. Проте маленькі слухачі виявилися напрочуд вдячною публікою, яка тонко сприймала виступ сестер Тельнюк і вдячно реагувала. Тож наша розмова розпочалася з зауваження про те, що не кожен артист має сміливість виступити перед дітьми у школі.
Діти – це найсильніші критикиГаля Тельнюк
Галя Тельнюк: О, так. Я скажу, що направду треба мати відвагу. Діти – це найсильніші критики. І по тому, як вони сприймають, ти розумієш, чого ти вартий. Сьогодні вони нам поставили високу оцінку своїм чудесним сприйняттям. Я рада, що ці мелодії, ці слова Шевченка, Атени Пашко, Ліни Костенко, Оксани Забужко, будуть звучати у їхніх серцях, і вони витворюватимуть їхню душевну архітектуру.
Леся Тельнюк: Всі ці пісні, які ми співаємо, вони в принципі потребують певної духовної підготовки, тому що людина має бути налаштована на серйозний лад. Але наша праця є доступна, і вона доходить до сердець людей, і той діалог, який ми хочемо, щоб відбувся, він відбувається.
– Ви говорили в одному зі своїх інтерв’ю, що Ваша музика – «для дорослих». У Чехії слухати таку музику дітей готують з самого дитинства. Дитина, яка ходить до музичної школи, в рамках програми навчання мусить проходити культурну практику. Хоча б раз на місяць вона має ходити на концерти, вистави, слухати музику, навіть якщо вона ще замаленька, щоб виступати сама. Що би ви включили в таку обов’язкову культурну практику для українських дітей?
Галя Тельнюк: Дуже гарне питання, дуже проблемне і таке важливе.
Те, що дитинка назбирає у своїй душі, має вирости у красиву квітку. Тому ґрунт має бути родючий. І ті батьки, які це усвідомлюють, дають дітям багато читати, обов’язково народні казки, фольклор, ознайомлення з фольклорними звичаями своєї країни, і світовими шедеврамиЛеся Тельнюк
Леся Тельнюк: Культурна практика необхідна і для українських дітей. Відвідування театрів, концертних залів, але я б радила, як людина, яка має дитину, менше дивитися телевізор і розважальні програми на ньому. Бо не вони мають формувати дитину, культурний та мистецький світ дитини, її уяву та фантазію. Те, що дитинка назбирає у своїй душі, має вирости у красиву квітку. Тому ґрунт має бути родючий. І ті батьки, які це усвідомлюють, дають дітям багато читати, обов’язково народні казки, фольклор, ознайомлення з фольклорними звичаями своєї країни, і світовими шедеврами. Тоді дитина буде захищена, вона буде мати правильну точку зору не лише на мистецькі речі, але і на будь-які речі в житті. Вона буде мати правильну сердечну тональність, що є дуже важливо для життя.
Це має бути такий духовний бронежилет, який мають виробити батькиГаля Тельнюк
Галя Тельнюк: Так, це має бути такий духовний бронежилет, який мають виробити батьки, який складається з тих складових, які Леся назвала.
Леся Тельнюк: І ще я хочу додати, що і батьків треба навчити вірі, вірі в Бога і тим цінностям, на яких все формується далі.
– Що оточує зараз молоду людину в Україні в радіоефірі? Я запитую про це через те, що якщо б в радянські часи по радіо не передавали музику Шопена і Баха, то в нас не було б такого композитора як Валентин Сильвестров, музику якого ви сьогодні виконували. Чи є така музика, яка зможе виховати майбутнього композитора?
Нам з Лесею пощастило, що наші батьки зуміли нам прищепити любов та відповідальність перед своїм народом і ставлення до нього з великою повагоюГаля Тельнюк
Галя Тельнюк: Якщо говорити про мистецтво, яке має бути в радіоефірі, то його ще дуже мало. Самої української мови замало, щоб можна було говорити про високу музику, там ще мають бути відповідні тексти, меседжі. Так що це є питання років, і над цим треба працювати.
Нам з Лесею пощастило, що наші батьки зуміли нам прищепити любов та відповідальність перед своїм народом і ставлення до нього з великою повагою. І коли ти когось любиш, то ставишся з великою відповідальністю, обираєш лише найкращі речі, якнайбільше працюєш і віддаєш серце, сили і тоді досягаєш високого професійного рівня. Бо любов – це передусім великі зусилля, велика робота.
– Ви повертаєтесь з європейського турне, чи є різниця між тим, як вас сприймає публіка в Україні та за кордоном?
Леся Тельнюк: Якщо це іноземна публіка, то вона сприймає зі здивуванням, відкриттям. До речі, українці так само, бо багато з них нас чують вперше наживо, і це велика різниця з тим, щоб слухати на CD. Але головний меседж, який ми несемо, сприймається і українцями і не українцями приблизно однаково.
Для мене Прага – це ледь не українське місто завдяки тим письменникам, митцям, які тут жилиГаля Тельнюк
Галя Тельнюк: Публіка є різна, Нью-Йорк відрізняється від Лос-Анджелеса, Оттава від Монреалю. Прага – це один досвід, Нюрнберг та Мюнхен – інший, і атмосфера є різною, і та туга в серцях українських слухачів є різною. Бо, наприклад, Прага – це надзвичайно сильні осередки початку ХХ століття, які потім були знищені, і це справді великий біль. Бо для мене Прага – це ледь не українське місто завдяки тим письменникам, митцям, які тут жили. Це – і Євген Маланюк, і Олег Ольжич, і Олександр Олесь, і Карлів університет, ректором якого був українець (Іван Горбачевський – видатний учений-хімік, перший міністр охорони здоров’я Австро-Угорщини – ред.). Є відчуття, що ти їдеш сюди до своїх.
Більшість людей, які живуть за кордоном, своє серце все одно залишають в Україні, і вони так само переживають війну, втрати для них так само болючіЛеся Тельнюк
– Як резонують в такій аудиторії ваші пісні про війну? Чи ви відчуваєте, що ці люди за кордоном далекі чи близькі до цієї війни?
Леся Тельнюк: Багато таких, які дуже близькі. Тому що більшість людей, які живуть за кордоном, своє серце все одно залишають в Україні, і вони так само переживають ці всі перипетії, війну, втрати для них так само болючі, і з іншого боку, по-людськи це дуже добре, що люди здатні співпереживати.
