УПА – 75 років: повстанський феномен ХХ сторіччя

Українській повстанській армії, збройному крилу Організації українських націоналістів, цьогоріч виповнюється 75 років. Вояки, які до неї належали, боролись одразу проти двох тоталітарних держав – нацистської Німеччини та Радянського Союзу. І хоч на меті вони мали відновлення української державності, проте вважались у часи СРСР «ворогами народу» через опір поневоленню. І досі роль УПА у різних частинах України оцінюють по-різному. Все ж зараз вже кожен другий українець висловлюється за те, щоби визнати ОУН та УПА учасниками боротьби за державну незалежність України.

Формування і діяльність УПА – це своєрідний феномен в історії ХХ сторіччя України, каже історик Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун. Її було сформовано рухами «знизу», а не на уламках регулярної армії. У той час, коли часто партизанські формування опираються на досвід колишніх офіцерів та гроші закордонних урядів, Українська повстанська армія виникла з ОУН, каже він.

«ОУН – це підпільна, не державна якась організація, яка згуртувала у своїх лавах борців за незалежну Україну, змогла їх достатньо вишколити. І, врешті-решт, вона організувала таку повстанську армію, яка змогла охопити, по-перше, всю Західну Україну і частину Правобережжя (Житомирську, частину Київської, Хмельницьку, Вінницьку області). По-друге, ця армія змогла протистояти спершу нацистському окупаційному режиму, а згодом і Радянському Союзу», – говорить Бігун.

Водночас УПА опиралось саме на місцеве населення і його допомогу, адже без підтримки місцевих людей партизани не проіснували би і року. А Українська повстанська армія успішно діяла понад десятиліття – з 1942-го до 1953 року, каже історик.

Міфи про УПА, що досі побутують

Питання, ким є вояки УПА для української історії, почало активніше підійматись після здобуття незалежності. Скажімо, у 2015 році Верховна Рада визнала УПА борцями за незалежність України. Хоча про конкретні пільги у тексті закону не йшлось, каже історик.

Утім, радянські міфи про Українську повстанську армію досі побутують в Україні, каже історик Бігун, їх активно підживлює Росія та її проросійські кола.

«Найпоширеніший міф – це, звичайно, закиди у співпраці з нацистською Німеччиною і повне заперечення антинімецької боротьби ОУН і УПА. Зазвичай прихильники такого міфу беруть певні справжні випадки, які мали епізодичний характер у 1941 році, і замовчують наступні епізоди, уже боротьби. І так, концентруючись на цьому періоді, заявляють, що ОУН виступала лише за співпрацю з Німеччиною, що українські націоналісти служили в німецьких каральних підрозділах, що УПА була створена теж німецькими спецслужбами», – каже Бігун.

Ці міфи підживлюють і тиражують, адже в Україні чи не кожна сім’я має родича, який постраждав від нацистів у часи Другої світової, тож на цьому підґрунті легко роздмухувати ненависть, додає історик.

Ще один міф, що зараз поширюють деякі представники Польщі, мовляв, українські повстанці вбивали поляків – винятково з міркувань етнічної ненависті й радикальної ідеології ОУН, буцімто, аби очистити Україну від інших націй, продовжує Бігун.

«Це насправді не так. Справді, вбивства цивільних осіб, поляків мали місце по всій Західній Україні. А на українських етнічних землях в сучасній Польщі тривали вбивства цивільних українців. І цей процес був взаємним, ці злочини здійснювали і українські націоналісти, і польські. Прихильники тези про «Волинську різню» заперечують повністю взаємний характер цього конфлікту, намагають провину на воєнні злочини повністю перевісити на українців і УПА», – каже Бігун.

Саме цим історик пояснює заяви офіційної Варшави, мовляв, Польща «не пустить Україну до ЄС із Бандерою». І те, що на території Польщі руйнуються українські пам’ятники і могили, каже Бігун.

Кожен другий українець підтримує УПА – опитування «Рейтинг»

Проте найкраще свідчить про позитивну роль УПА саме ставлення до цього повстанського руху жителів Західної України, чиї родини мають багато спогадів той період, каже Бігун.

Дійсно, згідно зі свіжим опитування соціологічної служби «Рейтинг», 80% населення на заході України підтримують боротьбу вояків Української повстанської армії. У центрі людей, які поділяють цю думку, половина (51%). А от на півдні (30%) і сході (19%) рівень підтримки значно нижчий.

Історик Ігор Бігун пояснює це тим, що підпілля на сході та півдні діяло слабко і мало проявило себе. Окрім того, СРСР активно поширював пропаганду, що дискредитувала діяльність УПА. Зрештою, із проголошенням незалежності ніхто не займався розвіюванням історичних міфів на сході та півдні України, додає він.

Незважаючи на це, рівень підтримки діяльності УПА загалом по країні з роками усе ж зростає. Відповідно до того ж опитування групи «Рейтинг», кількість прихильників їхньої ролі в історії України зросла у два з половиною рази – з 20% до 49% по Україні.

Чим краще українці знатимуть власну історію, тим менше довірятимуть вигаданим міфам, говорить Бігун. Зрештою, такі приклади боротьби, як УПА, нагадують сучасникам, що нація виборювала державність десятиліттями, а до того – сторіччями, каже він.

«Вивчення історії визвольного руху дає усвідомлення того, хто ми є, що ми – не дивна держава, що виникла на уламках Радянського Союзу в 1991 році. Ми – давній народ, який давно боровся за свою незалежність. І поніс колосальні жертви за неї, вони не повинні бути даремними. Ми не можемо легковажити цією незалежністю», – резюмує Бігун.

Державна політика щодо УПА за роки незалежності

Цьогоріч до ювілею УПА підготували багато подій. Зокрема, в Музеї історії України у Другій світовій війні діє виставка «Об’єктивна історія», де співставляються фотографії сучасних захисників сходу України із вояками УПА.

Фестиваль «Історія.UA» присвятить 75-річчю УПА кілька презентацій книжок, круглих столів та дискусій.

І вже традиційно 14 жовтня у Києві пройде Марш слави Української повстанської армії, про свою участь заявили 20 тисяч осіб.

До цього дня Міністерство освіти та науки також рекомендувало провести урок пам’яті про УПА в школах.

Утім, не завжди темі УПА за роки незалежності приділялось достатньо уваги, каже історик і публіцист Сергій Грабовський.

За президентства Леоніда Кравчука державна політика щодо повстанських рухів буда нейтрально-сприятливою: визнання не було, але і нападів із боку провідних політичних сил також не було, каже експерт. Представники проводили свої заходи, і це було складовою суспільного життя.

За президенства Леоніда Кучми ситуація змінилась: влада дистанціювалась від визнання УПА і від кроків до примирення, каже історик.

Коли ж президентом був Віктор Ющенко, окрім гучних заяв про важливість УПА, не було зроблено нічого, вважає Грабовський. І рішення Ющенка присвоїти звання Героя України одному з ідеологів ОУН Степану Бандері він вважає недоцільним.

«У російсько-імпералістичному дискурсі національно свідомі українці спочатку були мазепинцями на початку ХХ сторіччя, потім стали петлюрівцями, потім бандерівцями. Звання Героя України дрібне в таких ситуаціях, воно не вимірює усіх важливих речей. Присвоєння Роману Шухевичу посмертно звання Героя України якось ще кудись годилося, але тоді запитання, чому лише Шухевичу. Чому Ющенко не присвоїв звання тоді ще живому останньому командиру УПА?», – каже Грабовський.

І саме за керівництва державою Віктора Януковича Донецький окружний адміністративний суд незаконно скасував рішення про присвоєння Героїв України Роману Шухевичу і Степану Бандері, продовжує історик.

«А от зараз все-таки Революція гідності змусила владу (за президентства Петра Порошенка – ред.), хотіла вони чи ні, до визнання, хоч і не на всіх рівнях, УПА як складової визвольного руху», – каже Грабовський.

З нагоди відзначення Дня захисника України громадяни відпочиватимуть 3 дні – з 14-го до 16 жовтня включно. Це передбачено відповідною постановою Кабінету міністрів України.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

«Бандерівський інтернаціонал»: неукраїнці в лавах УПА