Рок-журналіст Артемій Троїцький переїхав з Росії в Естонію ще в 2014 році – через мілітаризм і атмосферу істерії, як він тоді казав. Зараз музичний критик разом із родиною мешкає у Таллінні, звідки багато подорожує. В Україну він приїхав із автобіографічним проектом «Моя історія в словах і музиці», який презентував в Києві і Одесі. В інтерв’ю Радіо Свобода Троїцький говорив про цікавих українських виконавців, про музикантів у політиці і своє ставлення до російських реперів. Одному з них СБУ нещодавно заборонила в’їзд до України.
– Про що Ви розповідаєте у своєму новому проекті? Про яку музику?
– Я буду розповідати не стільки про щось, скільки про когось. Зазвичай я розповідаю про музику, про стилі і напрямки, про якісь явища. А зараз я розповідаю здебільшого про своє недолуге життя. Починаю з дитинства і закінчую зрілим віком. Свою розповідь я ілюструю різними музичними творами, які звучали у моєму житті і мали якесь значення. Розповім свою біографію, починаючи з восьми років. Над цим проектом я працював приблизно півдня. Упродовж всього життя цей досвід накопичувався, а для того, щоб його узагальнити мені було потрібно десь півдня.
Я сів за письмовий стіл і склав список пісень, з яких можна було б зробити «саундтрек» до моєї біографії. Якщо пам’ять не зраджує, життя пригадувати – що може бути простіше.
– В одному з інтерв’ю Ви сказали, що раділи б, якщо лідер групи «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук був би президентом України. А можете у світовій історії пригадати музикантів, які стали успішними політиками?
– Ні, з музикантами такого не було. Музиканти – це люди невербальні, вони себе зазвичай погано висловлюють словами. Деякі з них поети, але знову ж таки, наприклад лідер групи «Кіно» Віктор Цой був чудовим поетом, але у звичайному житті, у буденних розмовах він нічого особливо цікавого не казав. Були політичні діячі серед письменників, наприклад, президент Чехії Вацлав Гавел, та серед акторів, наприклад, президент США Рональд Рейган. А серед музикантів ніяких помітних політиків поки не було. Є музиканти-активісти, можна пригадати лідера групи U2 Боно, які мають дуже активну позицію щодо деяких питань, навіть виступають в ООН та беруть участь в акціях. Але вони беруть у них участь не як професійні політики, а як знаменитості, які мають якийсь меседж для людей.
– Кого Ви можете порекомендувати з українських виконавців? Хто Вас вразив останнім часом?
– Якщо говорити про тих, хто мені дуже сподобався останнім часом, то це мабуть тільки ДахаБраха – етномузичнотеатральний проект. І в них є таке відгалуження, яке називається Dakh Daughters. Ось ці музиканти, здебільшого жінки, мене дуже вразили останнім часом.
– Нещодавно в європейські чарти потрапив український проект Onuka. Вам сподобався?
– Так, є така дівчина. Гарно співає під електрону музику. Вона мені подобається, але ви мене спитали, що мене вразило. А саме вразила мене лише ДахаБраха і супутні проекти.
– Ми з Вами зараз в Одесі, де влітку кілька разів концерти різних музичних виконавців, які виступали в Росії чи в Криму, скасовували через протести громадськості. Ваше ставлення до цієї практики?
– Я знаю про існування цієї практики. Я знаю про існування сайту «Миротворець», куди вносять українських артистів, що негарно зарекомендували себе – брали участь в якихось російських справах. Мені це здається надмірним. Я вважаю, що артисти не настільки важливі і не настільки небезпечні люди, щоб їх забороняти і діяти проти них поліцейськими методами. Я вже багато разів говорив, що вважаю більш чесним давати артистам можливість робити те, що вони хочуть робити. А розбиратися із ними має публіка. Якщо публіка обурена тим, що артист виступав в Криму чи Кремлі, то нехай вона закидає його яйцями та помідорами. А якщо ні – то ні.
– Наскільки в Росії сьогодні музиканти соціально активними? Коли Борис Гребенщиков випустив свій поки останній альбом «Соль», Ви називали це міцним і цілісним. Мені він здався дуже гострим, якщо порівнювати з попередніми роботами цього виконавця. Наскільки ця гострота актуальна сьогодні в Росії серед музикантів?
– Я би не сказав, що це дуже актуально і не назвав би це тенденцією. Усі очікували, що через глибоку системну кризу у Росії, яка є і економічною, і моральною, і культурною, і соціальною, виникне сильна хвиля протесту. Цього, на превеликий жаль, не сталося. Є тільки окремі артисти – наприклад, Вася Обломов, Noize MC, Юрій Шевчук, деякі репери, зокрема відомий Oxxxymiron. Але це звісно крапля в морі, переважна більшість наших артистів займаються професійною роботою і зароблянням грошей.
– Нещодавно СБУ заборонила в’їзд до України нещодавньому опоненту Oxxxymiron реперу В’ячеславу Машнову. Чи Ви дивилися їхній реп-батл? Який стосунок рок-журналіста до сучасної реп-культури у Росії?
– Я ставлюся до неї спокійно, тому що з одного боку у реп-культурі є цікаві для мене речі, а з іншого боку, за великим рахунком це не моя музика. Я людина іншого покоління і мене ці ритмічні «речівки» слабо чіпляють, насамперед з музичної точки зору. До реп-батлів знову ж таки у мене неоднозначне, таке собі кисло-солодке ставлення. Поетична складова цих батлів, як це не дивно, доволі висока. І Oxxxymiron, і Гнойний (псевдонім В’ячеслава Машного – ред.), і інші, не говорячи вже про Дельфіна, насправді гарні поети. Вони багато цікавого вигадують, і дуже хитромудро у них це виходить. Ось це мені цікаво, мені це подобається. Але мені не подобається, що всі ці реп-батли зрештою зводяться до того, що треба образити і принизити опонента.
Мені було б цікавіше, якщо реп-батли проводили на вільні теми. Про що завгодно – про політику, про класичну літературу, про економіку. Це як на мене було б цікавіше, тому що їхні спроби одне одного образити, це доволі одноманітно.
– Ви зараз продовжуєте жити в Естонії? Чим займаєтеся там?
– Я і моя родина продовжуємо жити в Естонії. І нам це подобається. У мене є програма «Незнайка на Луне» на естонському телебаченні – вона не тільки про музику, загальнокультурного плану. Я також пишу там статті, готую радіопрограми, беру участь у конференціях. Доволі багато подорожую. Наприклад, цей проект я представляю у двох своїх улюблених українських містах, Одесі і Києві. А після одеського заходу я їду до Великої Британії, у Манчестер. Там буду презентувати книги «От денди и декабристов до гопников и хипстеров».
