Київ – 29 вересня у Киві вшановували жертв Бабиного Яру, де у роки нацистської окупації міста у 1941-1943 роках були розстріляні, за різними даними, від 70 до 150 тисяч осіб: євреїв, ромів, пацієнтів психіатричної лікарні, активістів ОУН і радянських військовополонених. По війні радянська влада робила все, щоб замовчати цю трагедію, піддавши її жертв забуттю. Нині ж на порядку денному питання, яким чином вшанувати пам’ять сотень тисяч жертв Бабиного Яру.
Традиційно, 29 вересня жертв Бабиного Яру вшановують очільники української держави та представники національних громад. Нинішній день не став винятком: президент Петро Порошенко з дружиною, представники Верховної Ради та уряду України, Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій і національних громад поклали квіти біля меморіальної плити та вшанували пам’ять загиблих.
У рамках вшанування жертв Бабиного Яру кілька сотень людей – представників єврейської громади, громадських активістів, молоді – пройшли «Дорогою скорботи», повторивши маршрут, яким 76 років тому, не здогадуючись, що на них чекає, йшли жертви трагедії.
Але ці щорічні церемонії не вирішують питання, як належним чином вшанувати пам’ять усіх жертв Бабиного Яру, вважають науковці, громадські активісти і меценати. Так, українські науковці радять не звужувати проблематику Бабиного Яру тільки Голокостом, а «вписати» її в загальну історію України.
Нам надзвичайно важливо представляти Голокост як інтегральну частину української історіїВолодимир В’ятрович
«Нам надзвичайно важливо представляти Голокост як інтегральну частину української історії. Якщо меморизація Бабиного Яру буде зводитись виключно до історії жертв Голокосту, то таким чином ми будемо продовжувати, на жаль, популярну дотепер в українському суспільстві тезу про те, що Голокост не має стосунку до української історії», – наголосив голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у коментарі для Радіо Свобода.
Він закликав до дискусій усіх, кому болить пам’ять про Бабин Яр, і тих, хто має пропозиції щодо пошанування жертв тоталітарних режимів в Україні – від сталінського Голодомору до нацистського Голокосту.
Про необхідність обговорювати проблематику Бабиного Яру в такому контексті каже і генеральний директор міжнародного благодійного фонду «Меморіал Голокосту «Бабин Яр», колишній депутат Європарламенту Марек Сівець.
Ми повертаємось подумки до початків: Гітлер репресував євреїв, а по тому Сталін намагався замовчати пам’ять про цеМарек Сівець
«Ми повертаємось подумки до початків: Гітлер репресував євреїв, а по тому Сталін намагався замовчати пам’ять про це. Ми прагнемо відновити справедливість і вшанувати жертв тоталітарних режимів. Нагадую: по війні у Радянському Союзі замовчували трагедію Голокосту, забороняли людям пам’ятати про це», – зазначив Сівець на презентації проекту Лапідарію у заповіднику «Бабин Яр» (27 вересня).
У свою чергу дослідник історії Голокосту, експерт музею історії Києва Віталій Нахманович зауважує: за дискусіями і церемоніями вшанування жертв Бабиного Яру часто забувають про те, в якому стані перебуває колишня братська могила. Досі парк у межах меморіального заповідника «Бабин Яр» люди використовують для прогулянок та відпочинку. А десятки меморіальних знаків не об’єднані спільною ідеєю, каже експерт.
Цієї проблеми можновладці взагалі не бачилиВіталій Нахманович
«Що бачить пересічна людина, яка потрапляє у цей простір? Насамперед вона бачить абсолютно занедбану невпорядковану територію, де то тут, то там виникають якісь пам’ятники. Вони ніяк між собою не пов’язані. Людина звичайна цього зрозуміти не може. І проблема у тому, що вже понад 25 років цієї проблеми можновладці взагалі не бачили», – зазначив Нахманович під час презентації 28 вересня альбому «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії» у Києві.
Наразі науковці не мають відповіді на запитання, що робити. Але вони впевнені: для усвідомлення трагедії Бабиного Яру необхідно вивчити і зрозуміти історію Другої світової війни, а також – те, що без знань про репресії, скоєні тоталітарними режимами у двадцятому столітті, неможливо зрозуміти причини сучасних геноцидів. І хоч історію повернути назад неможливо – розповідати про неї треба правду.
