«Він кардинально змінив погляди» – Познер про засновника Playboy Г’ю Гефнера

Єлизавета Маєтна

Видавець, інтелектуал, бунтар, «пророк гедонізму», сибарит, справжня «зірка» американської поп-культури, символом якої став його журнал Playboy. 91-річний Г’ю Гефнер помер у власному маєтку в Лос-Анджелесі в оточенні своєї родини, «від природних причин». «Життя занадто коротке, щоб жити чужою мрією» – девіз, з яким він жив завжди.

У його сторінки в «Інстаграмі» було 556 тисяч підписників. На його останній публічній фотографії, опублікованій ним самим у червні цього року, Гефнер на День батька грає в нарди з синами Марстоном і Купером.

​
«Я ніколи не вважав Playboy журналом про секс. Для мене він завжди був виданням про спосіб життя, в якому секс є лише однією зі складових. І взагалі секс – здоровіший, коли його не приховують і не ховають, навіщо отуплювати суспільство?» – говорив Гефнер в багатьох інтерв'ю.

У знаменитого видавця було три офіційні шлюби і четверо дітей. Востаннє він одружився у 2012 році на Miss Playboy-2009 Крістал Гарріс, молодшою від нього на 60 років. Як повідомляється на сайті його компанії Playboy Enterprises, його статки оцінюються в 43 мільйони доларів.

У СРСР гефнерівський Playboy не можна було дістати, його екземпляри везли з собою тільки дипломати, у інших їх просто вилучали під час огляду. Playboy на слуху був у всіх, щоправда, в негативному сенсі. Його висміювали в сатиричному журналі «Крокодил», він згадувався у відомій книзі радянського пропагандиста Миколи Яковлєва «ЦРУ проти СРСР». У виданні «Ідеологічна боротьба і сучасна культура» в 1971 році писали, що зразковим героєм журналу є «індивідуаліст».

Гросмейстер Гаррі Каспаров був одним з перших радянських громадян, хто під час перебудови дав інтерв'ю Playboy. На це довелося навіть реагувати тодішньому офіційному представнику МЗС Геннадію Герасимову. «Журнал Playboy досить часто почав звертатися до радянських авторів», – не розгубився Герасимов.

Разом із фотографіями оголених красивих дівчат у журналі друкували серйозні інтерв'ю з Фіделем Кастро, Джоном Ленноном, Мартіном Лютером Кінгом, Річардом Ніксоном, Біллом Клінтоном, Діком Чейні та іншими. У ньому з'являлися розповіді знаменитих письменників, серед яких були Володимир Набоков, Курт Воннегут, Ернест Гемінгвей, Ян Флемінг, Станіслав Лем, Стівен Кінг, Габріель Гарсіа Маркес, Джек Керуак. На піку популярності, в 1970-х роках, друковані тиражі журналу сягали 7 мільйонів примірників, зараз тираж – близько 800 тисяч.

Красиві жінки мріяли опинитися на обкладинці Playboy. Памела Андерсон була там рекордні 14 разів. Але були й ті, хто відмовляв всемогутньому медіа-магнату. Наприклад, Скарлетт Йоганссон, яка вважається «гарячою штучкою», не стала зніматися для Playboy оголеною.

Артемій Троїцький був першим головним редактором російського журналу «Плейбой» наприкінці 1990-х років. Він вважає, що Г’ю Гефнер зробив дуже багато для свободи слова і особливо для свободи зображень у цивілізованому світі:

Артемій Троїцький

– Фактично Гефнер зробив одну дуже важливу річ, яка, мабуть, досі не встигла зістаритися. А саме – з'єднав два поняття, які до того були абсолютно різного поля ягодами. Одне поняття – це секс і друге поняття – це успіх. Тобто, секс завжди вважався в американському суспільстві гріхом. Це гріх, це недобре, це ганебно, це треба всіляко приховувати. Г’ю Гефнер перший висунув теорію про те, що секс – це насправді кльово, що це модно, що якщо у тебе немає сексу, то ти якийсь дивний просто «тип», і навряд чи ти успішний чоловік, якщо ти не успішний в цьому. Ось що Г’ю Гефнер зробив, і, на мій погляд, це історична заслуга. Це дійсно було важливо. У Росії «Плейбой» з'явився вже значно пізніше. У 90-х роках ХХ століття, в самому кінці, було вже більш-менш зрозуміло, що таке секс, журнал «Плейбой» уже знали в країні. Тож нам не довелося відкривати якісь азбучні істини, але у російського «Плейбоя» теж була цікава доля.

Тому що, з одного боку, журнал цей жадали народні маси, оскільки він був сексуальним, еротичним, а маси навіть, напевно, хотіли, щоб він був і зовсім порнографічним, тому що ще не все по своїх місцях розставлено. А начальство, з іншого боку, дуже боялося журналу «Плейбой», оскільки це був такий справжній символ американського імперіалізму. Тому доводилося досить вправно лавірувати між настроями публіки і настроями Держкомвидаву та народних установ. Тож перші рік-півтора існування «Плейбоя» в Росії проходили в суцільних скандалах і судових розглядах. І я, треба сказати, в цьому дуже активно і з великим задоволенням брав участь.

– Playboy середини минулого століття, та й значно пізніше, вважався журналом для інтелектуалів, у ньому виходили й серйозні інтерв'ю, і розслідування, і політичні тексти. Серед знаменитих інтерв'ю була бесіда з Джиммі Картером, тоді ще кандидатом у президенти США, нещодавно всі згадували інтерв'ю з Дональдом Трампом, яке він дав кілька років тому...

– У 1950-1960-х роках Playboy був в авангарді всієї американської друкованої індустрії, оскільки він був не тільки ліберальним, розважальним, еротичним і так далі, але це був ще й журнал інтелектуальний. Там дійсно друкувалися інтерв'ю з цікавими людьми, причому інтерв'ю дуже розлогі, поглиблені. З журналом співпрацювала велика кількість знаменитих письменників, і взагалі кого там тільки не було з сучасних авторів. І мені якраз дуже подобався саме той Playboy, його інтелектуальна, гуманітарна частина.

Тому я цілком щиро робив журнал таким, яким я його хотів бачити. Сексу там було поменше – не тому, що це було бажане для начальства, а тому що насправді я вважав, що секс займає в житті чоловіка певне місце, дуже важливе й серйозне, але не все, і робити весь журнал тільки про секс мені здавалося однобоко й нудно. З нами теж співпрацювали найрізноманітніші російські письменники й поети. Я думаю, що російський «Плейбой» був одним з небагатьох, якщо не єдиним «Плейбоєм» у світі, де друкувалася поезія. Андрій Вознесенський для нас писав. Але потім, на жаль, інтелектуальний струмінь у «Плейбої» вичерпався. Починаючи від 1980-х років там було набагато менше глибоких інтерв'ю і цікавої прози.

– Те, що світові письменники співпрацювали з Playboy, це була заслуга самого Г'ю Гефнера, його ідея?

– Знамениті автори погоджувалися співпрацювати з «Плейбоєм» з тієї простої причини, що це був журнал, по-перше, дуже якісний, по-друге, унікальний, по-третє, ще й привабливий для письменників-чоловіків, тому що мав справу з красивими дівчатами. Тобто було дуже багато спокус, щоб друкуватися в «Плейбої». До того ж, журнал надзвичайно популярний, і я думаю, що і гонорари теж були непогані. У будь-якому разі, у нас, у російському «Плейбої», деякі наші автори отримували за одну розповідь більше грошей, ніж вони отримували у вигляді авансу за книгу.

​– Як думаєте, чи зміниться журнал після смерті Гефнера?

– Справа в тім, що сам Г’ю Гефнер хотів трансформувати журнал, але він недостатньо радикально взявся за справу, тому акції «Плейбоя» всі останні роки і навіть десятиліття падали. Я думаю, що пік успішності «Плейбоя» припав на 1970-ті роки.

Зараз його син, Купер Гефнер, буде намагатися, я думаю, якимось чином журнал трансформувати. Що з цього вийде, сказати складно. Але очевидно, що в своєму теперішньому вигляді Playboy є ... не те щоб жалюгідним видовищем, але, будь-якому разі, це сліди колишньої розкоші.

– Ви зустрічалися з Гефнером особисто? Спілкувалися з ним?

– Я з ним спілкувався один раз, дуже недовго, це було на прийомі в Лос-Анджелесі. Ми з ним привіталися, поговорили, все було дуже мило. Це було в його маєтку, він був у шовковому халаті (Гефнер був знаменитий своїми вечірками, на яких часто зустрічав своїх гостей у шовковому халаті – ред.), що, треба сказати, на мене особисто справило не найкраще враження. По-моєму, це все-таки дещо вульгарно –зустрічати гостей у халаті. Хоча, з іншого боку, це була частина його іміджу.

Журналіст Володимир Познер не тільки зустрічався з Г’ю Гефнером, а й знімав про нього великий фільм-інтерв’ю:

​

– Мені в житті досить часто щастило, але, мабуть, ось ця зустріч з Гефнером, коли він погодився дати інтерв'ю, це був момент особливого успіху. Г’ю Гефнер був, звичайно, видатною і унікальною людиною. Він мені дуже багато розповідав, звідки він, як і чому він вийшов саме таким, яким вийшов. Гефнер розповідав мені про те, що його батьки були пуританами, в їхньому будинку вважалося, що цілуватися – це спосіб передавати мікроби. Не треба було демонструвати почуттів, особливо не торкатися фізично один одного. І ось із цієї стерильної обстановки виник цей чоловік, який, по суті, почав сексуальну революцію.

У той час, коли він починав, в Америці було багато заборон. Там була справжня цензура. Наприклад, не можна було показувати в кіно подружню пару, щоб вони були в одному ліжку. І там було безліч таких речей. Декольте не могло бути нижчим від певного рівня, взагалі було дуже багато абсолютно пуританських і лицемірних заборон. Він це підірвав. Це той самий випадок, коли і один у полі воїн. Звичайно, його відразу ж зненавиділи найбільш консервативні, релігійні, правих поглядів люди. Також потім його ненавиділи феміністки, тому що, з їхньої точки зору, він експлуатував жіночі принади, що було неправильно. Він на це не звертав уваги і незвичайно успішно зумів розвинути свою справу. Він не соромився говорити, що за своє життя, напевно, був близьким з тисячею жінок, якщо не більше, і вважав, що все це абсолютно нормально, що фізичне бажання одне одного – це нормальна річ і соромитися цього не треба. Це не виключає любові, зрозуміло, але не завжди це любов. Це нормальне прагнення двох дорослих людей володіти одне одним. Загалом я вважаю, що він просто кардинальним чином змінив погляди на багато речей, і завдяки йому жінки отримали набагато більше свободи, ніж у них було. Я вже не кажу про те, що стали дозволяти аборти, коли їх забороняли, і це теж значною мірою результат його діяльності.

Що б далі не було з його журналом, уже не буде Гефнера. Буде його син, будуть ще якісь люди, але відхід Гефнера – це все одно як відхід Стіва Джобса, засновника Apple. І його відхід, звичайно, без сумніву відіб'ється на журналі. Тому що це була дивовижно унікальна людина з неймовірним розумом, гострим і парадоксальним. Таких людей мало.

​

Свою останню колонку в Playboy Г’ю Гефнер написав восени минулого року, в розпал президентської кампанії У США. Вона була, звичайно ж, на політичну тему: «Нещодавні опитування показують, що понад 60 відсотків американців вважають гомосексуальні і лесбійські стосунки, секс між неодруженими людьми і народження дітей поза шлюбом «морально прийнятними». Майже 90 відсотків так само думають і про контрацепцію. Це не дивно. Ми перемогли в сексуальній революції, просто республіканцям знадобилося 50 років, щоб визнати свою поразку. Тепер для них настав час вийти із наших спалень і закрити за собою двері назавжди».

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода