«Будь-яке інакомислення в Криму обертається санкціями» – Фіона Фрейзер

25 вересня 2017 року в Женеві оприлюднили тематичну доповідь Управління Верховного комісара ООН з прав людини. У документі йдеться про порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі. У доповіді зібрана інформація за період із лютого 2014 до вересня 2017 року. Про зміст документа в ефірі Радіо Крим.Реалії говоримо з головою Моніторингової місії ООН із прав людини в Україні Фіоною Фрейзер і фахівцем з прав людини, членом місії Віталієм Хильком.

‒ У грудні 2016 року Генеральна асамблея ООН ухвалила підготовлену Україною резолюцію щодо прав людини в анексованому Росією Криму. У тексті документа Росія визнається державою-окупантом, а Крим і Севастополь ‒ тимчасово окупованими територіями. Цей факт якось змінив підхід або можливості правозахисників досліджувати ситуацію у Криму?

Фрейзер: Резолюція Генеральної асамблеї ООН №71/205 змінила для нас те, з якої точки зору і як ми аналізуємо ситуацію в Криму. Тепер, на додаток до міжнародного законодавства з прав людини, ми також застосовуємо положення міжнародного гуманітарного права. Це має надавати подвійний захист громадянам, які проживають у Криму.

‒ Як має на практиці виглядати цей подвійний захист?

Фрейзер: Це означає, що в Російської Федерації є додаткові зобов'язання, які випливають з положень міжнародного гуманітарного права. У той же час Україна зберігає свої зобов'язання перед громадянами в Криму, виходячи вже з положень міжнародного законодавства з прав людини.

‒ У Моніторингової місії ООН з прав людини є офіси в Луганську й Донецьку ‒ це міста, які сьогодні контролюються угрупованнями так званих «ДНР» і «ЛНР». Але офісу немає в окупованому Криму. З чим це пов'язано? І як у такій ситуації вам вдається збирати інформацію для ваших доповідей?

​Фрейзер: На жаль, у нас дійсно немає офісу в Криму, хоча спочатку такий план був. Сьогодні ми ведемо переговори й консультації про це з урядом України, також закликаємо Російську Федерацію вжити заходів, щоб місія отримала доступ до Криму.

Але ми все одно продовжуємо моніторити ситуацію, в першу чергу, безпосередньо спілкуючись із людьми, які їздять до Криму й живуть там. Ми також регулярно виїжджаємо на адміністративний кордон (із Кримом ‒ ред.).

​‒ Віталію, про які конкретно порушення йдеться у вашій доповіді?

Хилько: Спектр порушень прав людини й порушень міжнародного гуманітарного права (в Криму ‒ ред.) вражає. Він охоплює як порушення права на життя, особисту недоторканність і свободу, так і порушення соціально-економічних прав. Це насадження громадянства Російської Федерації, порушення прав осіб, які утримуються під вартою, умови утримання під вартою, порушення права на отримання безкоштовних медичних послуг, примус вступати до лав Збройних сил Російської Федерації тощо.

Ми говоримо також про порушення норм міжнародного гуманітарного права, де в нас виникає окрема категорія, яка не покривається або покривається частково нормами прав людини. Це так звані «особи, які перебувають під захистом» ‒ кожна особа, яка проживала на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя на момент окупації, незалежно від того, чи була ця особа там зареєстрована й чи довго там проживала.

‒ Тобто гуманітарне право стосується кожного жителя Криму на момент лютого 2014 року?

Хилько: Те, що сталося 18 березня 2014 року, розділило населення АР Крим і Севастополя на три категорії осіб залежно від громадянства.

Перша категорія ‒ це особи, які автоматично вважаються громадянами Російської Федерації, якщо на той момент вони постійно проживали на території півострова.

Друга категорія ‒ це ті, хто проживав там, але не мав офіційної реєстрації. Таких людей, за нашими відомостями, приблизно 100 тисяч осіб. Це одна з найбільш вразливих категорій, такі люди позбавлені більшості прав. Окрім того, до них застосовуються норми законів Російської Федерації, які застосовуються до іноземців. Ми регулярно спостерігаємо випадки, коли їх піддавали депортації ‒ це одне з найбільших і тяжких порушень, які ми фіксуємо.

Третя категорія ‒ це особи, які займали посади, пов'язані з державною службою, залишилися там працювати, тому були змушені відмовитися від громадянства України.

Також ми можемо говорити про порушення прав осіб, які утримуються під вартою, які на момент 2014 року перебували в місцях позбавлення волі або під вартою у слідчому ізоляторі на території АР Крим. В один момент вони були переміщені на територію Російської Федерації.

‒ Тобто люди, які або відбували покарання, винесене українським судом, або які очікували суду, опинилися в іншій країні?

Хилько: Так, ми фіксуємо випадки, коли цих людей переміщують до Тамбова, Володимира, Нижнього Новгорода без їхньої згоди. Багато з них говорили, що їх змушували приймати російське громадянство, що вони піддавалися постійним приниженням. Багато з тих, хто відмовлявся приймати громадянство, піддавалися ще гіршому ставленню.

Поки наша місія зафіксувала лише один випадок, коли особи були офіційно передані Російською Федерацією Україні. Таких людей 12: 11 чоловіків і одна жінка. Це сталося 17 березня 2017 року. Цих людей вирізняє, в першу чергу, те, що жоден із них не мав реєстрації на території АР Крим станом на 2014 рік. Також жоден із них не прийняв російське громадянство. Вони написали тисячі скарг із вимогою передати їх, і ось, нарешті, це сталося за участі омбудсменів як Російської Федерації, так і України.

​‒ Фіоно, наскільки серйозною є ситуація з релігійними переслідуваннями та свободою слова в Криму?

Фрейзер: Ми бачимо, як закони або судові рішення, які ухвалюються безпосередньо в Російській Федерації, потім мають негативний вплив на ситуацію в Криму. Наприклад, нещодавно Верховний суд Російської Федерації визнав незаконною діяльність та існування релігійної організації «Свідки Єгови», і це рішення автоматично поширилося на територію Криму. В результаті, 22 осередки «Свідків Єгови» втратили свою реєстрацію, хоча раніше вони працювали в Криму.

Важливий момент ‒ це те, що будь-яке інакомислення або незгода в Криму обертається санкціями або іншими негативними наслідками. І це, природно, вже впливає на можливість реалізовувати права й свободи.

‒ Чи є в звіті інформація про обшуки й тиск на представників Української православної церкви Київського патріархату в Криму? І до якої категорії вона належить?

Хилько: Всі гоніння й санкції, яким піддаються представники УПЦ та інших конфесій, які є на півострові, ми розглядаємо саме з точки зору порушення права на свободу віросповідання й релігійних поглядів.

‒ Чи правильно, що призов до армії Російської Федерації для кримчан ‒ це незаконна дія з точки зору міжнародного гуманітарного права?

Хилько: Абсолютно. Є Гаазькі конвенції, які це чітко регламентують. Формально, держава-окупант не має права примусово призвати до лав своєї армії «осіб, які перебувають під захистом». 2017 рік був незвичайним у цьому плані. Це перший рік, коли жителів Криму відправляли для служби в Збройних силах Російської Федерації за межі півострова. І ми, безумовно, кваліфікуємо це як порушення.

‒ А якщо людина погоджується служити в російській армії?

Хилько: Це питання дискусійне. Юридичні механізми дають відповідь на це питання: чи можуть особи, які проживають на окупованій території, давати свою згоду або змінювати свій статус і наскільки це буде відображенням їхньго реального волевиявлення.

‒ Чи можна відмовитися від призову?

Хилько: Ми знаємо про випадки, коли особи, які виявили бажання служити, були попереджені про кримінальну відповідальність. Тому сміливо можна говорити, що для більшості іншого виходу просто немає.

‒ Окреме, але дуже важливе питання ‒ про підтримку зв'язків між жителями Криму й материкової частини України. З 2014-го року між півостровом та Херсонською областю діє адміністративний кордон. Як ви можете оцінити можливість для кримчан пересуватися через ці пункти пропуску?

Хилько: Адміністративний кордон, який фактично проходить на території Херсонської області, розділив не тільки території. Він розділив родини, долі людей. За нашими спостереженнями, приблизно в 95 відсотках випадків основна мета перетину адміністративного кордону пов'язана саме з сімейними причинами.

Зараз багато хто з тих, хто не має громадянства Російської Федерації й потрапляють у поле зору правоохоронних органів, ризикують бути примусово депортованими. Такі люди, окрім судового штрафу, також отримують заборону на в'їзд на територію Російської Федерації, який прикордонники Російської Федерації розцінюють як заборону на в'їзд на територію півострова. З цією забороною вони отримують «чорний штамп» на сторінку свого паспорта громадянина України ‒ на п'ять років. Це порушення права на вільне пересування, і воно може спричинити порушення й інших прав.

Найчастіша скарга, яку ми чули поруч із адміністративним кордоном, ‒ це скарга на постанову Кабінету міністрів №1035. Зокрема, вона забороняє ввезення й вивезення особистих речей. Влітку цього року за позовом одного з кримчан ця постанова була скасована, але це не означає, що вона припинила застосовуватися на практиці.

‒ Які ваші висновки: за три роки російської окупації Криму ситуація з правами людини там покращилася, погіршилася чи стала стабільною?

Фрейзер: У доповіді ми пишемо, що зафіксували істотне погіршення ситуації з правами людини з початку окупації. Ми бачимо, що не відбувається забезпечення правосуддя для жертв, а порушники не притягуються до відповідальності.

(Над текстовою версією матеріалу працювала Катерина Коваленко)

Оригінал публікації ‒ на сайті проекту «Крим.Реалії»