У підмосковному Фрязино помер Станіслав Петров – людина, яка врятувала світ від ядерної війни між Сполученими Штатами і СРСР в 1983 році. Перші повідомлення про його смерть з’явилися 14 вересня у німецькій газеті WAZ з посиланням на німецького блогера, давнього знайомого Станіслава Петрова. В інтерв’ю для спецпроекту «Настоящее время» син Петрова Дмитро підтвердив, що колишній офіцер-ракетник помер у травні цього року.
Батько помер 19 травня. Він хворів, переніс операцію, почалися ускладнення. Він багато курив
«Батько помер 19 травня. Він хворів, переніс операцію, почалися ускладнення. Коли роблять операцію в такому віці, можливі якісь наслідки. Більше згубило, що він багато курив», – розповів його син.
Дмитро Петров підкреслив, що не хотів робити смерть батька публічною і повідомив тільки родичам.
«Це звичайна смерть людини, тому я нікому не говорив, тільки родичам. Хто запитував – я відповідав. А так, щоб казати всюди: «В мене батько помер» – це, вибачте, несерйозно. Тим більше, що він був більш за все дорогим для рідних і близьких. Спеціально я ні до кого не звертався. Я сам не нав’язуюся, мені допомога ні від кого не потрібна», – пояснив він.
В ніч на 26 вересня 1983 року Станіслав Петров чергував на командному пункті системи попередження про ракетний напад. Ця система була відносно новою – її поставили на бойове чергування в грудні 1982 року.
Приблизно опівночі комп’ютер повідомив, що «США запустили балістичну ракету по СРСР». Петров був зобов’язаний повідомити про ядерний удар керівництво і отримати санкцію на запуск у відповідь.
«Вони розробляли цілий комплекс заходів на випадок ймовірного нападу, а ця ситуація виявилася вкрай нестандартною. І він не розгубився», – розповів син ракетника.
Замість того, щоб повідомити керівництву, Петров засумнівався в достовірності інформації системи. Його інструктували, що при справжній атаці по СРСР випустять більше ракет, і з різних баз. У його випадку «ракета» була одна. Рішення він повинен був прийняти дуже швидко – за 15 хвилин.
«Він зміг прийняти за дуже короткий термін правильне рішення в нестандартній ситуації. З роботи він тоді виснажений прийшов, тому що був там три дні, з’ясовували. Три доби без сну, прийшов додому весь не в собі. Дуже втомлений. Потім він ще добу чи дві відсипався», – згадує його син.
Пізніше з’ясувалося, що комп’ютер прийняв за запуск ракети світло сонячних променів, що відбивалися від хмар, і висновок про збій системи був правильним.
Петров згадував, що спочатку його хотіли заохотити і навіть обіцяли орден, але потім оголосили догану за незаповнений бойової журнал. У 1984 році Петров пішов у відставку і оселився у місті Фрязино.
Цей випадок дуже довго залишався засекреченим. Навіть сім’я Станіслава Петрова нічого про це не знала.
Батько про роботу ніколи нікому нічого не говорив
«Цю секретну інформацію, я вже не пам’ятаю рівня її секретності, він не мав права поширювати навіть рідним. Батько про роботу ніколи нікому нічого не говорив, не любив говорити про роботу. Там дуже складна специфіка, і пояснювати це дітям або дружині – навіщо? Я б тоді і не зрозумів, про що йде мова», – пояснив Дмитро Петров.
У 1993 році з’явилися перші публікації в газетах. І тільки через багато років Станіслав Петров погодився знятися в документальному фільмі під назвою «Людина, яка врятувала світ». «На зйомки його дуже довго вмовляли», – додає Дмитро.
У 2006 році в штаб-квартирі ООН Станіславу Петрову вручили статуетку з написом «Людині, яка запобігла ядерній війні». У 2013 році він став лауреатом Дрезденської премії, яку дають за запобігання збройним конфліктам.
Він не вважав цей вчинок героїчним, він просто грамотно зробив свою роботу
«Він не вважав цей вчинок героїчним, він просто грамотно зробив свою роботу. Мене, звичайно, [коли я про це дізнався] жах охопив від того, що могло статися. Яка ще може бути реакція, коли в той момент світ на волосині висів буквально?» – пояснює Дмитро, якому в 1983 році було 13 років.
Впродовж останніх років Станіслав Петров багато хворів, переніс операції на обидва ока. У листопаді 2016 року його госпіталізували – при цьому лягати в лікарню він довго відмовлявся.
Батько не любив лікарів, постійно всі хвороби вважав за краще лікувати самостійно. Ось він і затягнув
«Батько не любив лікарів, постійно всі хвороби вважав за краще лікувати самостійно. Ось він і затягнув, не хотів просто. Коли його виписали з лікарні, я його цілий місяць доглядав, він був взагалі не в собі. Потім він якось відновився. Він багато курив, мало рухався», – розповів Дмитро.
Син повідомив про смерть батька тільки військкомат – там обіцяли поставити пам’ятник на могилу. Міська влада досі не знає, що він помер, припускає він, і сам в адміністрацію дзвонити не планує.
«У місті Фрязино це мало кого цікавить. Ну, зробив і зробив, знаєте, як люди до цього ставляться? «Зробив, і грець з ним», – пояснив він, – Хтось поважає, комусь байдуже. Деякі вважають, що він взагалі не заслужив ніяких нагород».
Оригінал статті на англомовному сайті RFE/RL
