Олег Сенцов знає про всі події, які відбуваються навколо нього – режисер фільму «Процес»

Ренат Давлетгільдєєв

У рамках кінофестивалю «Артдокфест» в Ризі показали документальний фільм «Процес» – про переслідування засудженого в Росії за звинуваченнями в тероризмі українського режисера Олега Сенцова. Фільм зняв його друг, документаліст Аскольд Куров.

– Олег – мій знайомий, ми з ним познайомилися за три роки до його арешту, ми спілкувалися тільки про кіно, і тому, коли сталися ці події на Майдані, Олег поїхав туди, і коли його заарештували після кримських подій, звичайно, це було таким шоком. І потім привезли в Москву, і на перші судові засідання я ходив просто для того, щоб підтримати, потім зрозумів, що в цій ситуації я нічим абсолютно не можу йому допомогти, єдине, що можна зробити – це розповісти про те, що сталося.

Я себе абсолютно з ним асоціював, тому що до якогось моменту я теж вважав, що просто кожен повинен займатися своєю справою. А ситуація з Олегом показала, що це не так. І Олег цей вибір зробив. І я його добре розумію, звичайно, мені дуже легко себе з ним асоціювати, я думаю, що, напевно, зробив би так само і, напевно, цілком міг би опинитися в його становищі.

– Ви бачили теоретично навіть себе там, за ґратами, всередині цієї клітки?

– Коли в такій ситуації опиняється твій друг, людина, яку ти особисто знаєш, звичайно, ти можеш себе уявити на його місці.

– Знімаючи цей фільм, Ви розуміли, що в Росії після прем'єри минуло 7 місяців, і не було жодного показу взагалі?

– Не було жодного показу і не було жодної згадки ні в яких федеральних ЗМІ. Як мені сказав знайомий, який там працює, було просто таке негласне розпорядження ніяк не згадувати, хоча прем'єра була в Берліні на фестивалі «Берлінале», і участь в цьому фестивалі для російського кіно – подія, зазвичай про це говорять. А тут просто вирішили мовчати, і поки жоден фестиваль не наважився цей фільм включити до програми, хоча для нього не потрібно ніякого прокатного посвідчення, тому що фактично це – іноземний фільм, він знятий у виробництві Естонія-Польща-Чехія.

– Знімаючи цей фільм, працюючи над ним, Ви розуміли, що та політична ситуація, яка зараз в Росії, загострення цього політичного протистояння не дозволить цій роботі, швидше за все, дійти до російського глядача ніколи?

– Ну, як ніколи? Є інтернет, YouTube. Я думаю, що через якийсь час ми зможемо все-таки цей фільм викласти в інтернет для того, щоб всі, хто цікавиться цією справою, у кого є питання, могли б цей фільм подивитися. Так ми зробили з фільмом «Діти 404», ми з самого початку знали, що цей фільм в день світової прем'єри викладемо в російський YouTube.

– Взагалі ця напруга все посилюється і посилюється останнім часом, на Ваш погляд, вона дозволяє працювати документалістові, який по суті своєї професії повинен незручні теми розкривати і зачіпати? Це вичавлювання художника – це перекриття повітря чи спроба змусити людей не знімати на незручні теми? Залишається простір для творчості?

– Технічно, звичайно, неможливо обмежити і заборонити, тому що зараз технології такі, що тобі не потрібні мільйонні бюджети для того, щоб зняти кіно. Ти можеш купити недорогу камеру з задовільною якістю, сам зняти і змонтувати цей фільм або разом з однодумцями. Але тут знову питання тієї небезпеки, яка все зростає, і знову питання твого вибору – боїшся ти чи ні. Тому що ми зараз бачимо на прикладі справи Кирила Серебренникова, що часто люди, які досить далеко від політики перебувають, все одно потрапляють під роздачу саме з цих причин, в Росії дійсно стає жити все небезпечніше.

– А вихід? Їхати чи залишатися і намагатися щось робити в країні?

– Ну, кожен сам відповідає на це запитання, у кожного свій вихід. Я поки не збираюся нікуди виїжджати, я залишився, мені цікаво і важливо знімати в Росії і на ці теми, які мене найбільше хвилюють зараз там.

– Розкажіть про долю картини поза російським прокатом.

– Поза російським прокатом фільм досить успішний на фестивалях, у нас відбулися прем'єри в Німеччині, в Англії, в Польщі, в Італії і так далі. У нас був прокат фільму в Україні досить широкий, і нещодавно на день народження Олега також у багатьох містах фільм був показаний на різних майданчиках. Але попереду ще багато фестивалів. Тож у фільму досить успішна доля.

– Ви підтримуєте стосунки з тими людьми, які проживали цей процес разом – з сім'єю Олега, з близькими? Ви спілкуєтесь?

– Ми періодично спілкуємось, обмінюємося новинами, я спілкуюся з двоюрідною сестрою Олега Наталею і з його адвокатом Дмитром Дінзе. З Олегом, на жаль, у мене зв'язок тільки через них, іноді обмінюємося інформацією, він знає про всі події, які відбуваються навколо нього і навколо фільму, він знав про прем'єру за кілька днів до цього.

– Як вони переживали всю цю справу? Вони уявляють собі повернення Олега раніше, ніж через 20 років, на які засудили його в Росії, чи думають вони про це, чи чекають на нього зараз?

– Треба сказати, що я був дуже приємно здивований, коли зустрів близьких Олега, вони дуже сильні люди. Його мама – вона проста жінка, але чесна і сильна, і стає зрозуміло, дивлячись на неї, в кого Олег такий, має такий характер. Звичайно, всім їм хочеться вірити, що все це закінчиться досить швидко, і як сам Олег сказав одного разу на судовому засіданні, цей режим ті 20 років, які йому призначили, просто не протримається. Я теж вірю, що все це закінчиться набагато раніше.

– Але Ви пов'язуєте це, як і Олег, зі зміною режиму? Це надія на те, що зміниться політична ситуація в Росії, чи все-таки навіть за нинішньої влади можливо? Я не знаю, хто повинен ухвалити це рішення, я не розумію, хто ухвалював рішення про те, щоб так жорстоко розправлятися з людиною. Якщо не зміниться влада, якщо нічого не зміниться, ніяких політичних змін, він вийде?

– Я думаю, що якщо владі стане невигідно його тримати або вигідно його випустити за якихось обставин, як це сталося з Ходорковським або Pussy Riot перед сочинською Олімпіадою, то, звичайно, вони його можуть випустити, обміняти на когось і так далі.

– Сьогодні Олег – він більше режисер чи він більше політичний діяч?

– Він зовсім не політичний діяч, не активіст, більше режисер. Я знаю, що там, в тюрмі, вірніше, в колонії, де він зараз перебуває в Якутську, він вже закінчив п'ять сценаріїв для нових фільмів, написав дві повісті, продовжує працювати саме як режисер.

Оригінал матеріалу — на сайті спецпроекту «Настоящее время»