Герой цієї історії – шанована в українській громаді Г’юстона людина. Талановитий художник, іконописець, скульптор і будівничий Нестор Топчій народився і виріс у США, але все життя відчував і розвивав зв’язок із українською культурою.
Раніше цього року «Голосу Америки» вже писав про проект пана Топчія, який здобув почесне перше місце в національному конкурсі зі вторинного використання (National Reuse Contest) у США. Чоловік створив ставок на власній землі з допомогою уламків уживаного бетону і переміг в одній із двох категорій – «Реконструкція та будівництво». За це досягнення митець навіть отримав відзнаку від мера Г’юстона Сильвестра Тернера, який проголосив 11 квітня 2017 року в місті Днем Нестора Топчія.
Проте навіть більше чоловік відомий у Г’юстоні своїм амбітним проектом HIVE («Вулик»), ціллю якого є створити доступне житло і робочі місця для місцевої громади з допомогою контейнерів для перевезення. На фоні найпотужнішого урагану в штаті Техас за більш ніж 50 років, який знищив близько ста тисяч будинків, майже половину з яких припадає на Г’юстон, задум Нестора Топчія набуває особливої актуальності.
Крім того, прагнення чоловіка жити в гармонії з навколишнім середовищем і берегти природні ресурси також спонукає його говорити про наслідки стихійного лиха в контексті екології, ділитися своїми роздумами щодо того, як можна уникнути подібної катастрофи в майбутньому.
Ексклюзивне інтерв’ю «Голосу Америки» з Нестором Топчієм входить до серії «Українці – історії успіху».
Як народилася ідея «Вулика»
44 будівлі, кожна з яких складається з 11-ти вантажних контейнерів висотою 3 або 4 поверхи, де перший рівень використано в комерційних цілях, а наступні – для проживання, оточують внутрішню структуру, зроблену у вигляді півкулі, де ще 148 квартир, доступних, серед іншого, для людей, які пересуваються на інвалідних візках – саме таким є бачення гігантського «Вулика», з якого починався проект.
«Вулик» мав би стати центром підприємництва та культурного життя. У його просторах знайдуть місце офіси, студії, магазини, ресторани, заклади відпочинку. Крім того, проект, побудований на основі вторинного використання вантажних контейнерів, пропонуватиме доступне житло.
Ідея створення «Вулика» виникла в Нестора Топчія, коли він побачив ряди вантажних контейнерів, складених один на одного, у судноплавному каналі Г’юстона. Він був вражений їхньою практичністю і строгою красою, і цей образ нагадав йому українську писанку:
«Мене привабив дизайн контейнерів, з’єднаних між собою, наче жаб’ячі яйця або половинки писанок зі зрізаною верхівкою. І кольори маленьких сходинок, як геометрія писанки, сходять угору і творять форму, а вода в центрі відбивала б другу половину писанки».
Писанка займає почесне місце в житті та творчості художника: він творить шедеври та передає традицію наступним поколінням українців, що проживають у діаспорі. Як говорив пан Топчій в одному з попередніх інтерв’ю «Голосу Америки»: «Писанка – це згусток культури. Саме яйце, без прикрас, є глибокою формою, відправною точкою, природним символом життя, яким ми його знаємо».
Нестор Топчій під час майстер-класу з писанкарства у Г'юстоні. Квітень 2017 року
І «Вулик» для пана Топчія на самому початку був мистецьким починанням: «Першим стимулом до створення «Вулика» було не очистити майданчик. Першим натхненням було створити щось, що абсолютно вражатиме і полонитиме серця».
Еволюція бачення
Те, що починалося як ідея великого будівельного проекту, з часом переросло в цілу філософію, водночас один гігантський «Вулик» перестав бути єдиною метою: фокус натомість змістився на створення окремих елементів, своєрідних прототипів, у різних місцях, завдання яких – показати теорію в дії.
«Я сприймаю «Вулик» як екологію, – пояснює пан Топчій. – Це ідея, що піддається адаптації і може бути підігнана під певне місце. Первинним наміром було створити цей гігантський «Вулик». Це було дуже амбіційно. Тепер ми починаємо дивитися на ідею з протилежного боку, що не менш цінне: маючи каталізатор, один маленький центральний вузол, ми можемо вплинути на розум та серця громадськості. Маленькі речі мають значення, вони здатні змінити цілу форму та напрямок світу. Можна створити менші елементи, що є частинами корпусу «Вулика», і все ще говорити про гігантський «Вулик»».
Пан Топчій переконаний, що важливо святкувати маленькі перемоги, творити елементи, які повноцінні самі по собі і водночас є елементами корпусу, цілої реальності.
Зараз один із аспектів «Вулика» реалізується у дворі художника в малому масштабі. Крім того, йде робота над окремим утворенням з 23 контейнерів серед лісу, де нема води чи електрики. За задумом пана Топчія, тут можна буде проводити весільні церемонії чи влаштовувати сімейний табір.
«Це сире місце, – говорить автор проекту. – Краса його в тому, що нема будівель. Це просто периметр контейнерів, що вливається в горизонтальність ландшафту і зустрічається з вертикальністю дерев. Дуже красиве місце».
Що потрібно для реалізації гігантського «Вулика»
Вартість реалізації проекту – близько 25 мільйонів доларів.
«Це не так багато, – зауважує пан Топчій, – якщо ідея взиватиме до самої суті чиїхось амбіцій. Цей проект такий, що надихає».
Митець не поспішає шукати фінансування, натомість зосереджуючись на створенні менших проектів:
«У нас є час зробити це. Ідея ставатиме автентичним проектом, який притягуватиме і вже притягує людей, що розділяють бачення того, чим він є. Він вимагатиме безлічі людей із різними талантами, але він здійсненний».
Перша зустріч ради директорів проекту HIVE у студії Нестора Топчія, побудованій ним самим з уживаних матеріалів. 2012 рік
У команді, що працює над розробкою концепції «Вулика», багато експертів із різних сфер – архітектури, ландшафту, розвитку, збору коштів, бізнесмени та фінансисти, що мають досвід роботи в масштабних проектах. Деякі люди роблять свій внесок і відходять, інші долучаються.
«Ми маємо великий і гарний план, – ділиться роздумами пан Топчій, – але до того, як його реалізуємо, буде ще багато інтерлюдій, з якими можна працювати й експериментувати, залучати людей».
Важливим завданням митець вважає роботу з молодим поколінням: «Мені 54, і я вже робив подібні речі все моє життя. Це мій обов’язок залучити шляхом освіти та наставництва дітей, які робитимуть такі речі, оскільки це багато праці. Вам доводиться носити багато води, якщо ви скульптор».
Чи може «Вулик» вирішити проблему з житлом у Г’юстоні після урагану «Гарві»?
Говорячи про ураган «Гарві», який приніс багато шкоди його місту та штату, пан Топчій намагається побачити можливість там, де мають місце втрати: «Це дуже цікаво, що ми іноді вважаємо нещасливими обставинами – як, наприклад, цей ураган. Якщо уявити, що цього б не сталося, і Г’юстон продовжував би зростати, збільшився б удвічі за розміром і став третім чи другим за величиною містом у США (гіпотетично), і тоді ураган би вдарив. Багато часу було б втрачено, стільки людей загинуло б. Зараз ми маємо шанс переоцінити всю ситуацію, і хоча неможливо повністю уникнути катастрофи, цілком реально пом’якшити її».
Чоловік наголошує на проблемі, характерній для Г’юстона та інших східних приморських міст – будівництво в заплавах, тобто місцях, де природою передбачений підйом рівня води: «Зараз усі говорять, як не можна будувати в заплавах, оскільки дуже багато людей втратили свої домівки. Повені продовжують траплятися у передмістях Г’юстона. Стара частина міста збудована на височині, тому навіть коли рівень води піднімається, вона не заходить у будинки. А навколишні райони розвинулися в заплавах, де природно мають траплятися повені. Можна уявити красиве місто, яке узяло б це до уваги».
Пан Топчій підкреслює, що замість того, щоб боротися з природою, людям потрібно співпрацювати з нею, і пояснює, що в цьому контексті «Вулик» є не об’єктом, а методологією, частиною вирішення проблеми:
«Я відчуваю, що модульна архітектура є дуже гарним підходом до будівництва. Контейнерна структура бере до уваги навколишнє середовище, застосовуючи старіші технології».
І продовжує, згадуючи будівлі, в яких жили козаки: «Ці будинки були в гармонії з природою. Ми ж використовуємо ресурси, і робимо це нескромно. Релігією стало споживацтво та корпоратизм. Не думаю, що тільки я шукаю простіше, те, яким можна керувати, більш комфортне життя. Мені здається, що люди мають імпульс – щоб речі залишалися простішими. Точніше, це навіть не імпульс – це демонстрація інтелекту, на противагу жадібності».
Художник говорить про необдумане планування будівництва у деяких містах США, яке є «типовим вираження американського культу індивідуальності, коли хтось хоче мати змогу робити те, що він хоче робити». Наприклад, у Г’юстоні немає поділу на зони, розповідає пан Топчій, у результаті чого будинок може бути розміщений по сусідству з бізнесом, хімічним заводом чи контейнером для сміття.
«Я був у багатьох місцях, які, незважаючи на високу густоту населення, є добре спланованими, – ділиться художник. – І за межами цих міст є огорожа або лінія, за якою – сільська місцевість. А є такі поселення, де ніби нечемна дитина розкидала свої іграшки по всій кімнаті, будинку і дворі. Чому не можна зібрати всі ці речі в одному акуратному місці? Це просто не найкраще вираження людських можливостей. Тож, можливо, стихійні лиха – це те, що потрібно, щоб розбудити людей і підштовхнути до роздумів: як ще ми можемо підійти до цієї проблеми?»
«Це майбутнє Г’юстона!»
На думку пана Топчія, ураган дає місту можливість переоцінити напрямок, у якому воно рухалося. І «Вулик» може стати частиною рішення: «Це менша інвестиція в ідею постійності, що важливо. Одна цікава річ щодо міста Г’юстона – це яким непостійним воно відчувається. Тут нема відчуття автентичності. Речі трапляються так швидко, і все руйнується. Це викликає тривогу. Нам потрібно адаптовувати архітектуру до мінливості. Як це зробити? Це цікаве питання, і ми є одним із голосів у цій дискусії».
Пан Топчій вірить, що на фоні того, що люди втратили своє житло, може зрости інтерес до проекту «Вулик», насамперед у тих, хто намагається берегти природні ресурси, проте чоловік розуміє, що прийняття ідеї суспільством потребує часу і зусиль:
«Нема однієї чарівної кнопки. Що потрібно – це по-новому навчати людей і бути чутливими до загальної картини».
За межами прагматизму
У проекті «Вулик» органічно поєднуються мистецтво й економіка, культура й екологія, творчість та прагматизм. І для його реалізації потрібні різні люди – художники і бухгалтери, архітектори та маркетологи. Крім того, що «Вулик» може послужити колективному добру, він є шляхом самореалізації його засновника:
«Я думаю, що найцікавіше у «Вулику» для мене – це таємниця, знання того, що в мене є набір умінь, які можна застосувати в певних умовах, але також задоволення від того, що вже роблю і рухаюся до невідомого».
Для митця цей проект є продовженням того, як він функціонує у всесвіті – виступає перед дітьми, навчає писанкарству, є наставником для інших художників, дає навчальні лекції, промови та консультації і, безумовно, творить власне мистецтво. Цими різними способами він реалізує своє бачення та залишає після себе пам'ять. І поки пан Топчій чекає можливості побудувати гігантський «Вулик», він продовжує розвивати філософію, що стоїть за ним, заохочуючи інших долучатися до обговорення:
«Такі речі з мого дитинства, як ікони та писанки, є частиною моєї спадщини як українця в США. Вони надали мені певні інструменти і розуміння ключових речей. Коли ми дивимося на ікону, то не сама ікона – це те, що справді важливе, а вікно, куди ікона може нас перенести. Ми не поклоняємося об’єкту – це важлива різниця. І виражаючи цю ідею в контексті «Вулика» – це не просто проект, це філософія, яка є рушійною силою».
