«Мишачий сир»: як із Естонії до росіян потрапляє заборонена продукція ЄС

Марія Кугель

Відтоді, як Росія ввела так звані «контр-санкції» щодо країн ЄС, обмеживши імпорт багатьох продовольчих товарів, з метою особистого споживання в Росії, з Євросоюзу можна ввезти без сплати мита п'ять кілограмів харчових продуктів. Завдяки жвавій прикордонній торгівлі в естонській Нарві, яку з російським Івангородом з'єднує міст, супермаркетів тут більше, ніж потрібно для обслуговування міста з 60 тисячами жителів. За червень цього року обсяг оформлених у них угод tax free перевищив п'ять мільйонів євро. Однак не тільки росіяни везуть звідси на батьківщину європейські сири і шинки. Естонські «човники» скромно і непомітно, але вперто несуть пішки через міст продукти, які потім продаються не тільки у сусідніх місцях, але і в Санкт-Петербурзі. Бізнес процвітає.

Олександр (ім'я змінено) – постійний житель Естонії з російським паспортом, пенсіонер. Через кордон ходить регулярно:

– Знайомі, коли побачили, що я раз на тиждень ходжу до Росії і купую там сигарети для себе, сказали: «Ти просто так ходиш. Чому б тобі не носити продукти, і не заробити заодно на сигарети?» Це невеликі гроші, близько двох євро. Ну, я й погодився на цю пропозицію.

– Два євро за один прохід через кордон? А за яку вагу?

– За 3-4 кілограми. Раз на три дні приблизно. Це допустима вага, до п'яти кілограмів, яка узаконена. Я проходжу один раз, заробляю одразу ж у господаря два євро, купую собі цигарки.

– Що це за люди, що за фірма, на яку Ви працюєте?

– Це навіть фірмою не можна назвати. Стоїть автобус, у ньому сидить людина, в якої приблизно 15-20 клієнтів, і вони ходять навіть кілька разів на день. Іноді і чотири рази.

– Я чула, що російська сторона обмежує кількість проходжень.

– Так. Деякі митники пропускають і по два, і по три рази, а деякі вносять до списків. Запитують: ви з комерційною метою ходите? Всі відповідають, що ні, для себе, це їжа. Там і вино тягають, якого дозволено чотири пляшки, або ж п'ять кілограмів сиру.

– Ви саме сир носите?

– Ну, я вже літня людина, тому ношу три-чотири кілограми. Я носив і сир, і паштети, ковбаси, тобто, продукти, які складуються на івангородському боці. Там складське приміщення. Віддаю і йду. Туди під'їжджають пітерські машини, забирають ці продукти і відвозять до Пітера.

– Вас оглядають як на естонському боці, так і на російському?

– На естонському не оглядають взагалі. А на російському періодично оглядають, в основному, кладуть товари на ваги, дивляться, що там, і пропускають без проблем.

– Ви багатьох людей знаєте, які так носять?

– Багатьох. У Нарві таких компаній п'ять або шість, таких машин.

– І на кожну з них працює по 15 осіб?

– Приблизно. Носять і одяг, і вино, сир.

– В основному сир?

– Ну, не в основному. Там, де мене зараз задіяли, там сир. Ця машина, в якій ми беремо товар, десь отримує його на базі оптом. У машині багато коробок цього сиру, там сидить людина, яка видає його за рекомендацією, знаючи, хто ти, і що ти не обдуриш (я ж, у принципі, можу цей сир просто з'їсти або викинути, отримавши гроші) .

– Вам платять «під чесне слово», і всі чесно несуть до кінця?

– Так. Тому що там сторонніх, загалом, немає. Люди рекомендують тебе і тобі довіряють. І коли ти вже в процесі, звісно, відбуваються телефонні розмови: «Цей прийшов? А цей прийшов?». У них телефонний зв'язок: у того, хто приймає товар, з тим, хто його відпускає.

– Скільки можна максимально заробити на цій діяльності?

– На день в середньому 7 євро.

– А скільки днів люди зазвичай працюють?

– Кожного дня. Там в основному пенсіонери. Жінок дуже багато, чоловіків менше. Речі носять великими сумками, по 10 кілограмів, але це інша фірма.

– Це сезонно відбувається, чи увесь час люди ходять?

– Ця фірма існує як мінімум рік. А всі решта – не знаю. Ця схема буде працювати, я припускаю, дуже довго. Для того, щоб Пітер, мільйонне місто, нагодувати естонським сиром, потрібно багато часу. А сир у нас якісний.

Редактор Нарвської студії Естонського суспільного телерадіомовлення ERR Михайло Комашко щодня спостерігає за цим процесом з вікна редакції. Ця діяльність розгортається під носом у міського керівництва, яке розташовується в тій же будівлі. Через прохідну можна вийти на Петровську площу, до прикордонного пункту. Комашко розповідає:

– Жителі Нарви налагодили потік товарів у двох напрямках. До Нарви носять одинаки для себе і знайомих, найчастіше дешеві сигарети і алкоголь, цукерки і пряники, які виготовляють в Росії ще за радянськими технологіями – «смак дитинства». З Нарви до Росії возять більш централізовано, на російському боці є тіньові підприємці. Вони задовольняють потреби пітерців у продуктах, яких тепер не дістати в Росії. Буквально за п'ять метрів від Нарвської студії ERR розташований один із пунктів, куди приїжджають мікроавтобуси, люди шикуються в чергу, їм сумки навантажують, і вони несуть їх через кордон. Французькі і голландські сири, іспанські ковбаси, все те, що зараз неможливо купити в Росії, і естонські продукти, вони петербуржцям традиційно подобаються. Можна згадати також побутову хімію. Є такий поширений міф, що європейські засоби для миття посуду і порошки кращі, ніж засоби, куплені в Росії. Також звідси носять дорогий алкоголь: вина, коньяки, віскі. У нас вони коштують значно дешевше».

З естонського боку порушення закону немає. Єдино, податківці могли б поцікавитися: а як же податкові виплати, де оформлені ці люди? Я не думаю, що вони платять прибутковий податок, там йде розрахунок готівкою на руки, суми невеликі, від трьох до десяти євро. Ці продукти опиняються в Петербурзі і там продаються або в крамницях із-під поли, або через своєрідні інтернет-магазини, часто оформлені в групах у соціальних мережах: просто опублікована фотографія, набір продуктів, ціни. Якщо ви наберете в Google «естонські продукти СПБ», ви знайдете гігантську кількість груп в «Одноклассниках», «ВКонтакте», Фейсбуці, просто сайти, де можна купити ці продукти.

– Хто цим займається?

– В основному це резиденти Естонії, але вони є російськими громадянами або власниками сірих паспортів негромадян. Вони перетинають кордон без віз. Естонія їх ніяк не контролює, Росія – не знаю, можливо, є якісь домовленості з російськими митниками.

– Ви бували в крамницях у Санкт-Петербурзі, які торгують естонськими забороненими товарами?

– Ні, але я знаю, що їх багато. Мої знайомі користуються цими крамницями. З інтернет-магазинами все просто: дзвінок або приватне повідомлення в соціальній мережі. Якщо ти знаєш якийсь магазинчик, в якому торгують з-під поли, просто приходиш і питаєш: «Чи є мишачий сир?» (Одна з торгових марок естонського сиру в перекладі на російську мову – ред.). Тобі кажуть: «Є. 350 рублів». Приблизно так.

Там не така вже й велика націнка. Мова не йде про якусь групу дуже багатих петербуржців, які за нереальні гроші купували б звичайний столовий сир, який естонці щодня кладуть собі на бутерброд. Якщо півкілограмова упаковка сиру в Естонії коштує 2,5-3 євро, то в Росії вона буде коштувати 300-350 рублів, тобто приблизно 5 євро. Врахуйте, що треба заплатити людям, які тут в Естонії працюють, які переносять, за транспорт, бензин, продумати всю цю дистрибуцію.

– І обсяги не такі великі для великого прибутку?

– Ми тут спостерігаємо за одним двором. Там два-три мікроавтобуси стоять, біля кожного людей по десять, які кілька разів за день пройдуть через кордон. Є ще двори. Плюс, мабуть, є люди, які перетинають кордон на автомобілі. Можливо, на наших південних кордонах, у Псковській області, відбувається те ж саме. Обсяг за естонськими мірками чималий, але для російського ринку це, звичайно, ніщо. Причини, через які ця торгівля досі перебуває в тіні, полягає в тому, що занадто дорого влаштовувати облави, знаходити порушення. В Естонії вважають, що робота податкового інспектора – досить дороге задоволення для платника податків, тому фінансовий ефект його роботи повинен бути більшим за його зарплату.

– Наскільки цей бізнес вільний від криміналу?

– Ми не чули про якісь серйозні події або про суперництво за територію. Дехто на форумах скаржився, що зараз вартість одного перенесення впала: мабуть, конкуренція збільшилася.

***

В прикордонних чергах мікроавтобусів стоять різні люди – бабусі, люди середнього віку, молодь від 18 до 25 років. Нарва – третє за величиною місто Естонії. Воно розташоване на північному сході країни, в регіоні, який в силу історичних причин розвивається повільніше за інших. Тут досі багато великих промислових підприємств, і під час криз без роботи можуть надовго залишитися сотні і навіть тисячі людей.

Заборонні списки естонської митниці довше за російські. Багато товарів не можна перевозити через кордон Євросоюзу, зокрема, молочні та м'ясні продукти. Однак вивезення продуктової забороненої продукції до Росії естонських митників не турбує.

Розповідає керівник Нарвського митного пункту Вольдемар Лінно:

– Почнемо з того, що ці обмеження діють не у нас, а в Російській Федерації.

– Ви самі помітили, що пішоходи з сумками стали частіше ходити через міст, ніж до введення ембарго?

– Загальна кількість перетинів збільшилася. Тут відіграло роль те, що російські туристи стали більше приїжджати. Вирівнявся трохи курс рубля, став більш вигідний для російських громадян, отримання візи спростилося, сам пункт перебудований, середній час одного перетину кордону зменшився. Але якщо рахувати пішоходів, мені здається, більше ходить жителів Нарви.

​– Чи часто людей повертають в Росію?

– Трапляється. Що стосується продуктів харчування, м'ясних і молочних, то після того, як людина вийшла з Естонії, товар втрачає статус придбаного в Європейському союзі. У разі, якщо Росія поверне цю людину назад, то товар цей просто вилучається. Той, у кого його знайшли, внести його до Естонії більше не має права. Дорогий сир, м'ясні продукти, в'ялені іспанські або італійські шинки – все це вилучається.

– Люди у вас просто ці сумки залишають?

– Ця процедура називається «передачею у держвласність», після чого товар знищується, тобто держава бере на себе обов'язок його знищити і несе в зв'язку з цим витрати. Людина, крім того, що залишилася без товару, ніяких додаткових витрат не зазнає, якщо його задекларувала. Якщо приховала від митного контролю, може бути порушена справа, виноситься штраф і товар конфіскується. Але останнім часом люди стали більш обізнаними, знають норми, які регулюють пронесення товарів через кордон, і намагаються їх не порушувати.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода