Брюссель – НАТО визнає винятковий бойовий досвід та психологічну готовність армії України. Але для переконання країн альянсу в тому, що ця держава має стати членом цього союзу, потрібен ще й політичний консенсус. Про це розповідає новий голова Місії України при НАТО Вадим Пристайко. Напередодні, вручивши вірчі грамоти генеральному секретарю НАТО Єнсу Столтенберґу, дипломат заявив, що був би радий стояти за спиною українського президента, коли він підписуватиме Північноатлантичний договір.
Україна має використати кожну можливість для того, щоб наблизитися до альянсу
– Ця посада очевидно, що важлива для нашого зовнішньополітичного та загальнодержавного курсу. Саме тому рішення дещо затрималось. Тепер я приступаю до роботи, вчора вручив «креденційні листи». І я бачив попередні листи. У моєму листі, на відміну від попередніх, були доволі чітко розставлені акценти: ми говоримо про те, що беззаперечно наш курс – євроатлантична інтеграція. Ми розуміємо, що наш шлях – це реформи, підготовка Збройних сил, створення потужних економіки та громадського суспільства. Водночас Україна має використати кожну можливість для того, щоб наблизитися до альянсу.
– Яка Ваша найбільша амбіція на цій посаді, яку мету Ви маєте?
Наше завдання – щоб кожен наш крок наближав нас на міліметр, кілометр до нашої головної мети: забезпечити безпеку України шляхом вступу до НАТО
– Я жартома сказав генеральному секретарю (НАТО Єнсу Столтенберґу), що я був би радий стояти за спиною глави держави, коли він підписуватиме Північноатлантичний договір, якщо це вдасться за моєї каденції. Ми посміялися, але в принципі наша мета у тому, що хоч є різні програми, які окремо нам важливі, але наше завдання, кожен напрямок нашої роботи, чіткість виконання всіх критеріїв щодо стандартів НАТО – щоб кожен наш крок наближав нас на міліметр, кілометр до нашої головної мети: забезпечити безпеку України шляхом вступу до НАТО.
– Настільки «обкатаної», перевіреної в боях та обпаленої справжньою війною армії, як нинішня українська, немає. Чому НАТО не бере це до уваги, чому український бойовий досвід залишається десь на стороні. Тим часом якраз це було б дуже гарним аргументом та підставою для того, щоб розпочати, скажімо, переговори про вступ?
Поки що політичний баланс та визнання потужностей України з боку альянсу не дозволяє прийняти рішення на користь нашої держави. Політична нерішучість поки що перемагає
– Керівництво альянсу та керівництва кожної держави-союзниці насправді вбачають проблематику вступу України до НАТО у двох треках. Перший – це потужні військові можливості української армії, здатність воювати, а також, що найголовніше – це психологічна готовність воювати: вбивати чи бути вбитими. Це те, чого не вистачає багатьом націям. І вони це усвідомлюють. Це й реформування армії і так далі, тобто, жорстка безпека (hard security). З іншого боку – політичні чинники, які треба визнавати. І поки що політичний баланс та визнання потужностей України з боку альянсу не дозволяє ухвалити рішення на користь нашої держави. Йдеться про консенсус, про який напередодні мені згадав і Столтенберґ, кажучи, що НАТО базується на консенсусі не тільки націй, але й ідей. Політична нерішучість поки що перемагає. Але треба визнати, що такого масового військового просування альянсу на східні кордони після Холодної війни, а можливо, й після Другої світової війни, не було. І для НАТО це відповідь на запитання, бо вони розуміють, що для політичних рішень залишилося дуже мало маневрів.
Якщо так триватиме й далі, то питання переходитиме все більше в площину жорсткої, військової безпеки. І, безумовно, тут наші можливості та здатність і готовність воювати, і навіть нещодавній військовий парад оцінювали нації. Наші військові йшли з відчуттям гордості за себе і за свою армію. Це відчуття є, і в альянсі це сприймають. Те, що можна було б більше обмінюватися інформацією та можливостями, – це довгий процес, і він триває. На жаль, питання довіри до України та її системи нікуди не зникло.
– У контексті обміну інформацією… Наразі Росія й Білорусь готуються до навчань «Захід-2017», що проходитимуть доволі близько до України. Як саме обмінюються даними щодо цього наші військові та НАТО?
– Я б хотів розповісти вам, як це відбувається, але, на жаль, маю обмежені можливості. Можу сказати, що Україна, на відміну від багатьох цих націй, запрошена – не російською, а білоруською стороною – спостерігати за проведенням навчань. Тобто, ми приблизно будемо собі уявляти, що відбувається, для чого ці всі навчання і чим нам погрожують, розгортаючи 100-тисячне угруповання військ на нашому кордоні. Ми це усвідомлюємо і хочемо зрозуміти, що нам хочуть показати.
– Але від НАТО теж є запрошені спостерігачі. Чи буде після цих спостережень натовсько-український обмін думками?
– Обмін думками відбувається навіть зараз, на підставі даних про розгортання сил. На жаль, всі ті обмежувальні договори, що існували на території Європи, фактично себе вичерпали. Треба знову розвивати заходи зі встановлення довіри. М’яко кажучи, знову перераховувати танки, їхні серійні номери, тобто все те, що вже було викинуте у смітник. Разом з тим відбуваються прольоти над нашою територією – час від часу перелітає над Україною американський літак для верифікації. Нещодавно росіяни літали над Вашингтоном. Тобто, якісь спроби відновити довіру чи продемонструвати це відновлення.
– Коли очікувати найближчого засідання Комісії Україна-НАТО?
Зараз у нас є план заходів. Маємо певні плани
– Зараз у нас є план заходів. Маємо певні плани, які ми не здійснили до цього часу, зокрема візити нашого керівництва. Так само ми хотіли б повідомити нашим партнерам, яка в Україні ситуація в сферах економічної, енергетичної та інших видів безпеки. Тобто, ми ще визначимо, чому присвятити перше засідання. Так само у нас були пропущені певні візити керівництва держави високого рівня, які ми б хотіли здійснити.
