На Донбасі відгуляли День шахтаря – по обидва боки лінії фронту. Святкували з розмахом. Користуючись вдалим приводом, лідери угруповань «ЛНР» та «ДНР» надарували нагород і роздали гучні звання гірникам і навіть цілим містам. Але що відбувалося за лаштунками свята? Як насправді живеться шахтарям у окупації і чи є у них сьогодні привід для веселощів, з’ясували журналісти проекту Радіо Свобода Донбас.Реалії.
Свято Дня шахтаря для Донбасу – одне з головних у році. В окупованому Донецьку – шахтарське свято збігається ще й із Днем міста. На честь двох свят лідери угруповання «ДНР» влаштували донеччанам, наприклад, святкову виставку комунальної техніки.
А серед підконтрольних бойовикам ЗМІ тема номер один – шахтарське морозиво. «Ми вирішили порадувати жителів нашого міста і випустити морозиво, називається «Чорне золото», – розповідає місцевий кондитер.
У парку Щербакова – ярмарок під назвою «Багатонаціональний Донецьк». В меню японські роли, щедро приправлені майонезом, страви української, узбецької та грузинської кухонь. Туди прийшли втомлені від життя в окупації люди, щоб просто смачно поїсти.
Але масові заходи в центрі міста – задоволення не для всіх. З 23:00 в Донецьку діє комендантська година. Ті, хто живуть далеко від центру або взагалі в області, просто не встигають повернутися додому.
«В парк Щербакова не піду, тому що пізно повертатися потім», – каже донеччанин.
«Зазвичай о 22:00 годині тут вже тихо», – розповідає місцева мешканка.
Бойовики обіцяли скасувати комендантську годину в дні свят. Але багато місцевих цьому не повірили – перестрахувалися і пішли раніше.
Як святкували в «ЛНР»?
Захоплений Луганськ в День шахтаря теж розважали російські музиканти. Наприклад, хедлайнер концерту – зірка 1990-х років минулого століття – Аніта Цой. «Був час, коли спускалася сама в шахту», – розповідала вона про своє минули зі сцени.
Були тут і танці з бубнами від сибірської зірки.
Лідер угруповання «ДНР» Захарченко активно брав участь в народних гуляннях: вручав медалі за звитягу гірникам і роздавав окупованим містам Донецької області псевдозвання «Військової слави» «ДНР».
А от лідер угруповання «ЛНР» Плотницький проігнорував всі масові заходи. Натомість він заздалегідь записав привітання в телестудії підконтрольного йому каналу. Це і показали луганчанам «на десерт» у фіналі святкового концерту.
Головне завдання таких свят – підтримувати на тлі досить складної ситуації моральний духАндрій Бузаров
«Головне завдання, в тому числі і політичного характеру, таких свят і заходів – це підтримка тих громадян України, які орієнтовані на російський вектор. Для того, щоб якось на тлі досить складної ситуації підтримувати там, скажімо так, моральний дух», – пояснює політолог Андрій Бузаров.
Народ зараз майже нікуди не ходить
«Зараз ми боїмося ходити туди, де збирається багато народу. Через те, що бувають диверсії, все буває. Ми боїмося ходити. Народ зараз нікуди не ходить майже» – попри всі старання організаторів свята, жителі шахтарського селища Ювілейний, що на околиці Луганська, залишилися вдома.
«Зараз, ну що шахтарі? Вони там бідні сидять без зарплати, без усього. Я сама там працювала комірником, знаю, бо хлопців бачу. Вони ходять, безкоштовно працюють, викачують воду. Сподіваються, що шахта працюватиме. Не тільки вони, ми всі сподіваємося», – розповідає жінка.
«Бенкет під час чуми»
Що ж насправді відбувається за лаштунками шахтарського свята? У експертів є відповідь.
Це бенкет під час чуми. Плакати треба, а не радіти!Микола Волинко
«Те, що вони святкували, – це бенкет під час чуми. На останні гроші. І вони радіють. Чому вони радіють? Шахти стоять, зарплати немає, шахти затоплюються. У Донецьку працюють дві шахти. Їм плакати треба, а не радіти!» – каже голова Незалежної профспілки гірників Донбасу Микола Волинко.
Окуповане шахтарське селище Біле, що в Луганській області, завмерло. Коли шахти закрили – роботи не стало: молоді залишили будинки і поїхали, залишилися люди похилого віку.
Замість колишньої інфраструктури – розруха і гори сміття, які нікому вивозити.
Євген все життя працював на шахті. Тепер він – пастух.
«Яка тут робота? Пасу, така ось робота… На «шабашках», кому що допомогти. А так, куди діватися?» – каже колишній гірник.
Євген розповідає: заробляє «копійки». А своє професійне свято, День шахтаря, більше не відзначає. «За що святкувати?» – сміється чоловік.
У пенсіонерки Любові Миколаївни 31 рік стажу роботи на гірничому підприємстві. Тепер вона вирощує овочі на продаж. «Якби не це, то було б кінець всьому», – признається пенсіонерка.
День шахтаря, як і односельчанин Євген, вона теж не святкує. «Як святкувати з пенсією в 2000 рублів?» – нарікає Любов Миколаївна.
І таких депресивних колишніх шахтарських селищ на Донбасі чимало. «Час тут на Донбасі такий. У зв’язку з війною», – пояснює жінка.
Поки в таких селищах, як Біле, гірники виживають, їхнє професійне свято відзначають інші. А шахтарів знову і знову просять потерпіти.
