«Бігова українська дивізія», «Швидші за вітер». Такі написи будуть на футболках української команди, яка візьме участь у цьогорічному марафоні Морської піхоти США. У забігу, що пройде у Вашингтоні у жовтні, змагатимуться десятки тисяч поранених бійців з усіх країн. І якщо торік на турнір героїв приїхало четверо українців, то тепер організатори марафону виділили Україні 10 місць. З одним із українців, відібраних для участі в змаганнях, у Києві зустрілися кореспонденти «Голосу Америки».
«Ось мій квиток до Америки», – показує герой АТО Дмитро Блохін. Він летить у Вашингтон – представляти Україну на марафоні Морської піхоти США. Треба пробігти 10 кілометрів. Час – не важливий. Головне – здолати дистанцію. У турнірі змагаються поранені бійці; є без рук і без ніг, що біжать на спортивних протезах.
Дмитро із дружиною знімають квартиру у Києві. Поки жінка на роботі, він на хазяйстві удвох із котом Чіпом. З Лілею познайомився в госпіталі. Вона у нього волонтерка: після роботи бігає доглядати поранених. Він каже – якось так само собою сталось, що з палати у гнійній хірургії, де лікарі збирали його по частинах, не гарантуючи, що виживе – він вийшов не тільки живим, а й одруженим.
Дмитру – 28, він кадровий військовий, в АТО з перших днів. Пройшов усі «гарячі точки» від Савур-Могили до Дебальцевого. Про те, як його поранило у червні 15-го року, в окопі під селом Луганським, розповідає з гумором, наче про якусь пригоду:
«І в цей момент прилітає міна... І тіки раз – і всьо. Улітаєш. Вспишка. Таке, як у фільмах, знаєш, трохи замєдлєнно... Ну, я словами не можу об’яснить, як то воно. Подивився на себе... на процентовку втрати своєї... Закриваю очі, думаю, буду помирать. Шо там – тунель, всьо таке. Закрив – нічого не помінялося. Дві секунди так полежав і думаю: блін, шось не помирається», – розповідає Дмитро.
Військовий фельдшер за фахом, він добре знав, якої саме потребує допомоги. Не втрачав свідомість, підказував побратимам, що і як робити.
«Хтось хотів мені колоть обезбалівающе. А я кажу: в мене нічого не болить, у мене шок».
Мінно-вибухова травма. Таке поранення медики вважають одним із найтяжчих. Осколками йому посікло усе тіло – вирвало біцепс і стегно, відірвало пальці, понівечило голову. Його привезли в Артемівськ, тоді у Харків, а потім літаком у військовий шпиталь до Києва. Далі були з десяток операцій, місяці реабілітації. Зараз усе позаду, він в порядку, – вважає Дмитро. Хіба що кілька осколків досі сидять у тілі. А ще буває важко заснути. Йому пояснили – це нормально, це посттравматичний синдром.
На марафон в Америці він хотів потрапити ще торік. Дізнався по інтернету, подав заявку, але не пройшов. Минулого року від України бігли тільки 4 бійці, і дуже багато було охочих. А от цього року пощастило. У липні проходив відбір, Дмитро успішно пробіг пробну дистанцію в 2 кілометри і таки потрапив до української команди. Збулася мрія.
Він летить в Америку також, аби зарядитися психологічною підтримкою від таких, як сам – інвалідів війни. Тих, хто навіть без рук і без ніг не вважає, що життя закінчилось.
«Потому шо так відео дивився, то у людей на лиці написано, шо все добре. Тобто нема такого, як у нас в госпіталях, що лежить і він якби живий, но він остався там, помер», – каже Дмитро.
У Дмитра й самого на обличчі написано, що все добре. Є кохана дружина. Є лист, ось днями прийшов: він успішно склав іспити, зарахований до медичного вишу. Є, зрештою, квиток до Вашингтона на марафон Морської піхоти. У нього на обличчі написано, що інвалід 2-ї групи Діма Блохін – це людина з НЕобмеженими можливостями.
«До марафону готовий!» – з радістю оголосив Дмитро Блохін.
(У розшифровці синхронів збережено особливості розмовної мови героя сюжету).
