Львів – 26 серпня у Львові на фасаді будинку, в якому проживав один із засновників Української гельсінської групи, політв’язень Михайло Горинь, відкрили меморіальну дошку пам’яті відомого українця.
Михайло Горинь у будинку на вулиці Шептицьких у Львові проживав з 1964 року і до останніх днів життя, до січня 2013 року. Встановити меморіальну дошку в пам’ять відомого українця ініціювало ветеранське об’єднання «Українська гельсінська спілка», а відкрила дошку дружина діяча Ольга Горинь.
У помешканні Ольги та Михайла Горинів у радянський час збирались шістдесятники, громадські діячі, побратими: В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Ігор та Ірина Калинці, Зеновій Красівський, Іван Світличний, Іван Дзюба, Іван Драч.
«Від юних років Михайло Горинь мав нахил до політичної діяльності. Ще у шкільні роки, студентські розповсюджував і виготовляв листівки проти комуністичного режиму. Коли зазнала поразки українська національно-визвольна боротьба, про збройну боротьбу не могло бути й гадки, треба було шукати інші форми боротьби. І їх було знайдено – це рух шістдесятництва, який охопив всю Україну. Михайло Горинь цьому рухові віддавав весь свій досвід», – наголосив брат і соратник Михайла Гориня, колишній політв’язень Богдан Горинь.
Родина Горинів зазнала переслідувань із приходом радянської влади у 1944 році. Михайло Горинь учителював – викладав логіку, психологію, українську мову та літературу. Його львівська квартира була під пильним оком КДБ, працівники якої постійно чергували біля будинку.
У цій квартирі були всі шістдесятники, тут творились програми, писались зверненняМикола Горинь
«То було постійно, все обкладено жучками. Стояли вони і взимку, то Михайло виходив і запрошував на чай, бо, мовляв, дуже холодно. Ситуація була неймовірно складною. У цій квартирі були всі шістдесятники, тут творились програми, писались звернення. Проблема була в тому, що іншого місця, аніж своїх квартир, вони не мали, не могли сховатись. У парках записувались їхні розмови під час зустрічі. Це були люди, які створили місток між 40-50-ми роками визвольних змагань, проклали шлях до незалежності. Їм вдалось вийти переможцями у цій ситуації. Бо увійшли в Верховну Раду і поставили свої підписи під Актом проголошення незалежності України. Це важливо, щоб пам’ятало молоде покоління», – розповідає Микола Горинь, брат Михайла Гориня.
Два арешти не зламали
У серпні 1965 року Михайла Гориня арештували і засудили за антирадянську агітацію і пропаганду на 6 років таборів суворого режиму, які він провів у мордовських таборах. Вдруге Михайла Гориня засудили у 1981 році також за антирадянську пропаганду, зокрема, через те, що він відмовився свідчити у справі Івана Кандиби. Михайло Горинь, як «особливо небезпечний рецидивіст» був позбавлений волі на 10 років у таборах особливого режиму та на 5 років заслання.
«Ані арешт у 1965 році, ані другий арешт не зламали його волі і бажання боротьби. У 1987 році, після інфаркту, Михайло Гринь почав з В’ячеславом Чорноволом видавати «Український вісник». Михайло, я і В’ячеслав Чорновіл були ініціаторами відновлення Української гельсінської групи», – каже Богдан Горинь.
У 1988 році Михайло Горинь, В’ячеслав Чорновіл, Зеновій Красівський підписали «Звернення Української гельсінської групи до української та світової громадськості» про відновлення її діяльності. «Декларація принципів Української гельсінської спілки» була зачитана на багатолюдному віче у Львові.
Михайло Горинь відійшов у вічний світ після важкої хвороби у січні 2013 року. За життя він говорив, що «краще засвітити одну свічку, ніж усе життя проклинати пітьму». Меморіальна дошка на будинку, де він мешкав, нагадуватиме перехожим про одного з відомих українців.
