Київ – Тисячі кілометрів воєнних доріг поміж соняшникових полів і териконів Донбасу; між зруйнованими селами і звалищами знищеної військової техніки… Сержант Збройних сил України Олександр Порохня з перших днів військової агресії Росії проти України – на передовій, на лінії зіткнення: спершу як доброволець, нині – як контрактник, старший водій ЦВС (Цивільно-військове співробітництво). На думку бійця, нинішня гібридна війна є черговою спробою Росії знищити державність України, але навряд чи їй це вдасться, зазначив Порохня в інтерв’ю Радіо Свобода.
На контракт приходять вчорашні добровольці, ті, кого називають «польовими командирами» – це вже не просто патріоти України, це військові професіонали
– Я часто озираюсь назад, згадую перші місяці воєнних дій на Донбасі, і порівнюю з тим, що є зараз. Так, повільно, але Збройні сили, Національна гвардія України змінюються, стають сильнішими. На контракт приходять вчорашні добровольці, ті, кого називають «польовими командирами» – це вже не просто патріоти України, це військові професіонали.
До того ж, Україна вивчає досвід НАТО, що також важливо. Російська агресія «вичавлює» радянськість із усієї України
До того ж, Україна вивчає досвід НАТО, що також важливо. Я колись служив у лавах радянської армії, і можу сказати: донедавна армія України ой як нагадувала ту, радянську. Але російська агресія «вичавлює» радянськість із усієї України з українською армією включно.
– З чого для Вас почалась боротьба за Україну?
– Я завжди був людиною активною, цікавився історією України. А як повернувся у 1989 році з армійської служби, перше, що зробив – виточив собі тризуб на заводі «Антонова» у Києві. Тоді у мене так обставини склались, що я оформився працювати у пожежну охорону і відразу почепив тризуб на форму, за що отримував зауваження від начальства. Аж ось у серпні 1991 року Україна отримує Незалежність, тоді відчувався великий патріотизм і натхнення у багатьох людей, і наша пожежна частина склала присягу на вірність народові України – і від того часу мене не те що не лаяли за тризуб, у мене питали, де такий можна дістати.
– Тобто, Ви з побратимами одними з перших присягнули на вірність – бо військові це зробили лише у 1993 році?
Особисто для мене складання присяги було першою перемогою на шляху до створення незалежної держави. Тоді ми отримали Незалежність, а оце тепер ми її відвойовуємо
– Так. Ми тоді належали до Міністерства внутрішніх справ і відразу прийняли присягу народові нової держави України. Військо оформлювалось довше, військові у 1993 році складали присягу. І особисто для мене складання присяги було першою перемогою на шляху до створення незалежної держави. Тоді ми справді отримали Незалежність, а оце тепер ми її відвойовуємо.
– Що маєте на увазі?
Було передчуття, що не може такого бути, щоб раптом Москва погодилась відпустити Україну з-під свого впливу, зі своєї орбіти
– Я багато аналізував тоді, багато читав творів з історії України, з проблематики історії Росії та СРСР. І було у мене якесь передчуття, що просто так Росія Україну не відпустить, ну не може такого бути, щоб раптом Москва погодилась відпустити Україну з-під свого впливу, зі своєї орбіти – політичної, економічної, культурної!
Мені здавалось, що війна розпочнеться раніше, наприклад, коли почався конфлікт довкола острова Тузла
Але мені здавалось, що війна розпочнеться раніше, наприклад, коли почався конфлікт довкола острова Тузла (конфлікт між Україною і Росією 2003 року – ред.). Але почалось усе пізніше.
– Що найбільше вражає поруч із лінією розмежування?
На тлі бойових зіткнень, я відчув, що Донбас став мені ріднішим. Я став розуміти Донбас і тепер я до нього ставлюсь, як до рідної землі
– На Донбасі унікальні люди й унікальна природа. За цей час, на тлі обстрілів і бойових зіткнень, я відчув, що Донбас став мені ріднішим. Я став розуміти Донбас і тепер я до нього ставлюсь, як до своєї рідної землі. Я ж там уже знаю кожну дорогу, биту-розбомблену, кожне поле-травинку.
Вони відчули себе частинкою України, це вкрай важливо
Я спілкуюся з місцевими, конфліктів у мене з ними не виникає, навпаки: все більше людей цікавить, що в Україні діється. Тобто, вони відчули себе частинкою України, це вкрай важливо і цю цікавість треба підтримувати, треба на Донбасі людей, сказати б, знайомити з Україною.
– Власне, це і є одним із завдань ЦВС, чи не так?
Так. Врахуйте, що ситуації на місці бувають різні, та і люди різні, з деким простіше працювати, а декому, сказати б, «Кремль виїв мозок». Шукаємо індивідуальний підхід і до місцевих мешканців, і до наших бійців, бо ж трапляється, що і військовим та гвардійцям треба певні речі пояснювати.
Звісно, для мене важливі і «маленькі» конкретні справи – наприклад, щоб солдат був вдягнений і взутий належно, щоб мав якісні продукти харчування тощо, щоб він міг гідно воювати і, в першу чергу, залишитись живим. Як і будь-де, на передовій нам найважливіше – зберегти людське життя.
